Рішення № 67944650, 25.07.2017, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/707/17

Р І Ш Е Н Н Я

26 червня 2017 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді- Кондрацької Н.М.

при секретарі- Запорожець Я.В., Мелещенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за первісним позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту шлюбних відносин, визнання майна спільним майном чоловіка та жінки, визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення з квартири,-

ВСТАНОВИВ:

До Придніпровського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_1 В позовній заяві просила встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім»єю як чоловіка та жінки в період шлюбу з 1998 року по 09.07.2016, визнати квартиру АДРЕСА_1, яка придбана згідно договору купівлі-продажу від 15.05.2002 на ім.»я ОСОБА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4, визнати право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, судові витрати покласти на відповідачів. Позов мотивувала тим, що вона з 1998 року знаходилася в цивільному шлюбі з ОСОБА_4, який помер 09.07.2016 року. Офіційно шлюб не реєстрували, а проживали однією сімєю як чоловік та жінка спочатку в гуртожитку АДРЕСА_2. Факт спільного нашого проживання однією сімєю в цей період можуть підтвердити свідки 15.05.2002 року на спільні наші кошти купили однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 31,0 кв.м. З приводу купівлі-продажу було заключено договір та його посвідчено нотаріально. В договорі, так як з ОСОБА_4 ніяких спорів відносно майна не було, як не було спору відносно того, на кого зареєструвати дану квартиру, то було вказано в якості покупця тільки ОСОБА_4, хоч на купівлю були витрачені спільні грошові кошти. Факт придбання квартири АДРЕСА_3 і оформлення даного договору нотаріально підтверджується копією Договору купівлі-продажу квартири від 15.05.2002 року, про що зроблено нотаріусом ОСОБА_5 запис в реєстрі за №1903. Договір зареєстровано в ЧООБТІ 17.05.2002 року в реєстровій книзі №184 за реєстром №680. Технічний паспорт на квартиру у оригінал договору купівлі-продажу квартири знаходиться у ОСОБА_2. Вона взяла дані документи для звернення до нотаріуса та мені не повернула, копій не надає. В придбаній нами квартирі проживали з ОСОБА_4 вдвох постійно після її придбання і до смерті ОСОБА_4 В даний час позивач проживає в даній квартирі, проводить оплату комунальних послуг і квартплати після смерті ОСОБА_4 Також факт спільного проживання підтверджується наявними спільними фотознімками з померлим ОСОБА_4 та іншими особами на протязі з 1998 року по даний час. Причому ці знімки робилися як в гуртожитку, так і в спільній квартирі. Під час проживання в квартирі за спільні кошти робилися ремонти. Так в 2015 році були виконані роботи по облаштуванню балкона і договір про виконання даних робіт був заключний на імя ОСОБА_1 Цей договір від 24.02.2015 року на суму 9836,00 гривень, виписаний на її імя, так як в спільній квартирі всі затрати йшли зі спільних коштів, а виписано було документ через те, що ОСОБА_4 хворів і заключениям даного договору, сплатою грошових коштів за виконану роботу займала саме позивач. Тому вважає даний документ підтвердженням того, що квартира АДРЕСА_4 являлася з ОСОБА_4 спільною власністю. Цивільний чоловік ОСОБА_4 помер 09.07.2016 року, що підтверджується копією свідоцтва про його смерть від 13.07.2016 року, виданого Черкаським міськвідділом ДРАЦС, серія 1-СР №284134. Він дуже хворів, що підтверджується виписками із його історії хвороби. Раніше ОСОБА_4 був одружений, мав двох дітей: дочку ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3, які претендують на спадкування майна після смерті їх батька. Шлюб з першою дружиною ОСОБА_6 в 80-х роках розірваний і нового шлюбу він ні з ким не заключав. З 1998 року ОСОБА_1 щ ОСОБА_4 проживали спільно однією сімєю, що відомо і його дітям. Після смерті ОСОБА_4 діти звернулися до нотаріуса, подали заяви про прийняття спадщини. З дня смерті ОСОБА_4 минуло півроку і позивач намагалася з дітьми вирішити питання відносно квартири, в якій вона проживає та половина якої належить ОСОБА_1, причому хотіла вирішити питання без звернення до суду. ОСОБА_3 погодився, але ОСОБА_2 не йде ні на які розмови, сказала, що квартира належить тільки їй і це примушує звертатися з позовом до суду. Після смерті ОСОБА_4 його похорони організовувала ОСОБА_1, затрати також несла сама, що підтверджується відповідними документами. Виходячи з цього вважає, що 1/2 частина даної квартири належить їй як співвласнику в спільній сумісній власності. Таким чином виходячи із змісту вище викладеного я вважає, що квартира АДРЕСА_3, яка була куплена на спільні кошти 15.05.2002 року, тобто до 01.01.2004 року являлася спільною власністю померлого ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в рівних долях, тобто 1/2 частина даної квартири може бути визнана судом як належною їй на праві власності. В подальшому під час проживання у цивільному шлюбі вартість квартири після 01.01.2004 року суттєво збільшувалася, так як у цивільному шлюбі робилися затрати на її обустрій, на її ремонти і т.д. Тому в даному випадку має бути відносно даної квартири примінено і норми ст.74 СК України.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до Придніпровського районного суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просили усунути перешкоди в користуванні позивачам на праві спільної часткової власності квартири 4 по вул. Чехова в будинку 104 в м. Черкаси, шляхом примусового виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення. Свої позовні вимоги обґрунтовували тим, що у провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси знаходиться цивільна справа № 711/707/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про встановлення наявності фактичних шлюбних відносин, визнання майна спільним майном чоловіка та жінки та визнання права власності на майно. У звязку з тим, що позовні вимоги не законні та не обгрунтовані, вони змушені звернутися із зустрічною позови заявою. 09 липня 2016 року помер батько ОСОБА_4, підтверджується свідоцтвом про смерть від 12 липня 2016 року серії І-СР 284105 та про що складено відповідний актовий запис № 1812. Після його смерті залишилося спадкове майно, яке складаєтьс однокімнатної квартири № 44, загальною площею 31,0 кв.м., що розташована в будинку № 106 по вулиці Чехова міста Черкаси. У визначений законом термін ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернутися із відповідною заявою до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7 16 січня 2017 року вказаним приватним нотаріусом, позивачам за зустрічним позовом було видано свідоцтво про право спадщину за законом, де зазначено, що на підставі статті 1261 Цивільного кодексу України, спадкоємцями майна гр. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 09 липня 2016 року, а саме квартири № 44, що знаходиться в місті Черкаси по вулиці Чехова у будинку № 106, є його син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який успадковує ? частку спадкового маната його дочка - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка успадковує ? частку спадкового майна. Свідоцтво про право на спадщину на відповідні частки вищезазначеної квартири зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом за індексним номером 78170019 та індексним номером 78170141 від 16.01.2017 року. На даний чає у вказаній квартирі проживає відповідач ОСОБА_1, яка незважаючи на те, що ніколи не була і не є власником квартири продовжує проживати у ній, відмовляється добровільно звільнити квартиру, провокує постійно сварки та позбавляє нас можливості користуватися нею. Договір найму житла між їх покійним батьком та позивачами за зустрічним як на правах власників та відповідачем не укладався. Відповідач вселилась в квартиру без визначення строку і з дня смерті нашого батька користується нею. Відповідач в даній квартирі не зареєстрована, але стверджує, що вибиратися з квартири не буде так, як звернулася до суду з відповідним позовом та просить визнати вказану квартиру спільною сумісною'' власністю та визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири. її дії фактично перешкоджають нам у користуванні нашою власністю. На підставі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно номер 81928927 від 07.03.2017 року ОСОБА_1 має інше житло. Таким чином, оскільки відповідач проживає в спірній квартирі без будь- яких законних підстав, самоправно, до цього часу зберігаючи за собою безпідставно право користування жилим приміщенням, що їй не належить, ми вважаємо свої позовні вимоги обгрунтованими та вбачаємо необхідність їх задоволення та усунення перешкод у володінні та користуванні належної нам квартири. На підставі викладеного, керуючись ст. 119, 120, 123 ЦПК України, ст.ст. 15,391 ЦК України, ст.ст.109,116 ЖК України просили усунути перешкоди в користуванні належної ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності квартири № 44, що знаходиться в місті Черкаси по вулиці Чехова у будинку № 106, шляхом примусового виселення ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалено прийняти вказаний зустрічний позов до розгляду разом з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3

В судовому засіданні ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним) та її представник ОСОБА_10 первісний позов підтримали та пояснили суду що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_4 разом з 1998 року, шлюб не оформлювали. У 2002 році частково на спільні, а частково на гроші матері ОСОБА_4, придбали 1 кімнату квартиру, квартиру оформили на останнього. В подальшому поступово придбали речі та меблі у квартиру також за спільні кошти, робили ремонт, ОСОБА_1 мала заробіток, так як працювала на ринку та мала пенсію, а ОСОБА_4 отримував заробітну платню, потім пенсію, також йому надавала гроші мати. За час сімейного життя часто відпочивали разом, відвідували та приймали гостей та родичів у спільній квартирі. Останні роки ОСОБА_4 хворів та вона за ним доглядала, турбувалась про здоров»я. Зі своїми дітьми ОСОБА_4 спілкувався не д, часто, до лікарні відвідувати хворого вони не приходили. Щодо зустрічного позову, то його не визнали в повному обсязі та пояснили, що її доводи викладені у первісному позові.

Представник позивача по зустрічному, відповідача по первісному ОСОБА_3 згідно доручення ОСОБА_3 Л.1., представник ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка є позивачем по зустрічному, відповідачем по первісному, адвокат ОСОБА_11 та ОСОБА_2 зустрічний позов підтримали, а первісний не визнали та пояснили, що позивачі є дітьми ОСОБА_4 Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складалось з однокімнатної квартири. В зазначений законом термін позивачі звернулись до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, а 16.01.2016 вказаним нотаріусом видане свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 по Уг на кожного спадкоємця. На даний час в квартирі проживає ОСОБА_1 При житті ОСОБА_4 хотів, щоб квартира залишилась дітям після його смерті. Вважають, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ніколи не проживали сім»єю, спільного господарства у них не було. Квартира була куплена на гроші батьків ОСОБА_4 та його сестри, однак доказів цього вони не мають. До батька ОСОБА_3 та ОСОБА_2 приходили рідко, ОСОБА_1 та її речей в квартирі не бачили. За похорони ОСОБА_4 сплачувала кошти ОСОБА_1

ОСОБА_2додатково пояснила, що бачила декілька раз з батьком жінку, вона її називала «тьотя Дуся» та в них були якісь відносини.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_4 знайома,оскільки проживали поряд в селі. Повідомила, що бачила останнього один раз з ОСОБА_1 на весіллі у його сина ОСОБА_3 та те, що квартира ОСОБА_4 придбана за гроші його батьків, але сам факт передачі грошей не бачила, а тільки зробила про це висновок.

Свідок ОСОБА_13 повідомила суду, що проживає на одній сходовій площадці з ОСОБА_4 та ОСОБА_1,Ю знайома з ними з 2002 року. Сприймала їх як дружню сім»ю, святкували сімейно різні події. ОСОБА_1 як дружина доглядала ОСОБА_4, готувала, прибирала, лікувала. Про те, що у ОСОБА_4 є діти не знала та їх не бачила.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що був однокласником ОСОБА_4, останній казав, що ОСОБА_15 його дружина. Щодо купівлі квартири пояснив, що на її придбання давали

кошти і батьки ОСОБА_4 і його сестра. Про смерть однокласника дізнався з дзвінка ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_16, будучи допитана як свідок пояснила, що була черговою у гуртожитку, де проживав ОСОБА_4 Спочатку він проживав сам, а потім сім»єю З'Л ОСОБА_1, яка прибирала, готувала, купувала одяг. Діти до ОСОБА_4 не приходили.

Свідок ОСОБА_17 надала суду свої пояснення, в яких зазначила, що є сестрою ОСОБА_1 Додала, що ОСОБА_4 та її сестра стали проживати як сім»я 20 років тому. Спочатку проживали у гуртожитку, а потім придбали квартиру, зробили там ремонт. Дітей ОСОБА_4 вона ніколи не бачила ні в квартирі, ні в лікарні.

Свідок ОСОБА_18 повідомила суду, що за життя ОСОБА_4 приносила додому йому пенсію та бачила в квартирі ОСОБА_1, її речі, та те, як вона проводила разом час з ОСОБА_4 на вулиці, оскільки є не тільки листоношею, а і сусідкою.

Свідок ОСОБА_19 надав пояснення щодо справи, а саме те, що є братом ОСОБА_1, яка проживала разом з ОСОБА_4, як чоловік та жінка. Подружжя проводило разом час, ходили в гості, турбувалось та доглядали один одного.

Свідок ОСОБА_20 пояснила суду, що познайомилась з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 18 років тому, вони почали жити в квартирі разом з 2002 року, за які гроші квартира булгц придбана вона не знає, як не знає і дітей ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_21 повідомив суду, що є сусідом ОСОБА_1 та ОСОБА_4, сприймав їх як сім»ю, оскільки вони проживали разом, проводили час, садили квіти, вели спільне господарство.

Свідок ОСОБА_22 будучи допитаний пояснив, що є онуком ОСОБА_1, яка проживала з ОСОБА_4 Вони спільно купили квартиру на спільні кошти, зробили там ремонт, мали спільне майно, бюджет. ОСОБА_4 сприймали як члена сім»ї, є багато фото і відео його та ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_23 надав свої пояснення щодо того, що є сином ОСОБА_1 та того, що мати проживала разом з ОСОБА_4А, як сім»я, вони купили разом квартиру, меблі. Життя у них було дружнє, часто сімейно зустрічались, відзначали події, їздили до батьків ОСОБА_4

Заслухавши пояснення та думку сторін у справі, свідків, дослідивши матеріали справи на підставі повного та всебічного дослідження суд приходить до наступного.

Вказані правовідносини регулюються положеннями глав 6,7 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) (в період з грудня 2003 року по 31.12.2003 року), глав 7,8 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (в період з 01.01.2004 року по лютий 2017 року), ст.372 ЦК України.

Так, Кодекс про шлюб та сімю України (ст.ст. 2, 6, 6-1, 12, 13), який діяв до 01.01.2004 року, установлював, що визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану; реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей, тільки такий шлюб породжує права і обов'язки подружжя, час виникнення цих прав і обов'язків визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану; при здійсненні прав і виконанні обов'язків, що виникають із шлюбних і сімейних відносин, громадяни повинні додержувати законів.

До набрання чинності СК України, тобто до 01.01.2004 року, правовий інститут проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу законом не був передбачений. Цивільний процесуальний кодекс України (в редакції 1963 р.) передбачав можливість встановлення судовим порядком як факту, що має юридичне значення, перебування у фактичних шлюбних відносинах лише у встановлених законом випадках, якщо шлюб в органах запису актів громадянського стану не міг бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя (ст. 271, ст. 273 ч. 1 п. 5), в інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Отже, до 01 січня 2004 року не було передбачено правового механізму встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, які не перебували при цьому в зареєстрованому шлюбі та, діючи на свій розсуд, не врегулювали свої відносини відповідно до закону, тобто фактичне проживання сторін однією сім'єю без шлюбу між собою у період до 01 січня 2004 року було відсутнє в юридичному розумінні. .

Тому вимоги позивача в частині встановлення факту проживання однією сім'єю як Оі чоловіка та жінки, що не перебувають в шлюбі між собою, в період часу 1998 року по 01.01.2004 року не ґрунтуються на вимогах закону.

Правовідносини сторін щодо встановлення факту проживання чоловіка та жінки, що не перебувають в шлюбі між собою, починаючи з 01 січня 2004 року було врегульовано на законодавчому рівні Сімейним кодексом України.

Так, згідно з ч. 2 ст. З СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Проте, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними складалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Таким чином, з наведеного положення випливає головна ознака подружніх відносин: наявність факту спільного проживання, ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду України № 6- 148цс12від 12 грудня 2012 року, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ст. 360-7 ЦПК України).

Із прийняттям Сімейного кодексу України законодавець закріпив рівні права чоловіка та жінки, які проживають у незареєстрованому шлюбі, зокрема на придбане майно в період цього шлюбу, а в ЦК - право на спадщину.

Слід звернути увагу, що оскільки СК набрав чинності з 1 січня 2004 року і зворотної сили не має, то положення ст. 74 цього Кодексу застосовуються виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним законної сили.

Відповідно до ст.63 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Отже, факт проживання однією родиною ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підтверджується показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14,ОСОБА_16,ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, які у судовому засіданні підтвердили той факт, що вони проживали однією сім»єю, вели спільне господарство, турбувались про один одного.

Суд також бере до уваги, як доказ того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 проживали сім»єю те, що у неї в розпорядженні наявні фотокартки подружжя та особисті документи померлого, а саме ксерокопія паспорту, картка фізичної особи- платника податків, свідоцтво про смерть медична документація, копія договору купівлі-продажу спірної квартири.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача по первісному позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією родиною з померлим 09.06.2016 ОСОБА_4 (згідно свідоцтва про смерть) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме слід встановити факт проживання позивача із ОСОБА_4, однією сім»єю з 01.01.2004р., тобто з дня набрання чинності ЦК України.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, у вигляді квартири АДРЕСА_1.

Дана квартира згідно договору купівлі-продажу квартири від 15.05.2002 придбана ОСОБА_4

Так, вирішуючи питання щодо визнання права власності на частку спірної квартири слід враховувати слідуюче, а саме що у спірний період було придбане майно, яке, на думку позивача за первісним позовом, є спільною сумісною власністю та яке підлягає поділу, тому для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України необхідно встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу саме у цей період.

Так, згідно із ст.17 Закону «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сімї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Дане зазначається у правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 25.12.2013 у справі 6-10265цс 15.

Отже, хоч і чинним на той момент законодавством не було чіткого визначення терміну «члени сімї», однак можна дійти до висновку, що у разі, якщо одна особа фактично проживає з іншою особою, то можливо її визнавати членом сім»ї. У такому разі майно, набуте ними за час спільного проживання, повинно бути придбане внаслідок спільної праці.

Позивачем за первісним позовом та її представником протягом усього розгляду справи не було надано суду жодних допустимих доказів того, що ОСОБА_1 приймала участь придбанні спірної квартири шляхом спільної праці разом з ОСОБА_4

Однак, суд не приймає до уваги посилання відповідачів по первісному позову та позивачів по зустрічному щодо придбання спірної квартири на компенсаційні витрати, які були надані ОСОБА_4 його матір»ю та сестрою, оскільки суду не доведений причинно- наслідковий зв»язок надходження цих витрат та їх спрямування на купівлю квартири.

Разом з тим, допитані у судовому засіданні свідки не підтвердили факту придбання квартири у спільну власність за спільні кошти майна.

Суд наголошує, що встановлення придбання у вказаний період спірного майна за спільні кошти внаслідок спільної праці лише на підставі показань свідків, та за відсутності будь яких інших належних та допустимих доказів, є порушенням вимог ст. 59 ЦПК України, яка передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами^ доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, за таких обставин, первісний позов в частині визнання квартири АДРЕСА_1, яка придбана згідно договору купівлі-продажу від 15.05.2002 на ім.»я ОСОБА_4, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та похідної вимоги визнати право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.

Щодо зустрічного позову, то суд приходить до наступного.

Згідно наданих копій свідоцтв про народження - батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_24 зазначений ОСОБА_4

Після смерті ОСОБА_4 09.07.2016 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_7 з заявами про прийняття спадщини (про що свідчить копія спадкової справи 25/16 від 13.07.2016).

Відповідно до копій мсвідоцтв про право на спадщину від 16.01.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 успадкували по Уг частки кожний спадкового майна. Спадщина, на яку в указаних частках видано свідоцтво, складається з права власності на квартиру 44, що знаходиться у м. Черкаси по вул. Чехова у будинку 106.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як зазначено у статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які- не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь- яких порушень його права.

Так, відповідно до положень ст. 391 ЦК України, - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 379 ЦК).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 389 ЦК та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Слід зазначити, що відповідачем по зустрічному позову не надано до суду жодних належних, допустимих та переконливих доказів в обгрунтування заперечень проти зустрічного позову. Навпаки, у своїх поясненнях та самим первісним позщовом, вона не заперечувала і не спростовувала обставин щодо її фактичного проживання у ІНФОРМАЦІЯ_5.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, внаслідок дій відповідача ОСОБА_1, позбавлені можливості проживати у власній квартирі та розпоряджатися нею, суд приходить до висновку про необхідність усунення їм таких перешкод, шляхом виселення відповідача з вказаної квартири.

Керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст.ст.10,60,63,212,213,215 ЦПК України, статті 319, 383,389 ЦК України, главами 6,7 Кодексу про шлюб та сім'ю України, главами 7,8, ч. 2 ст. З, ч.ч.1,2 ст. 21, ст.. 74 Сімейного кодексу України, ст.372 ЦК України, ст.17 Закону «Про власність», ст. 150 ЖК України, суд,

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту шлюбних відносин, визнання майна спільним майном чоловіка та жінки, визнання права власності задовільнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім»єю як чоловіка і жінки в період часу з 01.01.2004 по 09.07.2016.

В іншій частині відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення з квартири задоволити.

Усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_3, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності квартири 44 по вул. Чехова у будинку 106 у м. Черкаси, шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м. Черкаси шляхом подання апеляційної скарги у десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Головуючий: ОСОБА_25