Рішення № 67954714, 26.05.2017, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 652/115/17

провадження № 2/650/200/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2017 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого - судді Сікора О.О.,

за участю секретаря Ялаєвої Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому просить визнати ? частину квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та визнати в порядку поділу майна, що є обєктом спільної сумісної власності, за ОСОБА_1 право власності на ? частину зазначеної квартири.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що з 15.08.1992 року по 19.06.2012 року перебував у шлюбі з відповідачем, під час якого ними згідно договору-купівлі продажу від 14.08.1999 року було придбано ? частину квартири № 3, загальною площею 32,3 кв.м, в тому числі житловою 16,8 кв.м, яка розташована в смт. Високопілля в будинку № 4 по вул. Гагаріна, Високопільського району Херсонської області, при цьому юридично, вказану частину квартири оформили на відповідача ОСОБА_2 Придбана ними ? частина спірної квартири належала ОСОБА_4, а інша ? частина вказаної квартири належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2, яку вона отримала внаслідок приватизації у 1994 році. Вартість ? частки спірної квартири на момент придбання складала 347 грн.

У 2001 році ОСОБА_2, будучи титульним власником спірної квартири, продала її ОСОБА_3, яка залучена третьою особою, за 800 доларів США, передавши їй ключі та документи на неї, однак не здійснивши її переоформлення. Отже вартість ? частини квартири станом на 2001 рік складала 200 доларів США, або 5418,26 грн. з урахуванням теперішнього курсу гривні до іноземної валюти.

Фактичні шлюбні відносини між ними були припинені ще до розірвання шлюбу 19.06.2012 року, а саме з жовтня 2011 року і на той момент спору з приводу поділу спільно нажитого майна між ними не було. Щодо спірної ? частини квартири між ними існувала домовленість, згідно якої ОСОБА_2 повинна була, після переоформлення всієї квартири на ОСОБА_3, якій вони фактично продала вказану квартиру у 2001 році, компенсувати позивачу вартість ? частки квартири в сумі 200 дол. США. Однак, з підстав безпідставного збільшення ОСОБА_2 вартості квартири, визначеної ще у 2001 році в розмірі 800 дол. США, вказана угода у вересні 2015 року щодо купівлі-продажу не була укладена. Одночасно, ОСОБА_2 відмовила ОСОБА_1 у виплаті обумовленої компенсації, що було розцінено останнім, як порушення його права на належну йому частку у спільному майні подружжя та обумовило його звернення до суду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав позов, просив ухвалити рішення про його задоволення. Вказав, що ОСОБА_1 має право на видл йому у власність ? частки квартири, як такої що набута позивачем у шлюбі. Заперечив факт пропуску строку позовної давності вказавши, що відповідач відмовила позивачу у виплаті компенсації вартості належної йому частки квартири та заперечила її належність йому як частки у спільно нажитому майні саме в вересні 2015 року. До цього часу спору між ними не було з приводу ? частки квартири, була домовленість про виплату позивачу компенсації її вартості в розмірі 200 дол. США.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечила проти позову, просила суд відмовити у його задоволенні. Пояснила, що за усною домовленістю між нею та колишнім чоловіком ОСОБА_1 ще до розірвання шлюбу, у жовтні 2011 року було узгоджено, що вказана квартира переходить їй у власність, зважаючи на те, що йому у власність залишився автомобіль, квартиру в смт. Нововоронцовка подаровано спільній донці, квартиру в смт. Високопілля передано їй. З урахуванням цього він мав з цього часу подавати позов, оскілки дізнався, що квартира переходить у її власність. Просила застосувати строк позовної давності та у позові відмовити у звязку з його пропуском. Заперечила факт укладення договору купівлі-продажу від 09.01.2001 року із ОСОБА_3 щодо відчуження квартири, вказавши, що у вересні 2015 року про це повідомила ОСОБА_3, пояснивши також колишньому чоловіку, що він не має права на вказану частку нерухомості. В судові засідання від 01.06.2017 року та 24.07.2017 року відповідач не зявилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позову, вказавши, що підтримує позицію представника позивача.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши, оцінивши та проаналізувавши матеріали і докази по справі в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 15.08.1992 року по 19.06.2012 року, що вбачається з актового запису про укладення шлюбу № 23 від 15.08.1992 року зробленого Відділом ЗАГС Високопільської районної державної адміністрації та актовим записом про розірвання шлюбу № 03 від 19.06.2012 року, зробленого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нововоронцовського РУЮ Херсонської області.

Відповідно до актового запису про шлюб № 38 від 12.12.2012 року, зробленого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Нововоронцовського РУЮ Херсонської області ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_6, на підставі чого змінила прізвище ОСОБА_1 на теперішнє.

В період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, остання, відповідно до договору-купівлі продажу від 14.08.1999 року придбала ? частину однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 32,3 кв.м, в тому числі житловою площею 16,8 кв.м. Продаж здійснено за 347 грн.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 11.11.1994 року іншу ? частину вказаної квартири ОСОБА_2 отримала у спільну сумісну власність згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Вказане також підтверджується матеріалами інвентарної справи на спірну нерухомість № 386, оглянутої в судовому засіданні.

В судовому засіданні сторони визнали, що ? частина вказаної квартири, яку набула у власність ОСОБА_2 придбана у шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя.

Позивач наполягає на тому, що після розірвання шлюбу з відповідачем вони добровільно дійшли згоди про те, що остання, в порядку поділу майна набутого під час шлюбу, зобовязується відшкодувати позивачу вартість ? частки квартири, що на час домовленості складало 200 дол. США. Такий розрахунок повинен був відбутися після переоформлення вказаної квартири на ОСОБА_3 згідно договору-купівлі продажу від 09.01.2001 року.

В свою чергу, відповідач в судовому засіданні підтвердила факт домовленості щодо добровільного розподілу спільно нажитого майна, однак вказала, що за змістом домовленості відповідач відмовився від своєї частки у квартирі № 3 в рахунок отримання іншого майна.

Виходячи зі змісту ч.2 ст. 69, ч.4, ч.5 ст. 71 СК України слід зробити висновок про те, що будь-які домовленості між подружжям з приводу нерухомого майна, в тому числі, якщо мова йде про виплату одному з подружжя грошової компенсації вартості його частки у такому спільному майні, мають бути виражені в письмовій формі у виді договору, який підлягає нотаріальному посвідченню або вказане питання підлягає вирішеню в судовому порядку.

На підтвердження вказаних обставин, сторони, на виконання вимог визначених у ст. 60 ЦПК України, не надали належних та допустимих доказів, а отже суд, при вирішенні справи, виходить з вимог заявлених у позові, вважаючи, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо добровільного врегулювання вказаного питання, а спірне майно за відсутності відповідних вимог від будь-якої із сторін в період часу з моменту розірвання шлюбу до виникнення спору перебувало у спільному володінні осіб як спільна сумісна власність подружжя у порядку ст. 68 СК України.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Сторони погоджуються з тим, що їх частки у майні, на момент його придбання та момент добровільного врегулювання спору, зміст якого не встановлений, є рівними, що відповідає ч.1 ст. 70 СК України та відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

В постанові Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя надані наступні розяснення: Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п.22). Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання (п.23). До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК) (п.24). Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності (п.25).

З вищенаведеного вбачається, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визначення ідеальної частки у майні подружжя, яка залишиться у спільній частковій власності із відповідачем, відповідає вимогам закону та забезпечить захист його майнових прав набутих під час шлюбу.

З урахуванням наданих сторонами пояснень з приводу наявності іншого майна набутого під час шлюбу судом, у порядку ч.4 ст. 10 ЦПК України розяснено про можливість уточнення обсягу спільно нажитого майна наявного на час розгляду справи та збільшення позовних вимог або предявлення зустрічного позову з цих підстав, однак сторони наполягали на вирішенні спору щодо зазначеної частки квартири, без врахування іншого майна, яке вже поділене.

Отже, зважаючи на те, що подружжя під час шлюбу набули у спільну сумісну власність визначене нерухоме майно, щодо якого вони не дійшли добровільної згоди про його поділ, а позивач вимагає та має право на виділ його частки у спільному майні подружжя, позов підлягає задоволенню.

Оскільки, згідно висновку № 32/17 судової оціночно-будівельної експертизи від 30.05.2017 року ринкова вартість квартири станом на 30.05.2017 року складає 163186 грн., частина квартири, що належить відповідачу становить 40796,50 грн., що дорівнює чверті від вказаної суми.

До спірних правовідносин не підлягає застосуванню позовна давність у відповідності до ст. 72 СК України, про що заявила відповідач, у звязку з предявленням позову у межах зазначеного строку.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Відповідно до ст. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно правових висновків Верховного Суду України викладених в постанові від 22.02.2017 року у справі за № 6-17цс17 та постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-258цс15 надані наступні розяснення:

«Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обовязку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обовязковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.»

«Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.»

За матеріалами справи та поясненнями сторін вбачається, що в період часу з моменту розірвання шлюбу до моменту предявлення даного позову до суду сторони не намагались вирішити вказане питання у судовому порядку. Про порушення свого права позивач дізнався у вересні 2015 року коли відповідач заперечила факт укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири від 09.01.2001 року із ОСОБА_3 та повідомила про відсутність у позивача права на ? частку квартири.

Таким чином, у ОСОБА_1 виникло право на предявлення позову у вересні 2015 року, а позов предявлено 07.03.2017 року, тобто в межах трьохрічного строку позовної давності.

Доказів протилежного з боку відповідача не надано. Відповідач не підтвердила в судовому засіданні того факту, що позивач дізнався або міг дізнатися про те, що вона заперечувала визнання за ним права на спірне майно раніше вересня 2015 року, не вказала з яких її дій позивач міг про це дізнатись.

З наданих суду рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 06.04.2016 року № 652/521/15-ц ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа Високопільське РУЮ в Херсонській області з питань реєстрації, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житлову квартиру, яким позовні вимоги були задоволені, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 13.07.2016 року, яким рішення суду скасовано, у позові відмовлено, ухвали ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22.12.2016 року вбачається, що ОСОБА_3 заявила про свої права на вказану квартиру з тих підстав, що вона її придбала у ОСОБА_2, яка в свою чергу заперечила факт укладення договору-купівлі продажу, який до того ж не мав її підпису. Факт домовленості щодо ціни договору та отримання продавцем коштів в сумі 800 дол. США також не підтверджені.

Вказані судові рішення не містять будь-яких преюдицій, які мають значення для розгляду даної справи, але додатково підтверджують при цьому відсутність з боку інших осіб майнових прав, зокрема на спірну частку у майні подружжя.

Наявна в матеріалах справи заява згода від імені ОСОБА_1, яка датована 04.09.2015 року та посвідчена нотаріально, не містить відомостей, які мають значення для вирішення справи, а заява-пропозиція про добровільний поділ спільного майна подружжя від 20.09.2016 року та рекомендоване повідомлення, лише додатково підтверджують той факт, що станом на дату її складення позивач вважав свої права, щодо спільної сумісної власності, порушеними про що була сповіщена відповідач.

У звязку з задоволенням позову, згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: сума в розмірі 1280 грн., яка складає судові витрати понесені позивачем у вигляді сплати судового збору відповідно до квитанції № 27 від 07.03.2017 року та квитанції № 11 від 10.03.2017 року; вартість витрат позивача на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

Наведений представником позивача розрахунок розміру витрат на правову допомогу від 01.06.2017 року на суму 3000 грн. є обґрунтованим, оскільки відповідає п.2 ч.3 ст. 79, ст. 84, ч.1 ст. 88 ЦПК України, ст. 28 Правил адвокатської етики, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», договору-доручення № 001-1-ІІІ/2017 на надання правових (адвокатських) послуг та представництво інтересів громадян в суді від 01.03.2017 року а саме: правова допомога надана позивачу адвокатом, який діяв на підставі угоди про надання правової допомоги в якій між сторонами було чітко визначено: розмір та умови виплати гонорару та найменування цивільної справи з приводу якої така допомога надавалася; гонорар не перевищує встановлений законом граничний розмір, що дорівнює 40 відсотків від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1600 грн., за годину участі особи; усі витрати підтверджені належним платіжним документом.

Визначена представником вартість правової допомоги в розмірі 1500 грн. за його участь у судових засіданнях, яку сторони визначити без урахування фактично витраченого часу на участь у судовому засіданні, також відповідає вищевикладеним висновкам, адже згідно журналу судового засідання представник приймав участі у судовому засіданні, у сукупності, протягом 3 годин 17 хв.

Витрати понесені позивачем у звязку з проведенням судової експертизи в сумі 1500 грн. відповідно до квитанції № 32/17 від 17.05.2017 року відшкодуванню не підлягають з причини не надання суду її розрахунку, у відповідності до вимог законодавства, про що йдеться у ч.5 ст. 86 ЦПК України.

Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. за № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи не можуть перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Мін'юсту.

Наказом Міністерства юстиції України «Про встановлення нормативної вартості однієї експертогодини у 2017 році» від 31.01.2017 року за N 229/5, встановлено, що з урахуванням індексу споживчих цін за 2016 рік нормативна вартість однієї експертогодини у 2017 році становить: експертиза проста - 99,0 грн.; експертиза середньої складності - 123,8 грн.; експертиза особливої складності - 148,8 грн.

Суд зазначає, що позивачем не наданий розрахунок судових витрат за проведення судової оціночно-будівельної експертизи відповідно до вимог Наказу Міністерства юстиції України «Про встановлення нормативної вартості однієї експертогодини у 2017 році» від 31.01.2017 року за N 229/5, та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. за № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", тому дані судові витрати є документально не підтвердженими.

Квитанція до прибуткового касового ордера № 32/17 від 17.05.2017 року на суму 1500 грн. є лише доказом сплати за судову експертизу, але за відсутністю рахунків - фактур, складених судовим експертом, не вбачається можливим встановити вартість експертизи.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки витрати на проведення судової оціночно-будівельної експертизи у розмірі 1500 грн. документально не підтверджені, то відповідно до ст.88 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

У звязку з задоволенням позову, судові витрати понесені відповідачем, відшкодуванню не підлягають.

Крім того, в частині ? частки квартири АДРЕСА_1 підлягають скасуванню заходи забезпечення позову вижиті судом згідно ухвали Високопільського районного суду Херсонської області від 07.03.2017 року, як такі, що були вжити поза предмету позову, що вбачається з позовних вимог, і безпідставно обмежують право власності відповідача щодо належної їй частини нерухомого майна. При цьому слід залишити заборону на відчуження щодо ? частини спірної квартири, яка входить до ? частки квартири титульним володільцем якої є ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 14.08.1999 року, яка була предметом розгляду і на яку за позивачем визнано право власності, до виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 86, 88, 179, 209, 212, 214 ЦПК України та вищезазначеними положеннями цивільного законодавства, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя задовольнити.

Визнати, що ? частина квартири № 3, загальною площею 32,3 кв.м, в тому числі житловою 16,8 кв.м, яка розташована в смт. Високопілля в будинку № 4 по вул. Гагаріна, Високопільського району Херсонської області, зареєстрована в Херсонському державному Бюро технічної інвентаризації в реєстрово-кадастрову книгу під № 386, є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В порядку поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право спільної сумісної власності на ? частку однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 32,3 кв.м, в тому числі житловою площею 16,8 кв.м, вартість якої становить 40796,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 1280 грн. в рахунок відшкодування судових витрат понесених позивачем у звязку зі сплатою судового збору за позовом.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 3000 грн. в рахунок відшкодування судових витрат понесених позивачем у звязку з оплатою правової допомоги.

Заходи забезпечення позову вжиті згідно ухвали Високопільського районного суду Херсонської області від 07.03.2017 року № 652/115/17 скасувати частково, шляхом зняття заборони на відчуження ? частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В іншій частині ухвалу Високопільського районного суду Херсонської області від 07.03.2017 року № 652/115/17 залишити, визначивши, що заборона на відчуження ? частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 14.08.1999 року діє до виконання рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: _____ О.О. Сікора