Постанова № 67959952, 18.07.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

18.07.2017 справа №905/3272/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 не зявився не зявився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ на рішення господарського суду Донецької області від15 грудня 2016 р. (повний текст складено та підписано 20.12.2016р.) у справі№ 905/3272/16 (суддя Шилова О.М.) за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ доКомунального підприємства Тепломережа, м.Донецьк простягнення 7 309 335,61грн. основного боргу, 2 103 286,35грн. пені, 2 776 547,08грн. інфляційних втрат, 355 806,90грн. 3% річних.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.12.2016р. у справі №905/3272/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства Тепломережа, м.Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 12 544 975,94грн., з яких: 7 309 335,61грн. основний борг, 2 103 286,35грн. пеня, 355 806,90грн. 3% річних, 2776547,08грн. інфляційні втрати задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 7 309 335,61грн. боргу, 2 776 547,08грн. інфляційних втрат, 355 806,90грн. 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ подана апеляційна скарга, відповідно до якої останнє просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні суми пені у розмірі 2 103 286,35грн та стягнути зазначену суму з відповідача. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні спору, застосувавши Закон України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси, безпідставно відмовив у стягненні з відповідача пені, оскільки позивач не є енергопостачальником, і відтак, вказаний Закон, на думку апелянта, не поширюється на спірні правовідносини. В іншій частині апелянт рішення господарського суду не оспорює.

Представники сторін наданими правом не скористались, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження сторони були попереджені про те, що у разі незявлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства Тепломережа, м.Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 12 544 975,94грн., з яких: 7 309 335,61грн. основний борг, 2 103 286,35грн. пеня, 355 806,90грн. 3% річних, 2776547,08грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги до Комунального підприємства Тепломережа, м.Донецьк обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором купівлі продажу природного газу №1311/15-ТЕ-7 від 25.12.2014р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу.

Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу природний газ у січні 2015 року на загальну суму 7 309 335,61грн., що підтверджує наявним у матеріалах справи актом приймання передачі природного газу. При цьому, вартість поставленого газу відповідач не сплатив, припустивши порушення строків оплати, встановлених договором, у звязку з чим позивачем на суму несплаченої заборгованості нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором купівлі продажу природного газу №1311/15-ТЕ-7 від 25.12.2014р. щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу. При цьому, господарський суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси та відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним та обгрунтованим з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, 25.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (Продавець) та Комунальним підприємством Тепломережа (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1311/15-ТЕ-7, згідно з яким Продавець зобовязався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. (п. 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 40 577,4 тис. куб. м., у тому числі у січні 8329,6 тис.куб.м.

Відповідно до п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1309,20грн. (з ПДВ).

Згідно п. 6.1. договору, сторони домовилися, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Умовами п. 7.2. договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору, продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору, він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. (Розділ 11 договору)

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору купівлі продажу природного газу №1311/15ТЕ 7 вді 25.12.2014р. позивач передав у січні 2015року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 7 309 335,61грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р.

Статтею 173 Господарського кодексу України визначено: господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ у січні 2015 року на загальну суму 7 309 335,61 грн.

Як зазначено вище, згідно п. 6.1. договору, сторони домовилися, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Виходячи з наведеного, оскільки відповідачем не надано доказів сплати заборгованості на суму 7 309 335,61грн., Комунальним підприємством Тепломережа допущено порушення вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України щодо належного виконання договірних зобов'язань. У звязку із зазначеним колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 7 309 335,61грн. судом першої інстанції задоволені обґрунтовано.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2 776 547,08грн. за загальний період березень 2015р. серпень 2016р. та 3% річних на загальну суму 355 806,90грн. за період 15.02.2015р. по 29.09.2016р.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 355 806,90грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 776 547,08грн. за зазначений вище період, апеляційна інстанція вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності заявлених позовних вимог у цій частині.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 355 806,90грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 776 547,08грн.

Також, за прострочення сплати вартості поставленого природного газу, позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 2 103 286,35 грн. за період з 15.02.2015р. по 14.08.2016р. на підставі п. 7.2. договору. При прийнятті рішення судом першої інстанції, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені відмовлено на підставі Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Зазначеним Законом встановлено мораторій на час, визначений у ст. 1 цього Закону (час проведення антитерористичної операції), на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України в апеляційній скарзі заперечує проти застосування вказаного Закону до спірних правовідносин, оскільки зазначає, що є субєктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами, тобто є газопостачальним підприємством.

Заявник вказує на те, що не є енергопостачаючою організцією, оскільки відповідно до Закону України «Про електроенергетику» енергопостачальники учасники оптового ринку електричної енергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою її продажу та/або постачання споживачам або з метою її експорту та/або імпорту; зазначає, що в його Статуті не передбачено такого предмету діяльності Компанії як енергопостачання.

Крім того, апелянт посилається на те, що у ст. 275 Господарського кодексу України, яка дає визначення договору енергопостачання, газ як предмет такого договору відсутній, відтак газ, що ним поставляється, на його думку, не є енергією.

З огляду на зазначене, апелянт вказує на підміну господарським судом понять «газопостачання» та «енергопостачання», що призвело, за твердженням скаржника, до прийняття незаконного рішення.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо можливості застосування до спірних правовідносин Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України Про визначення гарантованих постачальників природного газу від 25.07.2012 № 705 гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. м3, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п. 5 Статуту ПАТ НАК Нафтогаз України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747, встановлено, що метою діяльності компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Предметом діяльності компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії (п. 6 названого Статуту).

Законом України «Про енергозбереження» встановлено, що "енергозбереження" діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що в силу вищенаведених приписів чинного законодаства, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз Україниє енергопостачальною компанією.

Одночасно, відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-ІV: житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виробник субєкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо) (п. 1 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

В свою чергу, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, вбачається, що одним з основних видів діяльності Комунального підприємства Тепломережа є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30)

У звязку з наведеним, апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду щодо визначення відповідача як виконавця/виробника житлово-комунальних послуг.

Колегія суддів також враховує, що місцезнаходженням відповідача є місто Донецьк, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р).

З огляду на викладене, визначення позивача як енергопостачальної організації, а відповідача як виконавця/виробника житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період антитерористична операція, дає підстави застосовувати до спірних правовідносин Закон України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Оскільки зазначений Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (ч. 1 ст. 3 Закону), тобто з 07.02.2015р., нарахування пені за спірним Договором не може здійснюватись з 07.02.2015р.

З огляду на зазначене, господарським судом правомірно відмовлено в частині стягнення з відповідача пені за зобовязаннями січня 2015 року за період з 15.02.2015р. по 14.08.2016р.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 29.09.2015 по справі № 908/6344/14, від 24.02.2016 по справі № 905/1353/15, від 17.05.2016 по справі №905/3184/15, від 26.06.2017р. по справі №913/1262/16.

За вищенаведених обставин, доводи апеляційної скарги щодо неправомірного застосування судом першої інстанції норм Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" до спірних взаємовідносин сторін, спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 15.12.2016р. у справі №905/3272/16 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м.Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 15 грудня 2016 р. у справі № 905/3272/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Татенко В.М.

ОСОБА_2