Рішення № 67937696, 21.07.2017, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16094/16-ц

Провадження № 2/344/1215/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді Польської М.В.

при секретарі c/з ОСОБА_1,

з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася у грудні 2016р. в суд з позовом до ОСОБА_4, з уточненими вимогами від 21.02.2017р. та 25.04.2017р., про поділ спільного майна подружжя:1) визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири № 44, на 2/3 частини гаража № ХХ, на 2/3 частини кладовки, що знаходяться по вул. Кисілевської 8 у м.Івано-Франківську; 2) визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частини квартири № 44, на 1/3 частини гаража № ХХ, на 1/3 частини кладовки, що знаходяться по вул. Кисілевської 8 у м.Івано-Франківську; 3)визнати за ОСОБА_4 право власності на спільні рухомі речі: меблі, техніку, обладнання що знаходяться в квартирі АДРЕСА_1 (за переліком) загальною вартістю 141800грн.; 4) стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію з даних рухомих речей в сумі 70900грн., як половину частки її на дані речі (згідно переліку); 5) стягнення понесених нею судових витрат.

Позивач та її представник підтримали заявлені позовом вимоги із уточненнями просили задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та його представник визнали позовні вимоги в частині визнання за сторонами по 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, щодо решти заявлених вимог заперечили, при цьому вказавши на те, що частину рухомого майна зазначеного позовом визнають спільною власністю подружжя, проте такі речі слід поділити між подружжям в натурі.

На постійні наголошування судом щодо можливого мирного позасудового врегулювання спору, сторони згоди не дійшли, а тому за їх наполяганням суд розглянув справу по суті за наявними доказами.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідка, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 22.04.1999р. по 24.10.2016р. ОСОБА_2 л.М. та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, та рішенням Івано-Франківського міського суду від 13.10.2016р. шлюб між подружжям розірвано, дочку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на проживання з матірю (а.с.32-33, 7).

Щодо вимог позову в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири № 44, на 2/3 частини гаража № ХХ, на 2/3 частини кладовки, що знаходяться по вул. Кисілевської 8 у м.Івано-Франківську; 2) визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частини квартири № 44, на 1/3 частини гаража № ХХ, на 1/3 частини кладовки, що знаходяться по вул. Кисілевської 8 у м.Івано-Франківську, то дана вимога підлягає до задоволення частково, враховуючи таке.

01.09.2011р. за ОСОБА_4 л.М. було зареєстроване право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, згідно рішення викнокму від 09.08.2011р., виданого Свідоцтва від 01.09.2011р. (а.с.42-43). Те, що квартира є спільним майном подружжя сторони визнають. Вартість даної квартири становила з доводів позивача 34000 доларів США, що еквівалентно на даний час 894 149грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача та позивач в судовому засіданні зазначили, що слід відійти від рівності часток на дану квартиру, оскільки з позивачем проживає дочка.

Натомість сторона відповідача вказала на рівність часток подружжя, в т.ч. кошти на квартиру також надавали батьки обох з подружжя, та те, що проживання дитини з матірю (дитина має рівні права як щодо майна матері, так і батька), не є істотною обставиною відступлення судом від рівності часток.

У даних правовідносинах поділу майна подружжя слід зазначити наступне.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 цього Кодексу. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.

Відповідно до ст. 63 зазначеного Кодексу, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями ст. 65 СК України. Так, цією нормою визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У силу статті 60, 63 Сімейного кодексу України та ст.368, 369 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Обєктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як вказує ст.68 цього ж кодексу розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Ця ж норма розяснюється і п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Згідно п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 6972 СК та ст. 372 ЦК.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути в т.ч. квартири; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобовязальними правовідносинами, тощо.

Згідно зі статтею 70 Сімейного кодексу України в разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

За п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сімї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сімї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Отже, рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Судом встановлено, що батько на рівні з матір'ю піклується дитиною. Так, сторони визнали те, що щоденно після школи дівчинка йде до батька на квартиру, а ввечері її забирає мати. На вихідні дні, відпочинок батько також проводить з дочкою, заборгованості по аліментах нема, на підтвердження протилежного сторона позивача жодного доказу щодо цього не надала.

А тому, зважаючи на винятковість відступлення судом від засади рівності часток подружжя та за наявності певних обставин, що мають істотне значення для справи, суд приходить до висновку про відмову позивачу від відступлення від рівності часток, та за її необґрунтованістю щодо такого можливого відступлення. Спільно набуту квартиру №44, суд визнає за обома сторонами в рівних частках по половині.

Що стосується гаражу № ХХ, що знаходяться по вул. Кисілевської 8 у м.Івано-Франківську, який також просить позивач поділити з відступленням від рівності часток, з врахуванням заперечення в цій частині сторони відповідача, який доводив про його особисту власність на цей гараж, то суд з врахуванням зібраних у справі доказів, прийшов до висновку про поділ даного гаражу в рівних частках, враховуючи таке.

Згідно Свідоцтва від 29.09.2015р. ОСОБА_4 отримав свідоцтво на гараж № ХХ, заг.пл.28.5 м.кв., що знаходяться по вул. Кисілевської 8 у м.Івано-Франківську вартістю 111 296грн., право власності було зареєстровано ОБТІ на підставі рішення виконкому від 15.08.2011р. та виданого свідоцтва 14.09.2011р. (а.с.41,71).

Згідно п.23 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Заперечуючи вимоги про спільно набуте майно гараж, відповідач доказів щодо придбання даного гаражу за особисті кошти під час подружнього життя, чи кошти його батьків, як він доводив голослівно, не надав. Тому, гараж суд визнає спільною власністю, подружжя, і поділяє його порівну.

Свідок допитаний судом зі сторони відповідача ОСОБА_7 (мама відповідача) доводи придбання нею гаража не надала, як і не спростувала інші обставини встановлені судом.

Щодо вимог про визнання по 2/3 та 1/3 частин за сторонами на кладовку, то жодна сторона не надала докази наявності факту такого придбання, при цьому, що позивач вказувала на придбання її під час шлюбу, а відповідач вказував на те, що кладовка куплялася його батьками для їх потреб, а тому при відсутності належно оформленого права на кладовку за цією ж адресою та підтвердження взагалі набуття такого права сторонами, такі вимоги є безпідставні та недоведені суду.

Вирішуючи вимоги про поділ рухомого майна, суд визначив спільним майном подружжя, те майно, яке визнавалось обома сторонами як спільно нажите, а саме: диван, диван у дитячу кімнату, ванна, музичний центр, магнітофон, відеокамера, фотоапарат, холодильник, газова плита з духовкою, посудомийна машина, пральна машина, мультиварка, мікрохвильова піч, комбайн, блендер, кавоварка, кавомолка, електроплита подорожуюча, чемодан дитячий, посуд, швейна машинка, оверлок, манекен, праска, велосипед (3 шт).

Що стосується такого майна, як: шафа-купе, стіл і стільці, кухонні меблі, два телевізори, планшет, сушка, скороварка, коври 2шт., електрочайник, то на вимогу суду надати позивачу докази такого придбання, вона їх не надала.

Натомість відповідач стверджував що дане спірне майно не є власністю подружжя, що відомо позивачу, а частину майна (меблі, кухонний набір меблів, шафа-купе (а.с.51-53) придбано батьком відповідача ОСОБА_8

Щодо компютера, вартістю 6000 грн. який позивач просила визнати спільним майном подружжя зі стягненням з відповідача компенсації, а відповідач визнав що це її особиста власність, суд таку річ не поділяв за подружжям, не враховував його вартість на спільне рухоме майно, а визнав власністю самої позивача, що не суперечить захисту її заявлених прав.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сімї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

За вимогами п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя (правова позиція Верховним Судом України в постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16).

Зважаючи на це, суд не вважав за можливе встановити факт придбання частини майна (шафа-купе, стіл і стільці, кухонні меблі, два телевізори, планшет, сушка, скороварка, коври 2шт., електрочайник) подружжям та час такого придбання, а тому дані вимоги не є доведеними перед судом. Як вже зазначалось вище, добровільно поділити все рухоме майно на неодноразове розяснення такого судом сторони не бажали, а позивач ставлячи вимоги визнання за нею більшої частки на квартиру, в якій таке рухоме майно перебуває, одночасно просила не про поділ в натурі такого майна, а виключно на стягнення компенсації з відповідача у її користь половини його вартості.

Водночас, суд поділяючи в натурі між подружжям спільно набуте майно, яке визнавалось сторонами таким, виходив з вартості кожної речі: від суми вказаної позивачем плюс суми вказаної відповідачем з поділом цих сум на двоє, що дорівнювало вартості визначеної судом (тобто середина від названих сум), як дійсної фактично ринкової вартості такого майна на час розгляду справи судом. Як зазначено вище, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п.22 постанови). Окрім того, суд здійснюючи поділ спільного рухомого майна між подружжям врахував їх рівність часток, та визнав за позивачем рухоме майно (окрім компютера) на суму 31800грн., а за відповідачем на суму 31750грн. При цьому, запропонований відповідачем перелік розподілу рухомого майна, суд не брав до уваги.

Так, за позивачем слід визнати право власності на наступне майно: диван у дитячу кімнату (6600 грн), музичний центр (1750 грн), відеокамера (1250 грн), холодильник (5500 грн), мультиварка (1250 грн), комбайн (1500 грн), електроплита подорожуюча (200 грн), чемодан дитячий (500 грн), швейна машина (6000 грн), оверлок (2750 грн), манекен (1000 грн), велосипеди 2 шт. (3500 грн)..

За відповідачем слід визнати право власності на наступне майно: диван (вартістю 5750 грн), ванна (1700 грн), магнітофон (1150 грн), фотоапарат (1250 грн), газова плита з духовкою (3500 грн), посудомийна машина (4250 грн), пральна машина (2750 грн), мікрохвильова піч (1200 грн), блендер, кавоварка, кавомолка (1900 грн), посуд (5250 грн), праска (1300 грн), велосипед (1750 грн).

Разом з тим, позовні вимоги позивача містили вимогу не про поділ майна в натурі, доводячи що такий поділ не можливий, а стягнення в її користь компенсації, які суд не задоволив, враховуючи таке.

Так, п.25 вищезгаданої постанови зазначає те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обовязкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як зазначено вище, речі є подільними в натурі, а грошову компенсацію відповідач відмовився вносити на депозитний рахунок суду, а доводи позивача щодо неподільності рухомих речей, є невірними, так як їх суд зміг поділити в натурі в рівних частках (по вартості).

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» розяснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Також, слід при стягненні судових витрат за позовною вимогою, виходячи з норм ст.88 ЦПК України та вартості поділеного судом нерухомого та рухомого майна, керуватись таким.

Позивач оплатила судовий збір 551.2грн. та 5411.81грн., виходячи з ціни позову, яка встановлена від 2/3 частки квартири. Разом з тим, нею не оплачувався судовий збір за вимогу щодо нерухомого майна (гараж) та рухомого майна. Тому, зважаючи на задоволені судом вимоги та поділ рухомого та нерухомого майна, позивач виходячи з присудженої частки за нею прав повинна була оплатити 5345.23грн., а тому з відповідача в її користь слід стягнути різницю від оплаченого судового збору в сумі 557.78грн. Натомість з врахування визнання прав за відповідачем на нерухоме та рухоме майно, з нього слід стягнути в користь бюджету 5344.73грн.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 7, 8, 57, 60, 61, 63, 65, 68-72 Сімейного кодексу України, ст.368, 369 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково

Визнати за ОСОБА_2, зареєстрованої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_4, зареєстрованим за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності по 1/2 частці квартири № 44 та по 1/2 гаража № ХХ, що знаходяться по вул. Кисілевської 8 у м.Івано-Франківську, в порядку поділу спільного нерухомого майна подружжя.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 наступне рухоме майно: диван, диван у дитячу кімнату, ванна, музичний центр, магнітофон, відеокамера, фотоапарат, холодильник, газова плита з духовкою, посудомийна машина, пральна машина, мультиварка, мікрохвильова піч, комбайн, блендер, кавоварка, кавомолка, електроплита подорожуюча, чемодан дитячий, посуд, швейна машинка, оверлок, манекен, праска, велосипед (3 шт).

В порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_4 право власності на наступне рухоме майно: диван (вартістю 5750 грн), ванна (1700 грн), магнітофон (1150 грн), фотоапарат (1250 грн), газова плита з духовкою (3500 грн), посудомийна машина (4250 грн), пральна машина (2750 грн), мікрохвильова піч (1200 грн), блендер, кавоварка, кавомолка (1900 грн), посуд (5250 грн), праска (1300 грн), велосипед (1750 грн). Загальна вартість даного майна - 31750 грн.

В порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_2 право власності на наступне рухоме майно: диван у дитячу кімнату (6600 грн), музичний центр (1750 грн), відеокамера (1250 грн), холодильник (5500 грн), мультиварка (1250 грн), комбайн (1500 грн), електроплита подорожуюча (200 грн), чемодан дитячий (500 грн), швейна машина (6000 грн), оверлок (2750 грн), манекен (1000 грн), велосипеди 2 шт. (3500 грн).. Загальна вартість даного майна 31800 грн., та визнати її особистою власністю компютер (6000 грн).

Стягнути з ОСОБА_4, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_2, зареєстрованої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 557,78 грн.

Стягнути з ОСОБА_4, жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, отримувач коштів УДКСУ в м. Івано-Франківську Івано-Франківської обл., код за ЄДРПОУ 37952250, банк отримувача ГУДКС України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) 836014, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ суду 02891693 - 5344 грн. 73 коп. судового збору.

У задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 21 липня 2017 року.

Суддя Польська М.В.