Рішення № 67921853, 18.07.2017, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2915/16-ц

Провадження № 2/645/194/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Горпинич О.В.,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_3» до ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Служба у справах дітей Немишлянського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський ОСОБА_3» звернулися до суду із позовом, яким просили в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» за кредитним договором № 559 від 26.09.2007 року та Додатковою угодою № 1 до Кредитного договору № 559, що станом на 29.04.2016 року дорівнює 1766977, 16 грн., з яких:

заборгованість за кредитом 29742 доларів США;

відсотки за користування кредитом 38415,59 доларів США;

комісія за РО 10499,40 грн.;

штраф за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) 39824,72 грн., звернути стягнення на належний на праві приватної власності ОСОБА_4 предмет іпотеки житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 51,3 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м, з надвірним будівлями літ. «Д» - гараж, літ. «Б» - сарай, лі. «В» - льох, літ.»Г» - вбиральня, № 1-2, 4-5 знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Панфілівців, 14 шляхом продажу Банком від свого імені предмета іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу за початковою ціною, визначеною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності під час його реалізації у порядку, передбаченому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням Банку всіх прав продавця, у тому числі, але не виключно: укладати договір купівлі продажу, отримувати правовстановлюючих документів на вказаний предмет іпотеки в органах БТІ, органах нотаріату та інших органах державної влади, місцевого самоврядування та у будь-яких установах незалежно від форм власності; отримувати всі необхідні документи та довідки для продажу вищезазначеного предмета іпотеки у виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, органах нотаріату або у інших органах, які будуть здійснювати функції реєстрації речових прав на нерухоме майно; здійснювати будь-які платежі у якості продавця у процесі укладання договору купівлі продажу предмету іпотеки; звертатися до субєкта оціночної діяльності із заявою про проведення експертної оцінки предмета іпотеки, а також ставити підписи від свого імені за одержання експертної оцінки; отримувати довідки та документи, які необхідні для укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі продажу; надати приватному нотаріусу право відкрити розділ на предмет іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зареєструвати право власності на предмет іпотеки за набувачем (покупцем); отримувати в органах місцевого самоврядування за місцезнаходженням предмета іпотеки довідки про склад сімї іпотекодавця, копії будинкових книг, технічної документації.

В обґрунтування позову посилалися на те, що 26.09.2007 року між ВАТ «ВіЕйБі» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № 559, відповідно до якого ОСОБА_3 надав позичальнику грошові кошти у сумі 12000 доларів США, з цільовим використанням кредиту для проведення ремонту житла та покращення житлових умов в житловому будинку № 14, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Панфілівців, кредитні кошти надавалися до 26.09.2017 року. 12.11.2007 року ОСОБА_9 звернувся о Банку із заявою про збільшення кредиту до 33000 доларів США в рамках кредитного договору № 559 від 26.09.2007 року. Так, 20.11.2007 року до Кредитного договору, ОСОБА_3 та позичальник уклали Додаткову угоду № 1 у відповідності до якої, пункт 1.1. розділу І Кредитного договору № 559 від 26.09.2007 року був викладений в наступній редакції: «ОСОБА_3 надає позичальнику грошові кошти у сум 33000 доларів США». Банк виконав умови Кредитного договору надав відповідачу кредит у розмірі 33000 доларів США, а останній зобовязався повернути кредитні кошти, сплатити відсотки, комісію у строки та у розмірах, передбачені Кредитним договором та Додатковою угодою № 1. Свої зобовязання за кредитним договором та додатковою угодою № 1. ОСОБА_4 належним чином не виконав вказані вимоги, у звязку з чим станом на 29.04.2016 року заборгованість за кредитним договором становить в гривневому еквіваленті 1766977, 16 грн. З метою виконання зобовязань щодо повернення кредитних коштів між Банком та ОСОБА_4, 26.09.2007 року укладено Іпотечний договір, відповідно до якого Іпотекодавцем, в іпотеку Банку передано житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 51,3 кв.м., житловою 29,9 кв.м., з надвірними будівлями літ. «Д»- гараж, літ. «Б» - сарай, літ. «В» - льох, літ. «Г» - вбиральня, № 1-2, 4-5, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Панфілівців, б. 14. 03.02.2016 року Банком на адресу, за якою зареєстрований ОСОБА_4 було направлено вимогу про усунення порушень та виселення з житла. Станом на дату подання позову, заборгованість за Кредитним договором та додатковою угодою № 1 до кредитного договору залишається непогашеною, а вимога Банку про усунення порушень не виконаною.

На підставі викладеного до суду було подано відповідний позов.

До судового засідання позивач не зявився, повідомлявся про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, на адресу суду направлено заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість, безпідставність, та таких, які не ґрунтуються на вимогах чинного цивільного законодавства, у звязку з чим просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_4, ОСОБА_8 які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10, ОСОБА_8, не зявилися, в судове засідання також не зявилася ОСОБА_6, повідомлялися судом про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином, причини неявки не повідомили.

Представник третьої особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради ОСОБА_11, в судовому засіданні просила ухвалити рішення із врахуванням інтересів дітей, що зареєстровані за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 - предмета іпотеки.

Суд, вислухавши представника ОСОБА_4, представника Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, дослідивши письмові докази у їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що 26 вересня 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський ОСОБА_3» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір.

За умовами цього договору позичальник ОСОБА_4 отримав від банку кредит у розмірі 12000 доларів США зі строком повернення - до 26 вересня 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом, виходячи із 13% річних. Цільове використання кредиту проведення ремонту житла та покращення житлових умов в житловому будинку № 14, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Панфілівців.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_4 зобов'язань за зазначеним вище кредитним договором утворилась заборгованість станом на 29.04.2016 року в розмірі 1766977,16 грн., з яких за розрахунком позивача: заборгованість за кредитом 29742 доларів США; відсотки за користування кредитом 38415,59 доларів США; комісія за РО 10499,40 грн.; штраф за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) 39824,72 грн..

Відповідно до умов Додаткової угоди № 1 від 20.11.2007 року до Кредитного договору № 559 від 26.09.2007 року позивач надав ОСОБА_4 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 33000 доларів США.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28.10.2010 року задоволені позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_3» та стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 316221,33 грн..

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.05.2017 року задоволено заяву ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_3» та видано дублікат виконавчого листа у справі № 2-2304/2010 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_3» заборгованості у розмірі 316221,33 грн., та поновлено строк предявлення до виконання виконавчого листа.

Рішення суду на даний час не виконане.

Відсотки за користування кредитними коштами та комісія за РО, штраф продовжують нараховуватись, тому заборгованість ОСОБА_4 по кредитному договору станом на квітень 2016 року становить1766 977, 16 грн..

З метою забезпечення виконання відповідачем зобовязань за Договором між Банком та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір від 26.09.2007 року.

Відповідно до пункту 2.1 Договору іпотеки, Іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобовязання, що випливає Кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим Договором, нерухоме майно, а саме: житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 51,3 кв.м., житловою площею 29,9 кв.м., з надвірними будівлями літ. «Д» - гараж, літ. «Б» - сарай, літ. «В» - льох, літ. «Г» - вбиральня, № 1-2, 4-5 огорожа, № 3 дв. водопровід зі всіма обєктами функціонально повязаними з цим нерухомим майном, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Панфіловців, б. 14.

Загальна вартість предмета іпотеки складає 241200 грн..

Згідно п. 7.1 Договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку (терміну) виконання зобовязань, вони не будуть виконані (виконані неналежним чином) та у випадку, якщо інформація або документ, надані Іпотекодавцем при укладені цього Договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, у випадку не виконання та/або неналежного виконання зобовязань за Кредитним договором та цим договором, а також у інших випадках, передбачених Кредитним договором, цим договором та чинним законодавством України.

Пунктом 7.2 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього Договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі та підставі договору купівлі продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього Договору.

Оскільки сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, законом не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна від свого імені за рішенням суду, суд, з урахуванням висновків правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, приходить до висновку, що вимоги Банку не ґрунтуються на Законі.

Відповідно до п. 7.4.2 у випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі з дотриманням умов, визначених в Закону України «Про іпотеку». Сторони домовилися, що ціною продажу предмета іпотеки є: ціна, яку визначено іпотекодержателем на підставі оцінки предмета іпотеки субєктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель на свій розсуд без погодження з іпотекодавцем; сума зафіксована у цьому Договорі як узгоджена сторонами оцінки Предмета іпотеки (п.2.3.3. Договору).

Проте, вимоги договору в частині визначення ціни предмета іпотеки, а саме: сума зафіксована у цьому Договорі як узгоджена сторонами оцінки Предмета іпотеки, не ґрунтуються на вимогах Закону України «Про іпотеку».

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, у спосіб, визначений законами України (ст.4 ЦПК).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 60 ЦПК).

Статтею 11 ЦПК Українизакріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства - суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, тягар доказування обґрунтованості своїх вимогпокладено на позивача,виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленогост.10 ЦПК України. Частина 3ст.27 цього Кодексупроголошує, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до вимог ч. 4ст. 60 ЦПК Українидоказування, а відтак і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із абз. 5 ч. 1ст. 39 Закону України «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленоїстаттею 38 цього Закону. Зазначена процедура продажу передбачає укладення іпотекодержателем договорів купівлі-продажу з іншою особою від свого імені без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Відповідно дост. 1 Закону України «Про іпотеку»іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Вiдповiдно дост. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання, iпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з абз. 7 ч. 1ст. 39 Закону України «Про іпотеку»у випадку задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей38,39зазначеногоЗакону вбачається, що у розумінні нормистатті 39 цього Законувстановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частини 6статті 38 цього Закону.

Згідно з частиною 6статті 38 зазначеного Законуціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України у постановах від 27 травня 2015 року у справі №6-61 цс 15; від 09 грудня 2015 року у справі № 6-2479 цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239цс 16.

Крім того, виходячи із правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі №6-3034цс16, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону, резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам ст. ст. 38, 39 Закону та положенням п. 4 ч. 1ст. 215 ЦПК України, і в ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування нормами права, викладених у його постанові, прийняті за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1,2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно - правовий акт, що містить відповідну норму права.

Так, згідно Іпотечного договору від 26.09.2007 року загальна вартість предмета іпотеки складає 241200 грн.. Також з договору вбачається, що кредитні кошти отримані ОСОБА_4 для проведення ремонту житла та покращення житлових умов в житловому будинку № 14, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Панфілівців. Крім того, вартість предмета іпотеки узгоджені сторонами в договорі іпотеки тільки станом на 2007 році, на момент укладання цього договору. Доказів узгодження ціни продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем і іпотекодержателем, на теперішній час, на час ухвалення рішення, в матеріалах справи відсутні.

Без наявності доказів, які б встановлювали ціну продажу предмета іпотеки, узгоджену між іпотекодавцем і іпотекодержателем, а також наявність оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна позбавляє можливості суд правильно вирішити спір, оскільки в такому випадку рішення не буде відповідати положеннямст.213 ЦПК Українищодо законності та обґрунтованості і таким загальним принципам цивільного судочинства як розумність, добросовісність та справедливість.

За таких обставин, позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» не підлягають задоволенню саме з цих мотивів.

Необхідно зауважити, що представник ОСОБА_4 посилався на те, що відповідно до Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії Закону: не може бути примусово стягнуте нерухоме, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умовами, що таке майно використовується як місце постійного проживання позивальника.

Так, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про заставу», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя