Постанова № 67956902, 25.07.2017, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 липня 2017 р. Справа № 802/1131/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко Аліни Володимирівни

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3Я.) до Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач, Вінницька ОДПІ ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення - рішення форми "Ф" від 28.08.15 року №1411-17, яким безпідставно нараховано транспортний податок у сумі 20833,33 грн. на транспортний засіб, який знаходиться у власності позивача. Однак, зазначає, що прийняте спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у супереч вимогам чинного законодавства, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення форми "Ф" від 28.08.15 року №1411-17.

Представник позивача просила задовольнити адміністративний позов в межах заявлених вимог.

Представник відповідача заперечував проти заявленого адміністративного позову повністю. У письмових запереченнях на позов відповідач зазначив, що податкове повідомлення рішення від 12.06.15 року №1411-17 прийняте контролюючим органом на підставі ст.267 Податкового кодексу України та згідно даних органів внутрішніх справ. Відповідач стверджує, що автомобіль позивача відноситься до об'єкта оподаткування та враховуючи, що автомобіль зареєстровано у 2015 році, позивач повинен сплатити транспортний податок за легковий автомобіль, який використовується до 5 років і має об'єм циліндра двигуна понад 3000 куб.см. Отже, спірне рішення прийняте ДПІ цілком обґрунтоване та правомірне.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши інші докази, які є у справі, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом встановлено, що у власності позивача - ОСОБА_3 перебуває легковий автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon, (загальний легковий універсал - В), реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єм двигуна 3200, рік випуску 2015 рік (а.с. 8).

Так, відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 28.08.15 року №1411-17, яким нараховано транспортний податок у сумі 20833,33 грн. (а.с. 10).

Визначаючись щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення рішення, суд виходить з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2012р. № 71-VІІІ, який набрав чинності з 1 січня 2015 року до ПК внесені зміни, зокрема статтю 267 викладено в новій редакції «Транспортний податок», тобто фактично запроваджено цей податок.

Згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 цієї статті платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1, у свою чергу, встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до пункту 267.4 зазначеної статті ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті, а до пункту 267.5 - базовий податковий (звітний) період як елемент транспортного податку дорівнює календарному року.

Згідно з підпунктом 267.6.1, абзацами першим та другим підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно пунктів 33.1, 33.3 ст. 33 ПК податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку. (пункти 33.1, 33.3 ст. 33 ПК). Звідси, податковий період - це певний строк, протягом якого у платника податку виникає податковий обов'язок у зв'язку з наявністю об'єкта оподаткування та визначається база оподаткування. Функціональне навантаження податкового періоду як обов'язкового елементу податку (підпункт 7.1.6 пункт 7.1 ст. 7 ПК) полягає в забезпеченні, з одного боку, періодичності надходження податку (збору) в бюджет, а з другого - дотримання принципу одноразовості оподаткування, відповідно до якого об'єкт оподаткування протягом встановленого податкового періоду може обкладатися податком (збором) тільки один раз. З точки зору на податковий обов'язок як на правову категорію, існування якої визначено юридичним складом, податковий період є додатковим юридичним фактом до факту поширення на особу визначеного законом статусу платника певного податку (збору) та факту наявності у особи об'єкта оподаткування. Визначення підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 ст. 267 ПК календарного року базовим податковим (звітним) періодом не означає, що платник транспортного податку повинен мати об'єкт оподаткування впродовж всього цього періоду. Для виникнення податкового обов'язку достатньо, щоб цей юридичний факт мав місце в календарному році, за який контролюючий орган уповноважений визначити податкове зобов'язання. Це відповідає як самій сутності податкового періоду, так і нормативному регулюванню сплати транспортного податку, зокрема нормам підпункту 267.6.2 пункту 267.6 ст. 267 ПК, якими передбачено сплату транспортного податку за об'єкти оподаткування, придбані протягом року. Натомість, суд першої інстанції безпідставно розширив значення податкового періоду в податковому обов'язку, не звернувши увагу, що податковий період, як елемент транспортного податку, стосується тільки періодичності визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з цього податку.

Статтею 4 ПК встановлено основні засади податкового законодавства України. Згідно з підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 цієї статті податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності. Цей принцип законодавцем закріплено в двох аспектах: перший - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки; другий - податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Транспортний податок, як зазначено вище, запроваджено з 1 січня 2015 року, тобто з початку нового бюджетного року, що дає підстави для правової оцінки запровадження транспортного податку як такого, що не порушує принцип стабільності. Крім того, при співвідношенні норми-принципу, якою є норма підпункту 4.1.9 пункту 4.1 ст. 4 ПК, та норм ст. 267 ПК, які є конкретними нормами (регулюють відносини з приводу транспортного податку), слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма - спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.

Встановлюючи перелік місцевих податків і зборів та визначаючи повноваження місцевих рад щодо їх запровадження, стаття 10 ПК розрізняє місцеві податки (збори) на обов'язкові і необов'язкові для встановлення. В залежності від цього визначається правовий режим місцевого податку (збору), який теж різний.

Так, пунктом 10.2 цієї статті закріплено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Імперативу цієї норми відповідає норма підпункту 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК, якою цей імператив підсилюється. Згідно з останньою у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю ( в редакції Закону України від 24.12.2014р. № 71-VІІІ).

Наряду з нормою підпункту 12.3.5 діє норма підпункту 12.3.4 ст. 12 ПК, якою передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

При вирішенні питання про співвідношення цих норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими згідно з ПК, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 ст. 12 ПК.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що контролюючим органом правомірно нараховано транспортний податок ОСОБА_3.

Таким чином, надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як показами сторін так і матеріалами справи, суд в узгодження з вимогами статті 162 КАС України, вважає, що в задоволенні заявлених позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Дослідивши оскаржуване рішення в розумінні рішення суб'єкта владних повноважень, суд приходить до висновку, що останнє відповідає вимогам визначених Кодексом адміністративного судочинства України, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути вчинено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом цей критерій випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України. На підставі означає, що суб'єкт владних повноважень: має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України, зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. У межах повноважень означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. У спосіб означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Визначаючись щодо заявлених вимог, судом також враховано, що ч. 1 ст. 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності з ч.1 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

З аналізу даних норм слідує, що під час розгляду справи суд бере до уваги лише належні докази, тобто ті, що стосуються конкретної справи та містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, на виконання свого обовязку відповідачем доведено правомірність прийняття свого рішення, відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Чернюк Алла Юріївна