Постанова № 67960015, 24.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2017 р. Справа№ 910/24258/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Сітайло Л.Г.

Зеленіна В.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Ярчак І.С.;

від відповідача 1: Чорнобай Д.А.

від відповідача 2: Демидас Д.А.

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: Гаркуша В.В.

розглянувши апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" та Публічного акціонерного товариства "Азот"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017р.

у справі № 910/24258/16 (суддя Князьков В.В,)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1.Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"

2.Публічного акціонерного товариства "Азот"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1.Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго".

2.Державне підприємство "Енергоринок"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2017р. у справі №910/24258/16 позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України задоволено повністю. Визнано недійсним договір про переведення боргу від 12.03.2015р. №140-202, укладений між Публічним акціонерним товариством "Азот" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа". Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія Енергомережа" на користь Національного антикорупційного бюро України 689грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Азот" на користь Національного антикорупційного бюро України 689 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що договір №140-202 про переведення боргу від 12.03.2015р. суперечать приписам ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач 1 зазначає про те, що позивачем не доведено, яким чином оспорюваний договір суперечить моральним засадам суспільства, інтересам держави, а також його суперечливість нормам діючого законодавства.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач 2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач 2 зазначає про те, що укладення договору про переведення боргу не призводить до заміни кредитора, а змінює боржника в окремому простроченому зобов'язанні та не спростовує обов'язок внесення оплати за спожиту електричну енергію на поточний рахунок енергопостачальника зі спеціальним режимом використання, тобто не змінює порядок виконання умов договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017р. розгляд апеляційної скарги призначено на 24.07.2017р.

В судове засідання апеляційного господарського суду 24.07.2017р.не з'явився представник третьої особи 1.

Враховуючи те, що третя особа 1 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, явка учасників судового процесу не визнана обов'язковою, про причини неявки суд не повідомив, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представника третьої особи 1.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи судова колегія встановила.

Між Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго", як постачальником електричної енергії, та Відкритим акціонерним товариством "Азот", як споживачем, 24.05.2005р. укладено договір №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот", відповідно до п.1 якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами. Постачання або транзит електричної енергії споживачу від іншої енергопостачальної організації може здійснюватись тільки після укладання договору споживача з іншою енергопостачальною організацією та узгодженням його з Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго".

Відповідно до п. 2.1. договору №524-213/24 під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією.

Згідно п. 2.2.3 договору №524-213/24 споживач зобов'язується здійснювати оплату постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатку №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатку №5 "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії".

За умовами п. 9.4 договору №524-213/24, договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2005р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Господарським судом міста Києва встановлено, що 12.03.2015р. між ПАТ "Азот", як первісним боржником, та ПрАТ "ХК "Енергомережа", як новим боржником, укладено договір №140-202 про переведення боргу, відповідно до п.1.1 якого цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони - первісного боржника на нового боржника у зобов'язаннях, що виникли за договором №524-213/24 від 24.05.2005р. про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" (основний договір), укладеним між первісним боржником та кредитором, в частині оплати за поставлену в період з 01.12.2014р. по 20.12.2014р. (включно) кредитором електричну енергію на суму 47 641 173,12 грн.

За умовами п.1.2 договору про переведення боргу первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника і стає боржником по зобов'язаннях по основному договору, в частині оплати вартості електричної енергії, поставленої у період з 01.12.2014 по 20.12.2014р. (включно), на суму 47641173,12 грн.

Відповідно до п. 1.3 договору про переведення боргу всі інші зобов'язання, не передбачені предметом та умовами цього договору, залишаються незмінними відповідно до основного договору стосовно первісного боржника.

Пунктом 3.2 договору про переведення боргу визначено, що первісний боржник зобов'язується сплатити на користь нового боржника оплату за переведення боргу на підставі цього договору в сумі 45141173,12 грн., що є повним виконанням грошових зобов'язань первісним боржником перед новим боржником за цим договором.

У п.5.2 договору про переведення боргу зазначено, що зобов'язання первісного боржника по основному договору, зазначені в п.1.2 договору, є переведеними на нового боржника з моменту укладення цього договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками і діє до моменту завершення повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.5.1 договору про переведення боргу).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір №140-202 про переведення боргу від 12.03.2015р.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

ПАТ "Черкасиобленерго" листом №1643/03-01 від 06.03.2015р. надало згоду на укладання вказаного договору про переведення боргу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Однією із підстав в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ "Черкасиобленерго", однак внаслідок укладення спірного договору про переведення боргу, грошові кошти, які мали бути сплачені відповідачем 2 на користь ПАТ "Черкасиобленерго" сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.

Статтею 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Отже, для визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 228 ЦК України позивач повинен довести, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства, наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Крім того, підставою для недійсності договору позивачем зазначає невідповідність договору вимогам ст.228 ЦК України, оскільки частка державної власності у статутному капіталі ПАТ "Черкасиобленерго" складає 71% (46% - Фонд державного майна та 25% - Приватне акціонерне товариство "Українська енергозберігаюча сервісна компанія", єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України). Таким чином держава володіє контрольним пакетом акцій ПАТ "Черкасиобленерго". При цьому, на момент укладення договору № 142-202 про переведення боргу від 12.03.2015 фінансовий стан ПАТ "ХК "Енергомережа" не дозволяв виконати зобов'язання, що свідчить про невідповідність правочину інтересам держави.

Місцевий господарський суд обґрунтовано зазначає про те, що позивачем не доведено, у чому полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу, як і не надано доказів фінансової неспроможності ПАТ "ХК "Енергомережа" виконати зобов'язання зі сплати на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 47641173,12 грн. Окрім того, позивачем не доведено наявності та розміру заподіяних державі внаслідок укладення оспорюваного правочину збитків.

Наявність істотної частки держави у статутному капіталі ПАТ "Черкасиобленерго" та надання згоди на укладення спірного договору про переведення боргу не є безумовним доказом того, що укладений між відповідачами оспорюваний договір суперечить інтересам держави.

Щодо обґрунтування позивача на наявність наміру сторін на укладення завідомо суперечного інтересам держави договору в частині здійснення Національним антикорупційним бюро України досудового розслідування у кримінальному провадженні №52016000000000236 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, а внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування щодо службових осіб ПАТ "Черкасиобленерго", ПАТ "Азот" та ПрАТ "Холдингова Компанія "Енергомережа" свідчить про виявлення ознак вчинення кримінального правопорушення та підтверджує наявність умислу в їх діяннях та, відповідно, недійсність оспорюваного правочину на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. за № 9).

Як вбачається з матеріалів справи, відсутній вирок суду, що був би доказом наявності умислу сторін оспорюваного правочину на вчинення цього правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Вищезазначене кримінальне провадження перебуває лише на стадії досудового розслідування, а враховуючи, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи, щодо якої воно провадилось, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначає про те, що досудове розслідування не може бути підтвердженням умислу вказаних осіб в укладенні правочину, що не відповідає ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Щодо підстав недійсності договору про переведення боргу №140-202 від 12.03.2015р. в частині невідповідності положенням статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р. судовою колегією встановлено.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1136 від 19.07.2000р., визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Отже, законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Враховуючи вище викладене, господарський суд міста Києва дійшов обґрунтованого висновку про те, що при виникненні господарських відносин правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.

Разом з тим, у висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи, проведеної у кримінальному провадженні №52016000000000236, встановлено, що відповідно до п.2 Додатку 3 до договору №524-213/24 ("Порядок розрахунків"), оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями договору №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005р. передбачалось отримання постачальником (третьою особою 1) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (відповідача 2) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.

Умовами спірного договору №140-202 передбачено, що обов'язок зі сплати заборгованості за поставлену постачальником - ПАТ "Черкасиобленерго" електричну енергію у розмірі 47641173,12 грн. перейшов від споживача - ПАТ "Азот" до ПАТ "ХК "Енергомережа", яке не є споживачем за договором № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005р., в розумінні чинного законодавства України.

Таким чином, у даному випадку спірним договором встановлено обов'язок ПАТ "ХК "Енергомережа", яка не є споживачем електричної енергії за договором №524-213/24 від 24.05.2005р., сплатити постачальнику заборгованість за спожиту ПАТ "Азот" електричну енергію на суму 47641173,12 грн., при цьому обов'язок самого споживача - ПАТ "Азот", припиняється на суму 47641173,12 грн., що суперечить вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що відповідачами при укладанні договору про переведення боргу №140-202 порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику.

Окрім того, договором про переведення боргу №140-202 було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, оскільки у п. 3.1 спірного договору зазначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін. Жодного посилання на те, що ПАТ "ХК "Енергомережа" має перераховувати кошти ПАТ "Черкасиобленерго" на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання спірний договір не містить.

Враховуючи викладене вище, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір №140-202 про переведення боргу від 12.03.2015р. суперечать приписам ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Отже, наявні підстави для визнання договору №140-202 про переведення боргу від 12.03.2015р, укладеного між ПАТ "Азот" та ПрАТ "ХК "Енергомережа" недійсним, а тому позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України підлягають задоволенню.

Не можуть бути покладені в основу рішення доводи відповідача1 та відповідача 2, що Національним антикорупційним бюро України не доведено порушення його цивільних прав та інтересів, а тому в нього відсутні підстави для звернення з даним позовом. А також доводи, що нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" не передбачено права НАБУ на звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави, оскільки повноваженнями для захисту інтересів держави наділений виключно прокурор, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" встановлено, що за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро" визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:

- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;

- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Отже, зважаючи на обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та зазначеної вище Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України.

Інші доводи апеляційних скарг відповідача 1 та відповідача 2 не спростовують висновків місцевого господарського суду про те, що наявні підстави для визнання договору №140-202 про переведення боргу від 12.03.2015р, укладеного між ПАТ "Азот" та ПрАТ "ХК "Енергомережа" недійсним.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"залишити без задоволення.

2.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017р. у справі №910/24258/16 залишити без змін.

4. Справу №910/24258/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Л.Г. Сітайло

В.О. Зеленін