Ухвала суду № 67971599, 28.07.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/43585/17-ц

У Х В А Л А

"28" липня 2017 р. суддя Печерського районного суду м. Києва Козлов Р.Ю., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Державної служби інтелектуальної власності, ОСОБА_3, про визнання недійсними свідоцтв України на знак для товарів та послуг та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач з вернувся до суду із вказаним позовом до відповідачів просив, суд ухвалити рішення яким визнати недійсними свідоцтв України на знак для товарів і послуг НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, зареєстровані на ім'я ОСОБА_3 та зобов'язати зобов'язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Державну службу інтелектуальної власності України внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання повністю недійсними свідоцтв України на знаки для товарів і послуг НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_4 та опублікувати їх в офіційному бюлетені «Промислова власність».

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач зазначає, що 19 березня 2009 року він заснував проект ІНФОРМАЦІЯ_1, назву та логотип якого розробив в співавторстві з ОСОБА_4. Приблизно в листопаді 2014 року позивач дізнався, що відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано три знаки для товарів та послуг ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим Державною службою інтелектуальної власності видано оспорювані свідоцтва. Посилаючись на те, що зазначені знаки для товарів та послуг були зареєстровані з порушенням моїх прав, відтак свідоцтва видані на ці знаки - підлягають визнанню недійсними.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а відповідно до правила ч.1 ст. 15 цього ж Кодексу суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні, регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2017 року № 320 Державна служба інтелектуальної власності України з 19 травня 2017 року припинила виконувати функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності. Діяльність, пов'язану з їх виконанням, з 19 травня 2017 року здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Відповідно до Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, відносини щодо зобов'язання відповідача внести відповідні зміни до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг є публічно-правовим, відтак вимога щодо зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд провадиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до правила п.1 ч.2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд України у своїй постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1323цс15.

За таких обставин у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної служби інтелектуальної власності про зобов'язання вчинити дії, слід відмовити.

Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем пред'явлено вимогу до відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв України на знак для товарів і послуг НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3.

Звертаючись до Печерського районного суду м. Києва з даним позовом, позивач обрав підсудність відповідно до правила ч. 1 ст. 113 ЦПК України, згідно якої позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Пред'являючи даний позов до Печерського районного суду м. Києва, позивач обрав підсудність за місцезнаходженням відповідача Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (м. Київ, вул. Грушевського, 12/2), однак даною ухвалою у відкритті провадження у справі в частині вимог до вказаного відповідача відмовлено.

Як зазначено у позовній заяві, відповідач ОСОБА_3 проживає поза межами адміністративної території Печерського району м. Києва, а саме: АДРЕСА_1.

Оскільки місце проживання відповідача ОСОБА_3 знаходиться поза межами адміністративної території Печерського району м. Києва, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині вимог про визнання недійсними свідоцтв України на знак для товарів і послуг НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, слід повернути позивачеві для подачі до належного суду.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.121 ЦПК України позовна заява повертається у випадку, коли справа не підсудна цьому суду.

Із матеріалів заяви вбачається, що вимоги були оплачені судовим збором в сумі 2560,00 грн. (квитанція № 3149828 від 25 липня 2017 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви.

Таким чином, оскільки судом повертаються матеріали позовної заяви за викладених вище підстав, сплачена сума судового збору також підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 7 Закону України «Про судовий збір» п.1 ч.2 ст. 122, п.4 ч.3 ст.121 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1, в частині вимог до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної служби інтелектуальної власності про зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1, в частині вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв України на знак для товарів та послуг, повернути позивачеві для подачі до належного суду.

Зобов'язати УДКСУ у Печерському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору в розмірі 2560,00 грн., яка була сплачена за наступними реквізитами:

отримувач коштів УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва

код отримувача (код за ЄДРПОУ) 380 04 897

рахунок отримувача 312 142 067 00007

банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві

код банку отримувача 82 00 19

Платник ОСОБА_1

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня отримання її копії.

Суддя