Рішення № 67959441, 21.07.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2017 р. Справа № 911/1712/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Е100 Україна»

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

про стягнення 2 071 912,13 грн Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача ОСОБА_2 (дов. б/н від 06.07.2017);

від відповідача ОСОБА_3 (дов. № 1 від 06.02.2017);

Присутній: ОСОБА_1

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Е100 Україна» (далі позивач) звернулося з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення 2 071 912,13 грн заборгованості, з яких: 957 492,35 грн боргу за договором № 80-18 від 04.03.2011, 739 817,29 грн інфляційних втрат та 374 602,49 грн 15 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором № 80-18 від 04.03.2011.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.06.2017 порушено провадження у справі № 911/1712/17, розгляд справи призначено на 07.07.2017.

03.07.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 13328/17 від 03.07.2017), згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом. Крім того, відповідачем в порядку ст. 267 Цивільного кодексу України заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.

У судовому засіданні 07.07.2017 оголошено перерву до 14.07.2017.

У судовому засіданні 14.07.2017 оголошено перерву до 21.07.2017.

У судовому засіданні 21.07.2017 представник позивача підтримав задоволення позовних вимог, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

04.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Е100 Україна» (Продавець) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір № 80-18, згідно якого продавець зобовязався забезпечувати покупцю можливість використання карт для придбання товарів та/або послуг на автозаправних станціях та пунктах дорожнього сервісу, які знаходяться на території України (мережа станцій), а покупець оплачувати товари та послуги, які отримані за даним договором.

Згідно п. 3 § 2 договору передача карт покупцю здійснюється на основі акту приймання-передачі карт. Підписання сторонами акту приймання-передачі карт як користування покупцем картою для здійснення хоча б однієї угоди уповноважує фактичний вступ сторони в договірні відносини і розглядається в якості прийняття покупцем всіх умов договору.

Відповідно до п.п. 2, 3, 6 § 3 договору розрахунки за товари та послуги, відпущені за договором здійснюються в українських гривнях. Будь-які платежі за договором будуть проведені відповідачем згідно виставлених рахунків-фактур у формі безготівкого грошового переводу на банківський рахунок.

Пунктом 2 додатку № 1 до договору передбачено 2 розрахункові періоди: перший з 1 числа по 15 число місяця та другий з 16 числа по останній день поточного місяця, 30, 31 число або 28, 29 число в лютому.

Порядок розрахунків по договору, згідно п. 3 додатку № 1 договору поставки відстрочка платежу.

Згідно п. 7 § 3 договору в останній день розрахункового періоду продавець виставляє покупцю рахунок-фактуру за угодами в системі Е100, врахованими з використання виданих покупцю карток.

Пунктами 6, 7 § 2 договору передбачено, що даним пунктом покупець заявляє, що будь-яка особа фактичний предявник карти, виданої на підставі договору покупцю є уповноваженим представником покупця. Контроль над використанням карт уповноваженими особами покупця покладається винятково на покупця. Картки, видані покупцю, реєструють усі операції постачання товарів і надання послуг у системі Е100, виконані з їхнім використанням, і є технічним засобом обліку цих угод. Карти не є платіжним інструментом або кредитною картою, вони слугують тільки (єдино) для ідентифікації покупця й обліку поставлених (наданих) покупцю товарів та/або послуг.

Відповідно до п. 1 § 6 договору покупець здійснює контроль над використанням переданих йому продавцем карт тільки уповноваженими особами покупця (у т.ч. уведення ПІН-Коду) і несе повну майнову відповідальність за всі угоди, здійснені з використанням виданих йому карт, із застреженням п. 9 параграфу 2.

Вартість товарів та/або послуг, а також Web-послуг за договором вказується продавцем у рахунках-фактурах по закінченні кожного розрахункового періоду і вважається прийнятими покупцем, якщо продавець протягом 15 календарних днів, починаючи від дати рахунку-фактури, не одержить від покупця письмового заперечення по даному рахунку-фактурі.

Згідно п. 13 § 3 договору покупець має право безоплатно отримувати через мережу Інтернет за електронною адресою: www.e100.ua деталізовані розшифрування всіх угод, здійснених в розрахунковому періоді, в т.ч. наступні дані: номери карток; дати отримання товарів/послуг; назву АЗС; кількість товарів та послуг.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011, а в частині розрахунків до їх повного урегулювання (п. 1 § 8 договору).

Позивач в якості обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивачем на виконання договору № 80-18 від 04.03.2011 було передано відповідачу в користування пластикові картки Е100, що підтверджується актами приймання-передачі карт від 04.03.2011, 10.05.2011, 24.11.2011 та 06.08.2011, підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору, які містяться в матеріалах справи.

За період з 04.03.2011 по 30.09.2014 в Системі Е100 всього було зареєстровано операції отримання товару, в рамках договору поставки, по картках відповідача на суму 1 044 404,35 грн, що підтверджується рахунками на оплату з деталізаціями до них, а також інформацією ТОВ «НАФТОТРЕЙД РЕСУРС» № 1605-1 від 16.05.2017 з додатками, які надані позивачем.

04.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Е100 Україна» (Комісіонер) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Комітент) укладено договір № КОМ-80-18, згідно якого комісіонер забезпечував отримання товарів та/або послуг комітентом за межами митної території України.

На виконання договору № КОМ-80-18 від 04.03.2011 позивач надав відповідачу товарів та послуг на суму 19 514 087 грн.

Відповідач сплатив позивачу 19 601 000 грн, що підтверджується банківськими виписками, які подані позивачем суду в якості додатків до позовної заяви.

Позивачем зараховано 19 514 088 грн в якості оплати за договором комісії № КОМ-80-18 від 04.03.2011 та 86 912 грн за договором поставки № 80-18 від 04.03.2011, у звязку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 80-18 від 04.03.2011 складає 957 492,35 грн (1 044 404,35 грн + 19 514 088 грн 19 601 000 грн).

Предметом позову є вимоги про стягнення 957 492,35 грн боргу за договором № 80-18 від 04.03.2011, 739 817,29 грн інфляційних втрат та 374 602,49 грн 15 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки та комісії.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що в процесі здійснення господарської діяльності позивача та відповідача було укладено два договори: договір поставки № 80-18 від 04.03.2011 та договір комісії № КОМ-80-18 від 04.03.2011, в межах дії яких здійснювалася співпраця з використанням одного технічного засобу обліку отримання товару (картка Е100), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі карт за договором поставки та договором комісії від 04.03.2011.

З наданих позивачем банківських виписок вбачається, що здійснені відповідачем платежі здійснювалися на рахунок відповідача з призначенням платежу «За дизпаливо згідно договору № КОМ-80-18 від 04.03.2011».

Водночас як вбачається з п. 1 § 1 договору № КОМ-80-18 від 04.03.2011 предметом договору є комісійні послуги, які забезпечують діяльність комітента за межами митної території України.

Позивач посилається на те, що перераховані відповідачем кошти у сумі 86 912 грн на підставі платіжного доручення № 1525 від 19.09.2017, які надійшли від відповідача 19.09.2014 зараховані як оплата за договором поставки, у звязку з чим сума боргу відповідача перед позивачем за договором поставки № 80-18 від 04.03.2011 складає 957 492,35 грн.

Суд встановив, що 25.01.2017 позивач в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України звернувся до відповідача з претензією № 1 від 25.01.2017, згідно якої повідомив останнього про виконання ТОВ «Е100 Україна» зобовязань перед ФОП ОСОБА_1 згідно договору поставки, на суму 987 965,33 грн та про те, що відповідачу для оплати виставлено рахунки за період з 15.01.2012 по 30.09.2014. Крім того, позивач просив відповідача сплатити 987 965,33 грн шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами позивача в якості оплати за договором поставки № 80-18 від 04.03.2011. Означена претензія отримана 31.01.2017 відповідачем, що підтверджується підписом останнього на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення від 25.01.2017, яке наявне в матеріалах справи.

Враховуючи господарські правовідносини, які склалися між сторонами, суд вважає правомірним зарахування позивачем отриманих від відповідача коштів у сумі 86 912 грн в рахунок погашення заборгованості за договором поставки № 80-18 від 04.03.2011, а також вважає, що обовязок відповідача з оплати отриманого за договором поставки № 80-18 від 04.03.2011 пального на суму 957 492,35 грн виник з 08.02.2017 (через 7 днів з моменту отримання (31.01.2017) відповідачем претензії № 1 від 25.01.2017, в якій позивач повідомив відповідача про обовязок оплатити рахунки, виставлені за період з 15.01.2012 по 30.09.2014, за договором поставки № 80-18 від 04.03.2011).

Посилання відповідача на відсутність факту блокування позивачем карток, можливість якого передбачена договором поставки № 80-18 від 04.03.2011, що свідчить про відсутність заборгованості останнього перед позивачем спростовуються судом з огляду на те, що спірні картки використовувалися відповідачем за двома договорами, оплати від відповідача надходили регулярно, а позивач не міг заблокувати картки Е100 для роботи окремо по договору поставки.

Твердження відповідача щодо неотримання останнім карток по договору № 80-18 за період з 01.01.2014-16.10.2014 оцінюються судом критично, оскільки відповідач оплатив товари та послуги, отримані в 2014 році по договору комісії, що вказує на отримання та використання ним карток.

Усі інші твердження та заперечення сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення 957 492,35 грн боргу за договором № 80-18 від 04.03.2011.

Також у звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязання за договором № 80-18 від 04.03.2011, позивачем за період з 16.10.2014 по 26.05.2017 нараховано 739 817,29 грн інфляційних втрат та 374 602,49 грн 10 % річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 13 § 3 договору у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем свого обовязку з оплати рахунків у встановлені додатком № 1 строки, покупець зобовязується оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також п'ятнадцять відсотків річних, рахуючи з дня наступного за днем в який повинна була надійти оплата.

Суд встановив, що сторонами п. 13 § 3 договору № 80-18 від 04.03.2011 встановлений обовязок покупця сплатити постачальнику 15 % річних у випадку прострочення оплати поставленого товару згідно ст. 625 Цивільного кодексу України

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 15 % річних, що вказані позивачем в поданому розрахунку інфляційних втрат та 15 % річних, суд обмежив період нарахування інфляційних втрат та 15 % річних за період з 08.02.2017 (дата, встановлена судом, виникнення обовязку відповідача зі сплати позивачу 957 492,35 грн боргу за договором № 80-18 від 04.03.2011) по 26.05.2017 (визначена позивачем дата закінчення періоду нарахування інфляційних втрат та 15 % річних). Відтак арифметично вірний розмір інфляційних втрат та 15 % річних, нарахованих за період з 08.02.2017 (дата, встановлена судом, виникнення обовязку відповідача зі сплати позивачу 957 492,35 грн боргу за договором № 80-18 від 04.03.2011) по 26.05.2017 на суму боргу 957 492,35 грн становить 48 755,76 грн інфляційних втрат та 42 496,92 грн 15 % річних. Відтак, вимоги про стягнення 739 817,29 грн інфляційних втрат та 374 602,49 грн 15 % річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 48 755,76 грн інфляційних втрат та 42 496,92 грн 15 % річних.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.

Суд встановив, що позивач звернувся з позовною заявою до суду 06.06.2017, що підтверджується відміткою господарського суду Київської області на першому аркуші позовної заяви № 1 від 25.05.2017 (вх. № 1711/17 від 06.06.2017).

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на те, що судом встановлено про виникнення 08.02.2017 у відповідача обовязку з оплати отриманого пального на підставі договору № 80-18 від 04.03.2011 на суму 957 492,35 грн, суд дійшов висновку про відсутність пропуску трирічного строку позовної давності до позовних вимог про стягнення 957 492,35 грн боргу за договором № 80-18 від 04.03.2011, 739 817,29 грн інфляційних втрат та 374 602,49 грн 15 % річних.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 957 492,35 грн боргу за договором № 80-18 від 04.03.2011, 48 755,76 грн інфляційних втрат та 42 496,92 грн 15 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (09000, АДРЕСА_1; реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Е100 Україна» (03179, м. Київ, просп. Перемоги, будинок 123; ідентифікаційний код 37311364) 957 492 (девятсот пятдесят сім тисяч чотириста девяносто дві гривні) 35 коп. боргу за договором № 80-18 від 04.03.2011, 48 755 (сорок вісім тисяч сімсот пятдесят пять гривень) 76 коп. інфляційних втрат, 42 496 (сорок дві тисячі чотириста девяносто шість гривень) 92 коп. 15 % річних та 15 731 (п'ятнадцять тисяч сімсот тридцять одну гривню) 18 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 26.07.2017

Суддя П.В.Горбасенко