Ухвала суду № 67932319, 25.07.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Шимків С.С., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

за участі: представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на рішення Рівненського міського суду від 2 грудня 2016 року у справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року в суд звернулася Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "Ві-Ей-Бі" або банк) до ОСОБА_2 про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки.

Рішенням Рівненського міського суду від 2 грудня 2016 року позов задоволено:

В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 (іпн: НОМЕР_1) за кредитним договором №09\07-Н від 30 березня 2007 року у розмірі 1 347 300 гривень 82 копійки перед ПАТ "Ві-Ей-Бі" (код ЄДРПОУ: 19017842) звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно із договором іпотеки №09\07-Н\І, а саме:

однокімнатну квартиру загальною площею 18, 4 кв.м, житловою площею 13, 0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "Ві-Ей-Бі" (код ЄДРПОУ: 19017842) вказаного предмета іпотеки у власність.

Визнано за ПАТ "Ві-Ей-Бі" (код ЄДРПОУ: 19017842) право власності на нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру загальною площею 18, 4 кв.м, житловою площею 13. 0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2, за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ "Ві-Ей-Бі" (код ЄДРПОУ: 19017842) судовий збір у розмірі 1 378 гривень.

В порядку ст. 217 ЦПК України рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

У поданій апеляційній скарзі Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Ві-Ей-Бі", вважаючи рішення суду незаконним і необґрунтованим у частині відстрочення його виконання, покликалася на неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування у повній мірі вимогами ст. 215 ЦПК України, оскільки не з'ясовано, чи предмет іпотеки використовується як місце постійного проживання позичальника\майнового поручителя, чи є об'єктом незавершеного будівництва, чи знаходиться у власності позичальника\майнового поручителя інше нерухоме майно. Між тим, суд дослідив лише факт надання кредиту в іноземній валюті - доларах США. Тому вважає, що виключенню із резолютивної частини рішення суду шляхом зміни підлягає вказівка про відстрочення його виконання відповідно до ст. 217 ЦПК України.

Зважаючи на наведене, просить змінити рішення суду першої інстанції, виключивши із його резолютивної частини абз. шостий: "В порядку ст. 217 ЦПК України рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". В іншій частині рішення Рівненського міського суду від 2 грудня 2016 року залишити без змін, одночасно вирішивши питання про судові витрати у справі.

Іншими особами рішення суду не оскаржувалося.

Заслухавши судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив із їх обґрунтованості та доведеності, адже після звернення до примусового виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке позичальником не виконане, банк з використанням своїх прав іпотекодержателя підставно просив звернути стягнення в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 на однокімнатну квартиру як предмет іпотеки.

В той самий час, суд відстрочив виконання оскаржуваного рішення, покликаючись на дію положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, і ці обставини сторонами не заперечуються, що 30 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (після зміни найменування - ПАТ "Ві-Ей-Бі") та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №09\07-Н, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 25 587 доларів США зі сплатою 12, 8% річних за користування кредитними коштами з терміном повернення до 30 березня 2027 року. Кредитні кошти було надано відповідачу на купівлю нерухомого майна - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 10-18).

В подальшому, шляхом укладення додаткової угоди між ними, відсоткову ставку за користування кредитом збільшено до 16, 5%.

30 березня 2007 року між ВАТ "Ві-Ей-Бі" та ОСОБА_2 з метою повернення одержаних кредитних коштів і процентів за користування ними укладено договір іпотеки №09\07-Н\1, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 18, 4 кв.м та житловою - 13, 0 кв.м (а.с. 19-22).

Рішенням Рівненського міського суду від 4 лютого 2010 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ВАТ "Ві-Ей-Бі" заборгованість за кредитним договором у сумі 202 152, 07 гривень, судовий збір у розмірі 1 700 гривень та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 18 лютого 2010 року судом видано відповідний виконавчий лист (а.с. 27).

Вважаючи, що позичальник, який є одночасно й іпотекодавцем, порушує його права на повернення одержаних у кредит коштів та процентів за їх користування, банк звернувся в суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, якою забезпечено належне виконання основного зобов'язання за кредитним договором.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин підлягають до застосування норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, звернувши стягнення за кредитною заборгованістю на предмет іпотеки. При цьому колегія суддів ураховує, що судом вірно застосовано положення ст. 217 ЦПК України щодо відстрочення виконання рішення суду з огляду на вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Так, безспірним є той факт, що за кредитним договором ОСОБА_2 одержав у банку 25 587 доларів США, тобто зобов'язання між сторонами виникли з приводу кредиту в іноземній валюті. Площа квартири - предмета іпотеки, яка є єдиним житлом відповідача, складає 18, 4 кв.м, тобто є значно меншою, ніж зазначено в законі. Іншого житла, яке б знаходилося на правах власності, у нього немає.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер інформаційної довідки 91979589, від 14 липня 2017 року видно, що у власності ОСОБА_2 перебуває квартира АДРЕСА_1. Дана квартира знаходиться під забороною на нерухоме майно згідно із договором іпотеки №09\07-Н\І від 30 березня 2007 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку". якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника\майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове і загальна площа такого нерухомого майна не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для жилого будинку.

Згідно зі ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Судом при ухваленні оскаржуваного рішення правильно взято до уваги правову позицію Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 27 травня 2015 року у справі №6-57цс15. Так, поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив наявності у ОСОБА_2 на правах власності іншого нерухомого майна, яке перебуває у житловому фонді, то колегія суддів, скориставшись своїми процесуальними правами усунути неповноту з'ясування обставин справи, досліджено факт права власності відповідача виключно на квартиру, яка є предметом іпотеки. Іншого нерухомого майна він не має.

Згідно із ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Не можна погодитися і з твердженнями автора скарги про хибність застосування судом норм матеріального права, оскільки вони спростовуються правильністю висновків суду.

Окрім того, будь-яких доказів про існування таких фактів, що потягли би помилкове вирішення цивільно-правового спору, позивачем надано не було, а апеляційним судом не було здобуто. Тому доводи апеляційної скарги про недодержання судом процесуально-правових норм не ґрунтуються на матеріалах справи і є голослівними.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Разом з тим, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, про необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права відповідача, є неприйнятними для апеляційного суду.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 2 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: