Рішення № 67959756, 26.07.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" липня 2017 р.Справа № 916/940/16

за позовом: Малого приватного підприємства Фірми "Альфа-М"

до відповідача: ОСОБА_1 частини А2171

про стягнення 33745,77грн.

Головуючий суддя Степанова Л.В.

Суддя Малярчук І.А.

Суддя Оборотова О.Ю.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 директор (приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції);

Від відповідача: не зявився;

Суть спору: про стягнення 33745,77грн.

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 частини А 2171 45960,49грн., у тому числі 33745,77грн. інфляційні нарахування, 2837,48грн. 3% річних, 9377,24грн. пеня.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. (суддя Цісельський О.В.) позов Малого приватного підприємства Фірми "Альфа-М" задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 частини А2171 інфляційні втрати в сумі 28718,76грн., 3% річних в сумі 2837,48грн., пеню в сумі 2000,00грн. та витрати на оплату судового збору в сумі 1227,25грн. в решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2016р. рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2017р. рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2016р. скасовані в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Згідно автоматичного розподілу справ господарського суду Одеської області від 03.04.2017р. на підставі розпорядження керівника апарату суду №375 від 03.04.2017р. справу №916/940/16 передано на розгляд судді Степановій Л.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.04.2017р. справу №916/940/16 прийнято до провадження суддею Степановою Л.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2017р. справу №916/940/16 призначено до колегіального розгляду.

Згідно автоматичного розподілу справ господарського суду Одеської області від 22.06.2017р. справу №916/940/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Степанової Л.В., судді Малярчук І.А., судді Оборотової О.Ю.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2017р. справу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Степанової Л.В., судді Малярчук І.А., судді Оборотової О.Ю. та справу призначено до розгляду.

20.04.2017р. за вх.суду№9312/17 позивач надав до суду пояснення щодо розрахунку інфляційних втрат.

21.07.2017р. за вх.суду№2-3941/17 позивач звернувся до суду з заявою в якій просить задовольнити позовну вимогу про стягнення інфляційних витрат у сумі 33745,77грн. у повному обсязі та здійснити перерозподіл судових витрат за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у сумі 4547,40грн. з яких 1378,00грн. судового збору за розгляд справи першої інстанції, 1515,80грн. судового збору за розгляд справи апеляційною інстанцією та 1653,60грн. за розгляд справи касаційною інстанцією.

Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 12.07.2017р. за вх.суду№15281/17.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд встановив:

21 травня 2007р. між ОСОБА_1 частиною А2171 (відповідач, Замовник) та Малим приватним підприємством "Фірма "Альфа-М" (позивач ОСОБА_3) був укладений договір № 284 на виконання технічного обслуговування систем звязку на ВЗ "Парус" та ВЗ "Весна", згідно з яким Замовник передає, а ОСОБА_3 бере на себе зобовязання виконати технічне обслуговування систем звязку на ВЗ "Парус" та ВЗ "Весна". Відповідно до п. 3.1 договору сума, на яку укладений цей договір, за кошторисом 284/5 на 2007 рік становить 12762,67 грн. (додаток № 8.1). Замовник виконує оплату технічного обслуговування на підставі предявлених Виконавцем рахунків з підписаними Замовником актами виконаних робіт. Датою виникнення зобовязань згідно з чинним законодавством є дата підписання актів виконаного технічного обслуговування (п. 3.2 договору). У випадку прострочення оплати виконаного технічного обслуговування нараховується пеня в розмірі ставки НБУ за кожен день прострочення до дня оплати (п. 4.4 договору). Договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2007р. з можливістю подальшої пролонгації (п. 6.1 договору).

Додатковою угодою № 5 від 06.11.2007 до договору № 284 від 21.05.2007 строк дії договору був продовжений на 2008 рік. Також сторонами визначено, що технічне обслуговування виконується за кошторисом 284/6 на суму 12762,67грн, сума договору збільшується на 12762,67грн.

МПП "Фірма "Альфа-М" свої зобов'язання за договором № 284 на загальну суму 25525,34грн. виконало, що підтверджується актами виконаного технічного обслуговування № 1/11 від 06.11.2007, № 1/11 від 10.11.2008.

30.07.2010 позивач направив на адресу відповідача претензію №11/7, в якій просив сплатити 50897,20грн в рахунок погашення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пені та збитків від неодержаного доходу.

У відповіді від 10.09.2010р. на претензію відповідач зазначив, що немає можливості сплатити заборгованість у звязку з відсутністю фінансування.

10.09.2010р. між ВЧ А2171 (сторона 1) та МПП "Фірма "Альфа-М" (сторона 2) було укладено договір № 284-1, згідно з яким сторона 1 зобовязувалася сплатити заборгованість стороні 2, визнану у відповіді № 1288 від 10.09.2010 на претензію № 11/7 від 30.07.2010 в сумі 35 651,21 грн за технічне обслуговування внутрішніх станцій звязку в/ч А2171, в терміни та на умовах, визначених цим договором.

Сторона 1 самостійно, без предявлення рахунку від сторони 2, перераховує на поточний рахунок стороні 2 суму боргу, вказану в п. 1.1, не пізніше 31.03.2011р. з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100% та з урахуванням 3% річних за період з 30.06.2010 до дня перерахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Сторона 2 відмовляється від примусового стягнення боргу зі сторони 1 з дня набрання чинності згідно з п. 7.1. цього договору та до 31.03.2011 (п. 3.1. договору).

При порушенні строків платежів сторона 1 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно зі ст. 534, 549 та ч. 3 ст. 611 ЦК України (п. 4.1 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобовязань за цим договором.

З моменту набрання чинності зобовязань за цим договором припиняються (втрачають чинність) зобовязання сторін, які виникли за актом виконаного технічного обслуговування № 1/11 від 06.11.2007 до договору № 284 від 21.05.2007 та за актом № 1/11 від 10.11.2008 до додаткової угоди № 5 від 06.11.2007 до цього договору за кошторисами, відповідно № 284/5 та № 284/6, згідно з ч. 2 ст.604 ЦК України (п. п. 7.1, 7.2 договору).

В порушення взятих на себе зобовязань, ВЧ А 2171, у визначений договором № 284-1 від 10.09.2010 строк, заборгованість не сплатила, у звязку з чим позивач звернувся до Господарського суду Одеської області, рішенням якого від 14.07.2014 у справі № 916/1266/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.09.2014, стягнуто з ВЧ А2171 на користь МПП "Фірма "Альфа-М" 35 651, 21грн. основного боргу, 1 620, 23 інфляційних витрати, 3 211, 54 грн 3% річних та судові витрати.

У зв'язку із неналежним виконання своїх зобов'язань відповідачем, позивач просить стягнути з відповідача 33745,77грн. інфляційних втрат, 2837,48грн. 3 % річних, 9377,24грн. пені.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. (суддя Цісельський О.В.) позов Малого приватного підприємства Фірми "Альфа-М" задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 частини А2171 інфляційні втрати в сумі 28718,76грн., 3% річних в сумі 2837,48грн., пеню в сумі 2000,00грн. та витрати на оплату судового збору в сумі 1227,25грн. в решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2016р. рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2017р. рішення господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 22.10.2016р. скасовані в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Відповідач проти стягнення інфляційних витрат у сумі 33745,77грн. заперечує посилаючись на строк та порядок у межах яких нараховуються штрафні санкції, а саме позовної давності даної позовної заяви та посилається на відсутність коштів для стягнення даних штрафних санкцій.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Передаючи справу на новий розгляд в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат суд касаційної інстанції зазначив, що за своєю правовою природою індекс інфляції є не періодичним платежем, який нараховується за певний час прострочення, а показником, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги за певний період та зміну у зв'язку з цим обсягу купівельної спроможності суми грошового зобов'язання за станом на певний час за весь час прострочення. Однак, задовольняючи частково позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд наведеного вище не врахував, не з'ясував, який саме місяць та рік є в даному випадку базовими для визначення знецінення грошового зобов'язання та не встановив дійсного розміру такого знецінення за весь період прострочення та належної до стягнення з відповідача інфляційної складової (за виключенням інфляційної складової, яка вже була стягнута з відповідача судовим рішенням у справі № 916/1266/14).

Відповідно до ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

21 травня 2007р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №284 на виконання технічного обслуговування систем звязку на ВЗ "Парус" та ВЗ "Весна", згідно з яким Замовник передає, а ОСОБА_3 бере на себе зобовязання виконати технічне обслуговування систем звязку на ВЗ "Парус" та ВЗ "Весна". Відповідно до п. 3.1 договору сума, на яку укладений цей договір, за кошторисом 284/5 на 2007 рік становить 12762,67 грн. (додаток № 8.1). Замовник виконує оплату технічного обслуговування на підставі предявлених Виконавцем рахунків з підписаними Замовником актами виконаних робіт. Датою виникнення зобовязань згідно з чинним законодавством є дата підписання актів виконаного технічного обслуговування (п. 3.2 договору). У випадку прострочення оплати виконаного технічного обслуговування нараховується пеня в розмірі ставки НБУ за кожен день прострочення до дня оплати (п. 4.4 договору). Договір діє з моменту підписання до 31 грудня 2007р. з можливістю подальшої пролонгації (п. 6.1 договору).

Додатковою угодою № 5 від 06.11.2007 до договору № 284 від 21.05.2007 строк дії договору був продовжений на 2008 рік. Також сторонами визначено, що технічне обслуговування виконується за кошторисом 284/6 на суму 12762,67грн, сума договору збільшується на 12762,67грн.

МПП "Фірма "Альфа-М" свої зобов'язання за договором № 284 на загальну суму 25525,34грн. виконало, що підтверджується актами виконаного технічного обслуговування № 1/11 від 06.11.2007, № 1/11 від 10.11.2008.

10.09.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 284-1, згідно з яким сторона 1 зобовязувалася сплатити заборгованість стороні 2, визнану у відповіді № 1288 від 10.09.2010 на претензію № 11/7 від 30.07.2010 в сумі 35 651,21 грн за технічне обслуговування внутрішніх станцій звязку в/ч А2171, в терміни та на умовах, визначених цим договором.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 частини А2171 заборгованість у сумі 35651,21 грн., інфляційні витрати у сумі 4994,56 грн., 3% річних у сумі 4003,45 грн., пеню у сумі 2451,14 грн., збитки від неодержаного доходу в сумі 2364,70 грн., судовий збір у сумі 1827 грн., а також витрати позивача на відрядження свого представника до суду в звязку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в суді у сумі 2008,61 грн. та інші судові витрати, яких зазнає позивач за час розгляду справи в суді.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.07.2014р. по справі №916/1266/14 позов МПП "Фірма "Альфа-М" було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 частини А2171 заборгованість у сумі 35651,21грн., інфляційні витрати у сумі 1620,23грн., 3% річних у сумі 3211,54грн., судовий збір у сумі 1495,25грн., інші судові витрати у сумі 370,08грн.

Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Виходячи з положень зазначеної статті наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

Згідно абз.5, 6 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011р. по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011р. по справі № 11/109.

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку, сумою збільшення основного грошового зобов'язання за рахунок індексу інфляції є 33745,77грн., дана сума визначена позивачем як різниця між сумою інфляційних втрат, розрахованих ним за період з 01.07.2010 р. по 29.02.2016р. (35366,00грн.) та сумою інфляційних втрат, яка вже стягнута за рішенням Господарського суду Одеської області від 14.07.2014р. у справі №916/1266/14 (1620,23грн.).

Відтак, позивачем, у зв'язку із збільшенням періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язань, здійснено донарахування 33745,77грн. суми інфляційних втрат за період з 01.07.2010р. по 29.02.2016р.

Посилання відповідача на строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Відтак чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження для його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків

Як роз'яснено пунктом 7.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (п.п.3.1., 3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Щодо посилань відповідача на відсутність фінансування суд зазначає, що підставою для звільнення боржника від належного виконання своїх зобовязань.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини (п.1.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із змінами та доповненнями).

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Малого приватного підприємства Фірми "Альфа-М" про стягнення з відповідача ОСОБА_1 частини А2171 33745,77грн. інфляційних витрат, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову про стягнення з відповідача 45960,49грн. позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1378,00грн., рішенням Господарського суду Одеської області від 13.06.2016р. було стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 1227,25грн. При новому розгляді справи позов задоволено повністю у звязку з чим стягненню з відповідача підлягає судовий збір у сумі 150,75грн. (1378,00грн.-1227,25грн.).

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" про стягнення з ОСОБА_1 частини А2171 33745,77грн. інфляційних витрат задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 частини А2171 (м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога, 8, код ЄДРПОУ 08309566) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (04053, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 30726900) 33745/тридцять три тисячі сімсот сорок пять/грн. 77коп. інфляційних витрат, 150/сто пятдесят/грн. 75коп. судового збору.

Наказ видати згідно зі ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 27 липня 2017р.

Головуючий суддя Л.В. Степанова

Суддя І.А. Малярчук

Суддя О.Ю. Оборотова