Ухвала суду № 67960973, 25.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2492/17 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2016 року №5702615141, №5712615141, №572261541.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено вповному обсязі.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити у справі нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Крім того, за наслідками розгляду клопотання ТОВ «ТРІНІТІ» від 25.07.2017 року про перенесення розгляду справи, колегія суддів при йшла до висновку про розгляд справи у відсутність представників сторін, у т.ч. і представника апелянта, оскільки останній на час розгляду апеляційної скарги не надав документального підтвердження не можливості з»явитись в судове засідання або ж поважності причин неявки в судове засіданні його представника чи іншої особи, яка б представляла інтереси товариства.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до частини 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін чи інших осіб, належним чином повідомлених про дату, час місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 12.10.2016 року по 19.10.2016 року Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Голд Трейд", за результатами якої складено акт від 26.10.2016 року №332/26-15-14-01-04/31111166.

З акту вбачається, що перевіркою встановлено наступні порушення позивачем:

- п.44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1, п. 134.1, ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 227 160 грн.;

- п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 160 042 грн. за липень 2015 року та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 92 358 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.11.2016 року:

- №5702615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 240 063 грн., з яких за податковим зобов'язанням - 160 042 грн. та за штрафними фінансовими санкціями - 80 021 грн.;

- №5722615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 227 160 грн.;

- №5712615141, яким позивачу нараховано суму штрафних санкцій з податку на додану вартість у розмірі 92 58 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

У зв'язку з вищезазначеними обставинами відповідач дійшов висновку про порушення позивачем приписів Податкового кодексу України при податковому обліку операцій з вищезазначеним контрагентом з підстав відсутності фактичного здійснення господарських операцій.

Суд першої інстанції погодився з викладеними в акті перевірки доводами та прийняв оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанціїї щодо відсутності підстав для задовлення позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств.

Згідно з п. 181.1 ст.181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду (п.198.2 ст.198 ПК).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 ПК).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).

За змістом п. 200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а тому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" слідує, що основними видами діяльності позивача є виробництво робочого одягу, виробництво іншого одягу й аксесуарів, виробництво іншого верхнього одягу, дорожніх виробів, сумок та інше.

Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Голд Трейд", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трініті", як покупцем, в липні 2015 року укладено типові договори поставки №42201, №42202, №42205, №42206, №42207 за умовами яких постачальник приймає на себе обов'язки поставити товар - Діагональ 3070, тісьма 0,7 см., а покупець прийняти та оплатити товар в повному об'ємі, на умовах та в порядку передбаченому в даним договором, кількість, ціна та вартість товару вказується в рахунку-фактурі.

17.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Голд Трейд", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трініті", як покупцем, укладено договір поставки №07/17/1, за умовами якого постачальник приймає на себе обов'язки поставити товар - Плащевая "Бондинг", а покупець прийняти та оплатити товар в повному об'ємі, на умовах та в порядку передбаченому в даним договором, кількість, ціна та вартість товару вказується в рахунку-фактурі.

На виконання умов договорів, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Голд Трейд", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трініті", як покупцем, укладено видаткові накладні.

Крім того, ТОВ "Голд Трейд" виписано ТОВ "Трініті" податкові накладні.

Також позивач надав суду виписку по особовому рахунку, платіжна доручення на користь ТОВ "Голд Трейд" та подорожні листи.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, сам по собі документ під назвою "видаткова накладна", навіть за умови його складення у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", не може бути безумовним та виключно - достатнім доказом фактичності вчинення господарської операції, як то постачання товару, адже обставина руху товару між суб'єктами господарювання тягне за собою наслідком внесення змін до відповідних регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких власне і формуються в подальшому відповідні показники податкової звітності.

Тобто, в разі фактичного виконання господарської операції у формі поставки товару, вбачається за можливе прийти до висновку про обов'язковість причинно-наслідкового зв'язку між оформленням видаткової накладної, змінами в бухгалтерському обліку підприємства на підставі такої видаткової накладної та подальшим відображенням матеріальних показників господарської діяльності підприємства в його (підприємства) податковій звітності. Наполягаючи на фактичності виконання поставок товару з боку зазначеного вище контрагента, позивач до матеріалів справи не надає жодного письмового доказу відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємства станом на дати, зазначені в видаткових накладних.

Отже, надані до матеріалів справи копії видаткових накладних відхиляються судом як доказ поставки (в т.ч. перевезення товару), адже за умови відсутності доказів змін в оборотних/необоротних активах підприємства, дані документи не є належними доказами правомірності формування показників бухгалтерського обліку в частині податкового кредиту і витрат. До того ж, оскільки значну частку оборотних активів на підприємстві складають запаси, а позивачем до матеріалів справи не надано доказу обліку запасів (придбаних товарів), надані позивачем документи відхиляються судом як докази повідомлених в них обставин поставки товару.

Суд першої інстанції звернув увагу, що відповідно до правової позиці, викладеної в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (23740257), первинні документи підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Разом з тим у матеріалах справи міститься вирок Печерського районного суду міста Києва від 20.04.2016 року у справі № 757/147/16-к, яким ОСОБА_2, засновника та директора ТОВ "Голд Трейд", визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27 ч.1 с. 205 Кримінального кодексу України та призначено їй покарання у вигляді штрафу в розмірі п'ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 8 500 грн.

З матеріалів справи вбачається, що первинна документація господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Голд Трейд" підписана саме директором ОСОБА_3, яку притягнуто до кримінальної відповідальності та засуджено за пособництво фіктивному підприємству.

Колегія суддів звертає увагу, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, а самі документи є по своїй суті фіктивними.

При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Отже, висновок суду першої інстанції у справі про те, що подані товариством первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, рахунків-фактур, податкових накладних, платіжних доручень, податкової звітності не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами ознак фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, є правильним.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 826/11397/14.

Згідно із ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України 05.03.2012 (23740257), від 22.11.2016 року у справі № 826/11397/14, суд першої інстанції дійшов вірногого висновку про те, що надані до матеріалів справи позивачем первинні бухгалтерські (видаткові накладні) та податкові документи (податкові накладні) не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товарів, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ та витрат до податкового кредиту та валових витрат є безпідставним.

Також колегія суддів зазначає, що товариство у своїй діяльності має бути обачним, а не вжиття ним належних заходів до обачності у виборі контрагента не може тягнути за собою реальності господарських операцій у разі якщо документи підписані невідомою особою, або ж від імені особи, яка їх взагалі не підписувала.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року.

Згідно з ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Відповідно до ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 26 липня 2017 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.