Рішення № 67939718, 18.07.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/17/15-ц Головуючий у І інстанції Дутчак І. М.Провадження № 22-ц/780/2944/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 53 18.07.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

18 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Березовенко Р.В., Матвієнко Ю.О.,

за участю секретаря Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Бобрик», третя особа: ОСОБА_4 про визнання звільнення з посади незаконним, скасування рішення і наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановила:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому, враховуючи уточнення позовних вимог, просив:

визнати незаконним звільнення його з посади директора ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Бобрик» (далі ТОВ «Бобрик» або ОСОБА_3) за сумісництвом;

скасувати рішення загальних зборів ТОВ «Бобрик» про звільнення його з посади директора ОСОБА_3 з 28 грудня 2012 року з ініціативи власника на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оформлене п. 1 протоколу №3 позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року;

скасувати наказ №2-З від 28 грудня 2012 року про звільнення його з посади директора ТОВ «Бобрик» за сумісництвом з 28 грудня 2012 року на підставі протоколу загальних зборів учасників ОСОБА_3 №3 від 28 грудня 2012 року;

поновити його на посаді директора ТОВ «Бобрик»;

стягнути з відповідача ТОВ «Бобрик» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судом рішення.

В обґрунтування позову зазначав, що він є учасником ТОВ «Бобрик» із часткою статутного капіталу 30 %, 18 травня 2012 року загальними зборами учасників ТОВ «Бобрик» його було призначено на посаду директора ТОВ «Бобрик» терміном на три роки. На підставі наказу №1 від 18 червня 2012 року він приступив до виконання обовязків директора цього товариства. З початку грудня 2012 року внаслідок протиправних дій, ініційованих іншим учасником ОСОБА_3 - ОСОБА_4, його не допускали до робочого місця. Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29 травня 2013 року він дізнався про те, що з 29 грудня 2012 року керівником ТОВ «Бобрик» значиться ОСОБА_5. З того часу він неодноразово звертався до відповідача ТОВ «Бобрик» із письмовими заявами, у яких просив надати йому копію наказу про його звільнення з посади директора ОСОБА_3, які залишалися без відповіді.

01 грудня 2014 року він направив чергового листа на юридичну адресу ОСОБА_3 (Київська область, Броварський район, село Шевченкове, вулиця Леніна, 1) та адресу фактичного місцезнаходження ТОВ «Бобрик» (Київська область, Броварський район, село Шевченкове, вулиця Леніна, 69-А) з вимогою негайно направити йому поштою: копію наказу про його звільнення з посади директора ТОВ «Бобрик»; копію рішення загальних зборів учасників ТОВ «Бобрик», на яких прийнято рішення про його звільнення з посади директора товариства; письмовий розрахунок заробітної плати, належної при звільненні, які отримані ТОВ «Бобрик» 04 грудня 2014 року.

До подачі даного позову до суду відповіді на вказані вище листи він не отримав. І лише після звернення до суду з цим позовом, 30 грудня 2014 року вперше отримав копію наказу №2-З від 28 грудня 2012 року про звільнення його з посади директора ТОВ «Бобрик» за сумісництвом з 28 грудня 2012 року.

Оскільки наказ про звільнення його з посади директора ТОВ «Бобрик» йому вручено лише 30 грудня 2014 року, вважає, що встановлений ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з даним позовом ним не пропущено.

Із наданих відповідачем суду документів 27 січня 2015 року він дізнався, що рішення про звільнення його з посади директора ОСОБА_3 прийняте на загальних зборах учасників ТОВ «Бобрик», які начебто відбулися 28 грудня 2012 року та які оформлені протоколом №3 від 28 грудня 2012 року. Про проведення цих зборів він не повідомлявся, про їх проведення не знав та участі в цих зборах не приймав.

Із протоколу №3 вказаних зборів видно, що з посади директора ТОВ «Бобрик» його звільнено за ініціативою власника на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Однак цей пункт має лише загальний зміст, конкретних підстав звільнення за ініціативою власника не містить, тому самостійною підставою звільнення його за ініціативою власника бути не може. Вичерпний перелік підстав звільнення працівника за ініціативою власника визначений ст. ст. 40, 41 КЗпП України, жодної із цих підстав у протоколі №3 загальних зборів ТОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року не зазначено, тому звільнення з посади директора ТОВ «Бобрик» вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Підставою звільнення його з посади директора ОСОБА_3 у наказі №2-З від 28 грудня 2012 року вказано протокол №3 загальних зборів ТОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року. Цей наказ підписаний учасником ТОВ «Бобрик» ОСОБА_4, однак законодавством України та Статутом ТОВ «Бобрик» право учасника ОСОБА_3 видавати та підписувати накази від імені ОСОБА_3 не передбачено. Згідно із п. 9.3 Статуту ТОВ «Бобрик» ці повноваження віднесено до компетенції директора товариства. Виданий учасником товариства ОСОБА_4 наказ про звільнення його з посади директора ТОВ «Бобрик» є незаконним, виданий і підписаний не уповноваженою на те особою, без ознайомлення його з таким наказом та без вручення йому копії наказу, тому даний наказ підлягає скасуванню. Крім того, він (позивач) вважає, що наказ про звільнення його з посади директора ОСОБА_3 складений пізніше, ніж зазначена у цьому наказі дата.

Виходячи з наведеного вище, вважає, що він підлягає поновленню на посаді директора ТОВ «Бобрик», за час вимушеного прогулу ОСОБА_3 повинно виплатити йому середній заробіток за період з дня звільнення по день ухвалення судом рішення.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, а також на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Аналіз тексту рішення суду свідчить про те, що воно не відповідає вимогам вищезазначених норм ЦПК України враховуючи наступне.

Судом встановлено, що відповідно до протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Бобрик» від 18 травня 2012 року вбачається, що засновниками і учасниками цього товариства є позивач ОСОБА_2 і третя особа ОСОБА_4, яким належить відповідно 30% і 70% Статутного капіталу. Цими зборами було затверджено Статут ТОВБобрик, доручено позивачу провести державну реєстрацію Статуту товариства та призначено ОСОБА_2 на посаду директора товариства з правом підпису фінансово-господарських документів терміном на три роки (т. 1 а.с. 6).

Згідно із розділом 2 Статуту ТОВБобрик (т. 1 а.с. 23-33), затвердженого загальними зборами учасників протоколом №1 від 18 травня 2012 року, учасниками цього товариства є фізичні особи громадяни України: третя особа ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_2

Відповідно до п. 4.1 Статуту ТОВБобрик дане товариство створюється з метою здійснення підприємницької діяльності та реалізації на основі отриманого прибутку, інтересів учасників товариства.

Права та обовязки учасників товариства визначені у розділі 7 Статуту ТОВБобрик, зокрема право учасника брати участь в управлінні ОСОБА_3 у порядку, передбаченому цим Статутом.

За змістом п. п. 8.1, 8.2 Статуту ТОВБобрик вищим органом управління ОСОБА_3 є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників або призначених ними представників. Кількість голосів кожного з учасників у зборах визначається пропорційно розміру частки учасника у статутному капіталі.

Виходячи з положень п. 5.3 Статуту ОСОБА_3 щодо розподілу статутного капіталу третій особі ОСОБА_4 належить 70% статутного капіталу, позивачу ОСОБА_2 30%.

У п. 8.4 Статуту ТОВБобрик визначено, що загальні збори учасників ОСОБА_3 своїм рішенням створюють виконавчий орган директора, який призначається зборами учасників на 3 роки з правом продовження повноважень на новий період за пропозицією учасників.

Повноваження директора передбачені п. 8.4.1 Статуту ОСОБА_3.

Згідно із п. 8.4.3 Статуту ТОВБобрик директор у будь-який момент може бути усунений від виконання своїх обовязків.

Відповідно до підпункту і п. 9.1 Статуту ОСОБА_3 обрання та відкликання директора товариства належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

За змістом п. 9.3 Статуту ТОВБобрик директор уповноважений укладати договори, сума фінансових зобовязань за якими не перевищує 10000 грн., у разі необхідності укладення договору з перевищенням вказаної суми, отримувати на такі дії згоду загальних зборів учасників ОСОБА_3.

Із наказу директора ТОВБобрик №1 від 18 червня 2012 року видно, що ОСОБА_2 приступив з 18 червня 2012 року до виконання обовязків директора підприємства по сумісництву на підставі протоколу зборів засновників №1 від 18 травня 2012 року (т. 1 а.с. 66).

Факт виконання обовязків директора ТОВБобрик саме за сумісництвом ОСОБА_2 у суді визнав та підтвердив.

Із протоколу позачергових загальних зборів учасників ТОВБобрик №3 від 28 грудня 2012 року, на яких був присутній лише один учасник товариства ОСОБА_4, вбачається, що цими зборами вирішено звільнити ОСОБА_2 з посади директора ТОВБобрик з 28 грудня 2012 року за ініціативою власника на підставі п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, позбавити його права підпису господарсько-фінансової документації та права вчиняти дії від імені товариства без довіреності, у тому числі підписувати договори. Цими зборами ОСОБА_2 зобовязано провести передачу новопризначеному директору печатки, справ, бухгалтерської документації, оригіналів правовстановлюючих документів та іншої документації ТОВБобрик (т. 1 а.с. 71).

Вказаними позачерговими загальними зборами учасників ТОВБобрик директором цього товариства за сумісництвом з 29 грудня 2012 року з окладом згідно із штатним розписом було призначено ОСОБА_5 з правом підпису фінансово-господарських документів.

Зазначений вище протокол позачергових загальних зборів учасників ТОВБобрик №3 від 28 грудня 2012 року підписаний засновником товариства ОСОБА_4

Наказом №2-З від 28 грудня 2012 року, який теж підписаний засновником товариства ОСОБА_4, позивача ОСОБА_2 звільнено з 28 грудня 2012 року з посади директора ТОВБобрик по сумісництву та позбавлено його права підпису фінансово-господарської документації. Підстава протокол загальних зборів товариства №3 від 28.12.2014 р. (т. 1 а.с. 70).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Зазначена вище норма закону самостійною підставою припинення трудового договору за ініціативою власника бути не може, оскільки такі конкретні підстави законодавцем встановлені ст. ст. 40, 41 КЗпП України.

Конкретних підстав звільнення позивача ОСОБА_2 з посади директора ТОВБобрик за ініціативою власника, визначених ст. ст. 40, 41 КЗпП України, у протоколі позачергових загальних зборів учасників ОСОБА_3 №3 від 28 грудня 2012 року не вказано.

Судом першої інстанції було зазначено в рішенні, що з пояснення представника відповідача ОСОБА_2 з посади директора ОСОБА_3 було звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обовязків керівником підприємства, зокрема за укладення ним 01 жовтня 2012 року від імені ТОВ «Бобрик» договору оренди приміщення №10/10-12 на суму 28000 грн. із Приватним підприємством «Русанівське», чим порушено умови п. 9.3 Статуту ТОВ«Бобрик», за якими до компетенції директора товариства відноситься укладення договорів, сума фінансових зобовязань за якими не може перевищувати 10000 грн., що свідчить про перевищення ОСОБА_2 наданих йому повноважень.

Пленум Верховного Суду України у п. 27 постанови №9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів розяснив, що на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обовязків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обовязків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Належних доказів того, що укладення ОСОБА_2 як директором ТОВБобрик договору оренди є грубим порушенням трудових обовязків та цими діями позивача ОСОБА_3 було завдано шкоди відповідачем у суді не доведено.

Будь-яких даних чи відомостей про те, що саме укладення договору оренди приміщення є підставою звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВБобрик у протоколі позачергових загальних зборів товариства №3 від 28 грудня 2012 року не наведено.

Відсутнє будь-яке посилання на правову підставу звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВБобрик й у наказі №2-З від 28 грудня 2012 року.

У даному наказі підставою звільнення позивача з посади директора товариства зазначено вказаний протокол позачергових загальних зборів учасників товариства від 28.12.2014 р.

Згідно із висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 07 квітня 2016 року за №5085/5086/15-34/4607-4609/16-34 підпис від імені ОСОБА_4 у наказі №2-З ТОВБобрик від 28 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора товариства по сумісництву виконано ймовірно пізніше березня 2013 року, тобто не у той час, яким датований наказ. Більш точно встановити період виконання підпису у досліджуваному документі не представляється можливим (т. 1 а.с. 179-184).

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 147 КЗпП України звільнення працівника є дисциплінарним стягненням.

У ст. 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пленум Верховного Суду України у п. 22 постанови №9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів розяснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно зясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 1471, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВ «Бобрик» було проведено з порушенням встановленого законом порядку та є незаконним.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції щодо незаконності рішення загальних зборів ТОВ «Бобрик» від 28 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_2 та наказу № 2-3 від 28 грудня 2012 року про звільнення.

Крім того, слід зазначити, що ТОВ «Бобрик» не оскаржувало дані обставини, визнані судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 пропустив місячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України, клопотання про його поновлення не заявляв. Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вищезазначених норм у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Колегією суддів було встановлено, що позивач, до моменту звернення до суду першої інстанції, копії наказу про звільнення не отримував, трудову книжку не отримував. Представник відповідача не зміг надати допустимі та належні докази того, що позивачу було вручено копію наказу про звільнення чи він ухилявся від утримання даного наказу.

За таких обставин, пропуск строку, визначеного законом для звернення до суду, як підстава до відмови в задоволенні позову, судом застосована безпідставно.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Відповідно до пункту 8 (абз.1) постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно довідки про доходи, що видана ТОВ «Бобрик», останні два місяці роботи ОСОБА_2 нараховувалася заробітна плата у розмірах: листопад 2012 року 1500 грн., грудень 2012 року 2051 грн.. У листопаді грудні 2012 року був 41 робочий день (3551 : 41 = 86,61 грн). У період з 28 грудня 2012 року по 27 грудня 2013 року було 253 робочих дні (86,61 * 253 робочих дні = 21912,33 грн.).

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до здійснених розрахунків згідно із постановою КМУ №100 від 09 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", з ТОВ «Бобрик» підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21912,33 гривень.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, оскільки апеляційним судом встановлено наявність підстав, передбачених ст.309 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі через неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконного звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Бобрик» від 28 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_2 та наказ № 2-3 від 28 грудня 2012 року про звільнення.

Поновити ОСОБА_2 на посаді директора ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Бобрик».

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Бобрик» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.12.2012 року по 27.12.2013 року в розмірі 21912,33 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Березовенко Р.В.

ОСОБА_6