Рішення № 67960104, 26.07.2017, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2017 р.Справа № 925/751/17

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - особисто;

від третьої особи: ОСОБА_3 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 16 735,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 16 735,40 грн. на підставі договору оренди № 760 від 14.07.2009, укладеного між сторонами у справі, з яких 4 798,45 грн. боргу по орендній платі, 587,89 грн. пені за прострочення розрахунків та 11349,06 грн. неустойки, як подвійної орендної плати за час неповернення об"єкта з оренди.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив в частині сплати неустойки з підстав, що орендованим майном він не користувався з лютого по травень 2017 року.

Ухвалою від 07.07.2017 було залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору Правобережне міжрайонне управління водного господарства в порядку ст. 27 ГПК України, яке є балансоутримувачем майна, яким користувався відповідач на праві оренди.

В судовому засіданні представник третьої особи підтримав позицію позивача та просить суд задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін і третьої особи, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, з наступних підстав:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 760 від 14.07.2009 (а.с. 9-11) укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України в Черкаській області (далі - Орендодавець, позивач по справі) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (далі - Орендар, відповідач по справі), у відповідності до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: частину одноповерхової будівлі складу (літ. Е-І, Е-І) площею 174,5 кв.м. за адресою: вул. Лозова, 10, с. Червона Слобода, Черкаського району, Черкаської області, що обліковується на балансі Правобережного міжрайонного управління водного господарства ( далі - Балансоутримувач, третя особа по справі), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 15 січня 2009 року і становить 43 800 (сорок три тисячі вісімсот) грн. ( п. 1.1. договору).

Договір укладено строком на 2 роки 363 дня, що діє з 14 липня 2009 року по 12 липня 2012 року ( п. 10.1 договору).

18.06.2012 між сторонами було укладено договір № 1 про внесення змін (а.с. 13), яким сторони продовжили строк дії договору з 13 липня 2012 року по 10 липня 2015 року.

Договором про внесення змін № 2 від 24.12.2012 (а.с. 14) сторони погодили, що договір № 1 про внесення змін до договору оренди від 14.07.2009 № 760 вважати припиненим з моменту укладення зазначеного договору в новій редакції, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

24.12.2012 між сторонами по справі було укладено договір про внесення змін № 3 ( а.с. 15-18), який посвідчено приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 1743 із викладенням договору оренди між сторонами у новій редакції. Відповідно до п. 1.2 договору № 3 майно передається в оренду з метою:

- 103,80 кв. м. - інше використання майна - розміщення переробки деревини;

- 4,00 кв.м. - розміщення торговельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів;

- 66,70 кв.м. - інше використання майна - розміщення побутових приміщень.

Пунктом 3.6. договору № 3 та розрахунку плати за перший базовий місяць (а.с. 18 оборот) передбачено, що орендна плата перераховується Орендарем самостійно щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним у співвідношенні:

50 % - 823,41 грн. до державного бюджету на відповідний рахунок Держказначейства за місцем знаходженням об'єкту оренди;

50 % - 823,41 грн. на розрахунковий рахунок Балансоутримувача,

відповідно до пропорцій розподілу, установлених кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

При цьому місячний платіж підлягає коригуванню на індекс інфляції.

Пунктом 3.11. договору № 3 передбачено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до Державного бюджету та балансоутримувачу.

Договір укладено строком на 15 років і діє з 24 грудня 2012 року до 23 грудня 2027 року включно ( п. 10.1 договору № 3).

Пунктом 10.4. договору № 3 передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені даним договором з врахуванням зміни вартості орендованого майна станом на дату продовження даного договору. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору. Для отримання згоди Балансоутримувача Орендар направляє запит на його адресу та письмово інформує Орендодавця до закінчення терміну дії Договору.

Згідно з п. 10.9. договору № 3 у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Відповідно до п. 10.10. договору № 3 майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря та Балансоутримувача.

Якщо Орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування Майном за час прострочення (п. 10.11 договору № 3).

Рішенням від 05.01.2017 у справі № 925/1416/16 господарським судом Черкаської області було розірвано укладений між сторонами договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 14.07.2009 № 760. посвідчений 24.12.2012 приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 19). Рішення набрало законної сили 17 січня 2017 року.

За твердженням позивача відповідач повернув орендоване майно лише 10.05.2017, що підтверджується актом приймання - передавання нерухомого майна (а.с. 24) і за період з 01 листопада 2016 року по 10 травня 2017 року має заборгованість до державного бюджету по орендних платежах і неустойці за несвоєчасне повернення майна з оренди.

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із орендою майна здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Статтями 193 Господарського кодексу України, 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 286 цього ж кодексу передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 цього ж кодексу передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У встановлений договором оренди строк (не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним -п. 3.6) і станом на час розгляду справи відповідач обов'язок щодо оплати у повному обсязі орендної плати за користування орендованим майном у заявлений позивачем період з 01 листопада 2016 року по 10 травня 2017 року не виконав і його основна заборгованість перед позивачем складає 4 798,45 грн. (50% на користь позивача), що підтверджується розрахунками позивача (а.с. 22).

Основний борг по орендній платі за період з листопада 2016 до лютого 2017 року відповідач визнає, а в решті періоду проти стягнення основного боргу заперечує з мотивів, що він не користувався майном.

Обговоривши дані заперечення відповідача судом було встановлено наступне:

Судове рішення про розірвання договору оренди між сторонами набрало законної сили 17 січня 2017 року і саме з цієї дати договір вважається розірваним, оскільки суд не встановив іншої дати розірвання договору. Саме з цього часу відповідач повинен був звільнити орендоване майно та повернути його Балансоутримувачу по акту приймання-передачі.

За умовами п. 10.10. договору оренди між сторонами в редакції, що посвідчувалася нотаріально, обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на Орендаря та Балансоутримувача.

У відповідача немає доказів того, що він звертався до Балансоутримувача після розірвання договору за рішенням суду із пропозицією скласти акт приймання-передачі про повернення майна з оренди, направляв проект такого акту, а Балансоутримувач ухилявся від складення акту.

Якби це було доведено, то Балансотримувача можна було б вважати кредитором, що прострочив зобов'язання.

Так, у відповідності до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Однак таких доказів у справі не надано.

Тому суд приходить до висновку, що належним доказом повернення відповідачем майна з оренди є лише акт приймання-передачі нерухомого майна від 10.05.2017 (а.с. 24).

Пункт 2 даного Акту про те, що Орендар фактично не користувався частиною одноповерхової нежитлової будівлі по вул. Лозова, 10 у с. Червона Слобода Черкаського району Черкаської області загальною площею 174,50 кв.м. в період з 01.02.2017 по 10.05.2017, на думку суду, не є доказом фактичного звільнення орендованого приміщення з 01.02.2017 року, оскільки про це сторонами не складено акт приймання-передачі нерухомого майна, лише яким за умовами договору між сторонами оформляється факт повернення майна з оренди.

Представник третьої особи стверджує, що орендоване майно фактично було повернуто відповідачем лише за актом від 10.05.2017 і ніяких доказів, які це спростовують, не існує (а.с. 36).

Також згідно ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже, актом приймання-передачі нерухомого майна від 10.05.2017 року (а.с. 24), який підписано представниками всіх учасників судового процесу засвідчується, що об'єкт оренди був у фактичному володінні відповідача до 10.05.2017 року і тому за весь цей період повинна сплачуватися орендна плата.

Розрахунок боргу відповідача по орендній платі у розмірі 4798,45 грн. за період з листопада 2016 року по травень 2017 року є вірним (а.с. 22) та відповідає обставинам справи.

Доказів проведення розрахунку у більшій сумі, ніж обліковує позивач, чи проведення повного розрахунку по орендній платі, відповідач суду не надав.

Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача основної заборгованості по орендній платі у розмірі 4 798,45 грн. за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності є законною та обґрунтованою. Строк виконання даного зобов'язання вже є таким, що настав, а тому вказаний борг підлягає до примусового стягнення з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 587,89 грн. з них: 408,89 грн. за період з 16.12.2016 по 22.06.2017 (а.с. 39) та 179,00 грн. за період з 17.11.2016 по 20.12.2016 за прострочення сплати орендних платежів у розмірі 6881,90 грн., що було встановлено рішенням суду від 05.01.2017 року у справі № 925/1416/16 (а.с. 19).

Дані вимоги підлягають до повного задоволення, виходячи з такого:

У відповідності до п. 3.7. договору № 3, орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування пені припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Суд, перевіривши порядок нарахування позивачем пені в загальній сумі 587,89 грн. за визначені позивачем періоди, встановив правильність їх нарахування та відповідність обставинами справи.

Доказів відсутності боргу по орендній платі, яка є підставою для нарахування пені, відповідач суду не надав.

Встановлення сторонами у договорі відповідальності за невиконання грошового зобов'язання у виді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідає ст. 551 ЦК України та вимогам ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено, що пеня встановлюється у договорі між сторонами, а при сплаті пені її розмір не повинен перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, яка діяла в період нарахування.

У відповідності до ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 230,232 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Доказів сплати пені відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 587,89 грн. пені за прострочення внесення орендної плати.

Позивач також просить стягнути з відповідача 11 349,06 грн. неустойки за неповернення майна з оренди.

У відповідності до п. 5.12. нотаріально посвідченого договору оренди № 3, у разі припинення або розірвання договору відповідач повинен у 3-х денний термін повернути Балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати йому збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Така умова договору відповідає і ст. 785 ЦК України -- у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Дана стаття передбачає термін "неустойка" і визначає її у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення з оренди.

Згідно п. 5.4. роз'яснення постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" --- застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Оскільки згідно рішення суду у справі № 925/1416/16 від 05.01.2017 договір оренди майна між сторонами від 14.07.2009 № 760 розірвано із дати набрання рішенням суду законної сили, то майно підлягало поверненню відповідачем позивачу з 16.01.2017.

Математичний розрахунок подвійної орендної плати, як неустойки (а.с.22) за період з 20.01.2017 по 10.05.2017 є вірним.

Суд вважає, що відповідач не вказав правомірних підстав для звільнення його від майнової відповідальності перед позивачем у вигляді сплати подвійної орендної плати за час неповернення майна позивачу з оренди (неустойки) після розірвання договору за рішенням суду.

На підставі викладеного, позов підлягає до повного задоволення і з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути 4 798,45 грн. боргу по орендній платі, 587,89 грн. пені, 11349,06 грн. неустойки на підставі договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 760 від 14.07.2009 року з урахуванням його нотаріально посвідченої нової редакції від 24.12.2012 року.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області (ідентифікаційний код 21368158, м. Черкаси, бул. Шевченка, 205) -- 4 798,45 грн. боргу по орендній платі, 587,89 грн. пені, 11349,06 грн. неустойки на підставі договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 760 від 14.07.2009 року та 1600,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 27 липня 2017 року

Суддя Н.М. Спаських