Рішення № 67932170, 20.07.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Хилевича С.В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні правом власності шляхом виселення з житлового приміщення,

заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулась в суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні правом власності шляхом виселення з житлового приміщення.

В обгрунтування позову вказує, що їй на праві спільної часткової власності належить ? частини квартири №40 в будинку №9/1 по мікрорайону Будівельників в місті Кузнецовську Рівненської області, а другим співвласником квартири була її тітка ОСОБА_3 7 грудня 2015 року вона виявила, що ОСОБА_1 перебуває у належній їй квартирі без її дозволу, після чого відповідачем були замінені замки на вхідних дверях, а комплект нових ключів їй наданий не був.

9 липня 2016 року ОСОБА_3 померла, а відповідач самовільно зайняв спірну квартиру та відмовляється її звільняти, покликаючись на те, що за рік до своєї смерті 9 липня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла йому.

Відповідач не є власником (співвласником) спірної квартири та в ній не зареєстрований, хоча фактично проживає, без її дозволу, як власника 1/2 частини спірної квартири. Тобто відповідач є особою, яка самоправно зайняла спірну квартиру і на підставі ст. 157, ч.3 ст.98, ч.3 ст.116 ЖК підлягає виселенню.

Просить виселити ОСОБА_1 із квартири №40 в будинку №9/1 по мікрорайону Будівельників в місті Кузнецовську Рівненської області.

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року виселено ОСОБА_1 із квартири №40 в будинку №9/1 по мікрорайону Будівельників в місті Вараш Рівненської області без надання іншого житлового приміщення.

Додатковим рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 4 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені по справі витрати по сплаті судового збору в розмірі 871 грн. 20 коп.

В поданій на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на його незаконність в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суд прийшовши до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання його представника про закриття провадження у справі, всупереч вимогам ч.1 ст.206 ЦПК України, не виніс відповідну ухвалу, чим допустив істотне порушення норм процесуального права.

Факт його вселення та постійного проживання у спірній квартирі не самовільно, а з дозволу співвласника ОСОБА_3 встановлений судовим рішенням від 31.10.2016 року у цивільній справі №565/1172/16-ц за позовом ОСОБА_2 до нього про захист права власності шляхом виселення з житлового приміщення.

Вважає, що до даних правовідносин не можуть по аналогії закону застосовуватись положення ч.3 ст.116 ЖК України, якою передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення, оскільки у спірну квартиру він вселявся не самоправно, що встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили.

При цьому посилання суду на ст.157 ЖК України є безпідставним, оскільки дана норма регулює виселення членів сім'ї власника житла і у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України, проте він не є членом сім'ї позивача.

Висновок суду про те, що його право на спадщину за заповітом не пов'язане з його виселенням є помилковим, оскільки, в розумінні ч.3 ст.1296 ЦК України, маючи право на спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_3, а саме 1/2 частину спірної квартири, він має право володіти та користуватись цією частиною спільного майна.

Звертає увагу, що після смерті ОСОБА_3, маючи заповіт на своє ім'я, у він відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України, своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте, у зв'язку з неправомірними діями позивача ОСОБА_2, яка утримує у себе свідоцтво про право власності на спірну квартиру, він позбавлений можливості оформити своє право власності на спадкове майно.

А той факт, що він не оскаржував дії нотаріуса щодо відмови у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, не може бути підставою для його виселення, оскільки оспорення постанови нотаріуса не призведе до відновлення його прав.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не є членом сім'ї співвласника спірної квартири ОСОБА_2, однак проживає у ній без згоди (дозволу) позивача, а сам факт прийняття відповідачем спадщини на 1/2 частки спірної квартири, не вказує на правомірність його проживання у цій квартирі.

Однак, такий висновок суду не грунтується на вимогах закону.

Згідно інформаційною довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.09.2016 року право власності на квартиру №40 в будинку №9/1 по мікрорайону Будівельників в місті Кузнецовську Рівненської області зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по ? частини за кожною з них.

Позивач з 2.08.2016 зареєстрована у спірній квартирі, проте фактично проживає за іншою адресою: провулок Поліський, 2 с. Озеро Воломирецького р-ну Рівненської області.

9.07.2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого все майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, взагалі все те, що їй належатиме на день смерті та з чого вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 Вказаний заповіт посвідчено державним нотаріусом Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області ОСОБА_4 та зареєстровано за №740.

На час розгляду справи він у встановленому законом порядку не скасований, недійсним не визнаний.

9.07.2016 року ОСОБА_3 померла.

14.09.2016 року ОСОБА_1 звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3

Постановою державного нотаріуса Кузнецовської міської державної нотаріальної контори Рівненської області ОСОБА_4 від 27 січня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 в зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів щодо належності нерухомого майна спадкодавцеві.

Рішенням Кузнецовського міського суду від 31.10.2016 року по справі №565/1172/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні правом власності шляхом виселення з житлового приміщення встановлено, що відповідач вселився у спірну квартиру зі згоди співвласника ОСОБА_3 за життя останньої та проживає у цій квартирі на даний час після смерті співвласника ОСОБА_3

Згідно із ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. ст. 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини ( ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуваєправ на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.

Таким чином, відповідач, який вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, є співвласником спірної квартири, має право володіти й користуватися належною йому часткою квартири, проте через відсутність реєстрації такого права обмежений у праві розпорядження належним їй майном.

Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За наведеного, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення позову ОСОБА_2, оскільки правові підстави для виселення із спірної квартири ОСОБА_1, який є її співвласником, відсутні.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У відповідності до роз'яснень, викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" в зв'язку із скасуванням рішення у справі додаткове рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 4 травня 2017 року втрачає силу.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, в звязку із відмовою у позові ОСОБА_2 підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_1 понесені витрати по оплаті судового збору при поданні апеляційної скарги розмірі 606,32 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 317, 325 ЦПК України, ст.ст. 1268, 1297, 1296, 383, 321 ЦК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 10 квітня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні правом власності шляхом виселення з житлового приміщення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на оплату судового збору в розмірі 606 (шістсот шість) 32 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

ОСОБА_5

ОСОБА_6