Рішення № 67940742, 11.07.2017, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Лозко Ю.П.

Справа № 425/230/17

Провадження № 22ц/782/357/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого Лозко Ю.П.

суддів: Назарової М.В., Стахової Н.В.,

за участю секретаря: Козубської А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу першого заступника керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі: Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області, Рубіжанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом в обґрунтування якого вказала, що 10 квітня 2014 року між нею та відповідачем укладений договір купівлі-продажу квартири №6 розташованої у будинку №37-а по вул. Мєндєлєєва у м. Рубіжному Луганської області належної на праві власності відповідачу ОСОБА_3, вартість якої за домовленістю між сторонами договору становить 70000 грн., і дану грошову суму одержано продавцем спірної квартири, яка в свою чергу зобовязалась в строк до 01.07.2014 року нотаріально оформити вказаний договір спірного майна, також позивачу передано ключі та відповідні правовстановлюючі документи, про що свідчить розписка видана відповідачем ОСОБА_3 Вподовж 2014 року в зв»язку із проведенням АТО, вказаний договір купівлі продажу від 10 квітня 2014 року укладений між сторонами нотаріально не посвідчений. Письмову вимогу позивача щодо необхідності посвідчення договору в установленому законом порядку відповідачем проігноровано.

Посилаючись на вказані обставини та на вимоги ст. ст. 328, 344 ЦК України, позивач просила суд, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру, розташовану за адресою: Луганська область, м. Рубіжне, вул. Мєндєлєєва 37-а/6.

В апеляційній скарзі прокуратура Луганської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області, Рубіжанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області просить суд, рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 березня 2017 року скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду, які суперечать нормам матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судускасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;6) як розподілити між сторонами судові витрати;7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч.1 ч.3 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Судова колегія вважає, що судом вказані вимоги закону не виконано.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 328 ЦК України, ч.4 ст. 174 ЦПК України, та виходив з того, що 10 квітня 2014 року між сторонами дійсно укладений договір купівлі продажу спірного майна належного відповідачу на праві власності. Відповідачем зобов»язання за вказаним договором щодо нотаріального посвідчення цього договору у строк визначений сторонами не виконано, а в зв»язку з її неявкою до нотаріальної контори, посвідчення цього договору не може бути проведено у відповідності до ЗУ «Про нотаріат». Відповідач позовні вимоги визнала, що суд вважає є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру.

Таких висновків суд першої інстанції дійшов помилково, з огляду на наступне.

Так, предмет позову - це конкретна матеріальна-правова вимога позивача до відповідача, яка витікає із спірного правовідношення, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.

Нормами ст. ст. 328, 331 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Згідно ч.1, п.1 ч.2, ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права виникають, зокрема, з договорів, інших правочинів, а також з рішень суду.

Згідно ч.3 та ч.4 ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, що підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання договору дійсним; якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 10 квітня 2014 року сторони уклали договір купівлі продажу квартири №6 розташованої у будинку №37-а по вул. Мєндєлєєва у м. Рубіжному Луганської області.

Нотаріально вказаний договір від 10 квітня 2014 року не посвідчений, державна реєстрація якого не проводилась.

З вимогами про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, позивач не зверталася.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення заявлених вимог та визнав за позивачем ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру розташовану по вищевказаній адресі, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а, згідно із ч.4 ст.334 цього кодексу, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За таких обставин, підстави для визнання права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2у суду відсутні.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України та розяснень, що викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008р. № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні рішення було порушено вимоги матеріального та процесуального права, тому рішення суду на підставі п.4 ч.1ст.309 ЦПК Українипідлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності.

Виходячи з документально підтверджених судових витрат, колегія суддів відповідно до вимогст.88 ЦПК Українивважає за необхідне стягнути з позивача ОСОБА_2 на користь прокуратури Луганської області судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 770 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст.88,303,307,309 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури задовольнити.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 березня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 770 гривень 00 копійок на розрахунковий рахунок прокуратури Луганської області №35211068000839;банк:ДКСУ м. Київ МФО 820172;ЄДРПОУ 02909921.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді: