Ухвала суду № 67961210, 25.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 р.Справа № 820/1230/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Пянової Я.В. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання: Городової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 по справі № 820/1230/17 за позовом ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління державної міграційної служби України про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: скасувати п. 4 (п.п. 4.1-4.3) наказу Державної міграційної служби України № 26 від 10.02.2017 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. адміністративний позов ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління державної міграційної служби України про скасування рішення було задоволено у повному обсязі.

Скасовано п. 4 (п.п. 4.1-4.3) наказу Державної міграційної служби України № 26 від 10.02.2017 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто на користь громадянки ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м.Київ, вул. Володимирська, буд.11, код ЄДРПОУ 37508470).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 25.07.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - громадянка ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1, у 1989 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. з метою працевлаштування на Херсонській трикотажній фабриці. Згодом позивачка залишилася на постійне проживання в Україні.

10.11.2003 року УГІРФО ГУ МВС в Харківській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні серії ХР №009707 від 10.11.2003 року. (а.с.11).

В січні 2017 року позивач звернулась з заявою щодо обміну посвідки до ГУ ДМС України в Харківській області, у відповідь на яку отримала лист та копію наказу ДМС України №26 від 10.02.2017 року, яким гр. СВР ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1 було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні. (а.с.8-10).

Так перевіркою проведеною Головним управлінням ДМС України в Харківській області було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання в Україні було прийнято з порушенням вимог абз.4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", а саме порушення позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оскаржуваний п. 4 (п.п. 4.1-4.3) наказу Державної міграційної служби України № 26 від 10.02.2017 року не може бути визнаний таким, що прийнято на підставі та у межах повноважень та у спосіб , що передбачений Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне проживання документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

На підставі п. 18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».

Як передбачає ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Тобто відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про імміграцію», підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст. 13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

Колегія суддів зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу керувалося п. 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», тобто проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило, та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні громадянки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1.

Згідно п. 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. ст. 12-15 цього Закону.

Так, з аналізу вказаної норми встановлено, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач не повинен був отримувати дозвіл на імміграцію.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що за цей період не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Слід також зазначити, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1989 році, а Закон України «Про імміграцію» прийнятий 07.06.2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб суб'єкт владних повноважень проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Цією ж нормою Закону ГУДМСУ в Харківській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 23.12.2016 р., на підставі якого ДМС України наказом № 26 від10.02.2017 року скасовано як рішення відділу ГІРФО УМВС України у м. Києві від 27.05.2003 року, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що є неправомірним визнання громадянки ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_1 Мінь ОСОБА_1 такою, що не мала права на отримання посвідки на постійне проживання в Україні з підстав пропуску шестимісячного терміну для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, ст. 12 Законом України «Про імміграцію» або чинним законодавством не було передбачено.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в даному випадку відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного п. 4 (п.п. 4.1-4.3) наказу Державної міграційної служби України № 26 від 10.02.2017 року.

Разом з цим, суд критично ставиться до посилань відповідача на той факт, що з 8 лютого 2002 року, тобто, після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання", норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.

Дана позиція повністю узгоджується з ухвалами Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2013 року №К-36527/10, від 02 вересня 2011 року К-36529/10, від 04.10.2016 року К-800/16250/16.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не було надано жодних доказів, які спростовують вимоги адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017р. по справі № 820/1230/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя ОСОБА_5Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7

Повний текст ухвали виготовлений 27.07.2017 р.