Рішення № 67916872, 24.07.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2017 р.Справа № 922/1481/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків про стягнення грошових коштів в розмірі 8230,24 грн. за участю представників сторін:

не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків, про стягнення заборгованості в розмірі 8230,24 грн., за договором № 16-1/03/2016 від 16.03.2016р., укладеного між сторонами даного спору, яка складається з: 5500,00 грн. - суми основного боргу, 1874,21 грн. - пені, 676,03 грн. - інфляційних втрат, 180,00 грн. - 3% річних. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 13.05.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06.06.2017р. об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду від 06.06.2017р. розгляд справи відкладався на 26.06.2017р. о 12:15 год.

Ухвалою господарського суду від 26.06.2017р., за клопотанням позивача, строк розгляду справи продовжено до 25.07.2017р. в порядку ст. 69 ГПК України, розгляд справи відкладено на 24.07.2017р. о 12:15 год.

Позивач в судове засідання 24.07.2017р. не з'явився, 19.07.2017р., через канцелярію суду надав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 23306), в якій, посилаючись на сплату відповідачем основного боргу, просив суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в розмірі 1072,38 грн. та 3% річних в розмірі 192,58 грн. А також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Згідно статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд приймає заяву позивача до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству. Розгляд справи продовжується з її урахуванням.

Відповідач у судове засідання 24.07.2017р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що свідчить відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвала суду про порушення провадження у справі від 13.05.2017р. повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку "через не запит".

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, належним чином була повідомлена про дату, час та місце судового засідання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 16.03.2016р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач, перевізник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, експедитор) був укладений договір № 16-1/03/2016 надання послуг по організації міжнародних і міжміських вантажних автоперевезень, транспортно-експедиційне обслуговування (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1), експедитор, діючи від свого імені, за дорученням і за рахунок коштів третьої сторони - замовника, привертає перевізника для перевезення вантажів автомобілями в міських, міжміських і міжнародних повідомленнях. Перевізник перевозить заявлені експедитором вантажі, а експедитор оплачує послуги перевізнику з коштів замовника на узгоджених нижче умовах.

Відповідно до п. 1.4 договору, маршрут прямування, пункти призначення, термін транспортування та інші умови перевезення визначаються на підставі узгоджених сторонами заявок, які є невід'ємною частиною цього договору, іменовані далі - заявка. Заявка повинна містити наступну інформацію: вантажовласник і адреса знаходження вантажу, вид рухомого складу, характер вантажу (включаючи вага, об'єм, кількість штук), фактурну вартість вантажу, дату готовності вантажу до відправки, місце митного очищення і доставки вантажу, вантажоодержувача та його адресу, підтвердження заявки перевізником (факсимільний і електронна копії мають юридичну силу).

Вартість транспортно-експедиційних послуг узгоджується сторонами в кожному конкретному випадку в заявці на перевезення і відображається в рахунку і акті, який надається перевізником Експедитору згідно заявки (п. 3.1 договору).

Перерахування грошових коштів перевізнику за міжнародне (міжміське) вантажне автоперевезення здійснюється відповідно до встановленого в заявці розміру (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 3.4 договору, експедитор зобов'язується перерахувати належну суму на рахунок перевізника в терміни, обумовлені в заявці, після доставки вантажу одержувачу, по пред'явленню перевізником CMR або ТТН зі штампом одержувача, а також правильно оформлених рахунку та акту в оригіналі, якщо інше не вказано в заявці. Допускається часткова або повна передоплата.

16.03.2016р. сторони підписали заявку № 16/03/15-1, в якій узгодили маршрут перевезення, кількість товару, порядок та форму оплати. Загальна вартість послуги становить 8500,00 грн.

21.03.2016р. позивач здійснив перевезення товару за спірною заявкою з м. Ковеля (Волинська область) до м. Харкова, про що свідчить акт виконаних робіт (послуг) №ОУ-0000008 від 21 березня 2016р., який був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

В заявці № 16/03/15-1 передбачено, що відповідач зобов'язується провести розрахунки за надану послугу на умовах відстрочки платежу на термін до 10-х банківських днів після отримання документів з мокрою печаткою шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок позивача.

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг належним чином не виконував, за надані послуги вчасно не розраховувався, що підтверджується банківськими виписками, які містяться в матеріалах справи.

Позивач направив відповідачу претензію вих. № 1/27 від 27.04.2016р р., в якій вказав на порушення відповідачем умов договорів, зазначив суму заборгованості та просив негайно її сплатити.

Втім, відповідач ніяким чином на вказану претензію позивача не відреагував, заборгованість вчасно не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст.193 ГК України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи, укладений між сторонами договір - є договором транспортного експедирування, що підпадає під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України (ст. ст. 929 - 935 ЦК України).

В силу дії частини 1 статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства; умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо), відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМЕ) або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Суд зазначає, що факт здійснення позивачем перевезення товару за спірною заявкою з м. Ковеля (Волинська обл.) до м. Харкова підтверджується актом виконаних робіт (послуг) №ОУ-0000008 від 21 березня 2016р. на суму 8500,00 грн., який був підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до умов заявки № 16/03/15-1, відповідач зобов'язався провести розрахунки за надану послугу на умовах відстрочки платежу на термін до 10-х банківських днів після отримання документів з мокрою печаткою шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач здійснив оплату вартості наданих позивачем послуг несвоєчасно, з порушенням умов договору, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що з 05.04.2016р. прострочив виконання грошових зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг з перевезення.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З розрахунку позивача вбачається, що останній здійснював нарахування інфляційних витрат на суму 5500,00 грн. за період з 01.04.2016р. по 01.06.2017р., при цьому позивач включив в розрахунок червень 2017 року, що є неправомірним.

Крім того, відповідачем був сплачений основний борг в сумі 5500,00 грн. протягом періоду з 29.05.2017р. по 15.06.2017р., отже, підстави для нарахування інфляційних витрат на суму 5500,00 грн. за червень 2017 року відсутні.

Таким чином, розрахунок інфляційних витрат доданий позивачем не відповідає рекомендаціям відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ наданими Верховним судом України у листі № 62-97р від 03.04.1997 року.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок позивача, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат такою, що підлягає частковому задоволенню в сумі 968,88 грн.

Суд також наголошує, що позивач здійснював нарахування 3% річних на суму 5500,00 грн. за період з 01.04.2016р. по 01.06.2017р., при цьому суд визнав відповідача таким, що з 05.04.2016р. прострочив виконання грошових зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг з перевезення. Крім того, відповідачем був сплачений основний борг в сумі 5500,00 грн. протягом періоду з 29.05.2017р. по 15.06.2017р., отже, підстави для нарахування 3% річних на суму 5500,00 грн. за 29 та 30 червня 2017 року відсутні.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок позивача, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача 3% річних такою, що підлягає частковому задоволенню в сумі 189,08 грн. за період з 05.04.2016р. по 28.05.2017р.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, відшкодовуючи судовий збір за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, оскільки позивач від сплати судового збору був звільнений, судовий збір має бути стягнуто з відповідача до державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 69, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер - НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, реєстраційний номер - НОМЕР_2) інфляційні втрати в розмірі 968,88 грн. та 3% річних в розмірі 189,08 грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер - НОМЕР_1) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Шевченківському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1464,61 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.07.2017 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/1481/17