Рішення № 67916490, 18.07.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2017р. Справа № 914/1212/17

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Петрашко М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівського комунального підприємства "Агенція ресурсів Львівської міської ради" до Приватного підприємства "Торговий дім "Липовий цвіт" про стягнення 11.412,84 грн. Ухвалою від 19.06.2017 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 11.07.2017 р. Ухвалою суду від 11.07.2017 р. розгляд справи відкладено на 18.07.2017 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач не здійснив оплати за постачання теплової енергії. Зокрема, за період з 25.11.2015 р. по 11.01.2016 р. виникла заборгованість у сумі 9.176,31 грн. Крім того, відповідачу нараховано 1.860,00 грн. – інфляційних втрат, 376,53 грн. – три проценти річних.

Позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх. 2944/17 від 05.07.2017 р.) та заяву про уточнення до заяви про забезпечення позову (вх. №24758/17 від 12.07.2017 р.).

Відповідач в судові засідання не з’являвся, причин неприбуття не повідомив, хоч був належно повідомлений про час, місце та дату розгляду справи за юридичною адресою. Відповідач вимог попередніх ухвал суду не виконав, відзиву на позовну заяву не подав, проти позову не заперечив, інших письмових пояснень не подав.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (підпункт 3.9.2 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Відповідачем з часу порушення провадження у справі та протягом двох місяців її розгляду не подано жодних додаткових доказів у заперечення заявлених позовних вимог. Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представника відповідача за доказами доданими до справи.

Згідно з положеннями статті 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Судом надано учасникам процесу належну можливість висловити власні вимоги та заперечення, подати докази, реалізувати право на захист своїх прав та інтересів. Таким чином, суд вважає долучені до матеріалів справи докази достатніми для прийняття рішення та розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього представника позивача в судовому засіданні, суд встановив наступне.

Між ЛКП "Агенція ресурсів Львівської міської ради" (споживач) та ЛМКП "Львівтеплоенерго" (теплопостачальна організація) укладено договір №1842/Г про постачання теплової енергії в гарячій воді (надалі – Договір). За умовами цього договору теплопостачальна організація бере на себе зобов’язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов’язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором.

У додатку №1, додатку №2 до Договору сторонами погоджено обсяги постачання теплової енергії (зокрема, по об’єкту ПП "Торговий дім "Липовий цвіт" за адресою: пл. Галицька, 15). Договір та додатки підписані лише споживачем та теплопостачальною організацією.

Згідно з актом про включення системи теплопостачання від 25.11.2015 р. система теплоспоживання включено на опалювальний сезон 2015/2016 роки (додаток до Договору, зокрема, по об’єкту ПП "Торговий дім "Липовий цвіт" за адресою: пл. Галицька, 15).

Позивач стверджує, що ним скеровано на адресу відповідача претензію-вимогу від 15.08.2016 р. №1007-28/08 про оплату заборгованості у сумі 9.176,31 грн. Доказами відправлення претензії-вимоги є копія фіскального чеку без опису вкладення.

Позивачем додано до матеріалів справи рахунки на оплату вартості переданої теплової енергії у листопаді-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року та претензію- вимогу до відповідача. Суд не бере до уваги зазначення у примірнику претензії-вимоги від 15.08.2016 р. №1007-28/08 про копії рахунків на оплату за тепло. Зазначене мотивується тим, що в одному примірнику претензії-вимоги від 15.08.2016 р. №1007-28/08, що міститься у матеріалах справи, вказується додаток: «копії рахунків на оплату за тепло», в іншому примірнику, який теж міститься у матеріалах справи, така інформація відсутня, хоча ці документи скріплені оригіналами печаток та підписами посадової особи (В.о. директора ЛКП "Агенція ресурсів Львівської міської ради" – ОСОБА_2").

Згідно з актом обстеження системи опалення від 11.01.216 р. (склали майстер ГРТМ ОСОБА_3, слюсар ГРТМ ОСОБА_4, в.о. директора "Агенція ресурсів Львівської міської ради" ОСОБА_2М.) в нежитловому приміщенні ЛКП "Агенція ресурсів Львівської міської ради" за адресою: пл. Галицька, 15 від’єднано від системи опалення з видимим розривом трубопроводів частину споживачів, а саме, зокрема, "Липовий цвіт".

Оскільки відповідач перебуває у процесі припинення, позивачем у процесі розгляду даної справи, у порядку ст. 110-112 ЦК України скеровано на адресу голови комісії з припинення ПП "Торговий дім "Липовий цвіт" претензію від 11.07.2017 р. про оплату вартості послуг з постачання теплової енергії у сумі 9.176,31 грн. із доданими рахунками на оплату.

Доказів погашення заборгованості у сумі 9.176,31 грн. відповідачем до суду не подано, проти позову не заперечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.3 ст.179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Як визначено ч.2 ст.179 Господарського кодексу України, Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Так, ч.ч.3-7 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. Заперечення щодо окремих умов договору оформляються протоколом розбіжностей, які мають бути розглянуті та врегульовані контрагентами. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що належних та допустимих доказів, які підтверджують договірні відносини між сторонами щодо відшкодування витрат на оплату послуг з постачання теплової енергії чи звернення позивача до ПП "Торговий дім "Липовий цвіт" з пропозицією укласти договір (офертою) суду не надано.

Разом з тим, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що з іншими субспоживачами були укладені договори, зокрема, на відшкодування витрат на оплату послуг з постачання теплової енергії.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

У встановленому законом порядку договір між сторонами не укладено, позивач ініціативи щодо його укладення не проявляв. Суду не подано позивачем доказів укладення з відповідачем будь-яких інших договорів, зокрема, на відшкодування витрат на оплату послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів погодження відповідачем будь-яких договорів, додатків до договорів тощо, укладених між позивачем та теплопостачальною організацією.

Позивачем додано до матеріалів справи рахунки на оплату вартості переданої теплової енергії у листопаді-грудні 2015 року та січні-лютому 2016 року та претензію- вимогу до відповідача. Доказом відправлення претензії-вимоги є лише копія фіскального чеку, опис вкладення відсутній, відтак неможливо встановити, що позивач відправляв відповідачеві. Окрім цього, суд не бере до уваги зазначене у примірнику претензії-вимоги від 15.08.2016 р. №1007-28/08 про копії рахунків на оплату за тепло. Зазначене мотивується тим, що в одному примірнику претензії-вимоги від 15.08.2016 р. №1007-28/08, що міститься у матеріалах справи, вказується додаток: «копії рахунків на оплату за тепло», в іншому примірнику, який теж міститься у матеріалах справи, така інформація відсутня, хоча ці документи скріплені оригіналами печаток та підписами посадової особи (В.о. директора ЛКП "Агенція ресурсів Львівської міської ради" – ОСОБА_2").

Слід зазначити, що відповідач перебуває у процесі припинення, і позивачем у процесі розгляду даної справи, у порядку ст. 110-112 ЦК України, скеровано на адресу голови комісії з припинення ПП "Торговий дім "Липовий цвіт" претензію від 11.07.2017 р. про оплату вартості послуг з постачання теплової енергії у сумі 9.176,31 грн. із доданими рахунками. У підтвердження цього, позивач подав копію вказаної претензії, копію фіскального чеку і копію опису вкладення.

Відповідно до ч.3 ст.112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.

Таким чином, порядок задоволення кредиторських вимог у разі перебування юридичної особи у процесі припинення визначений Законом.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, а відтак у задоволенні позову належить відмовити.

Суд розглянув заяву позивача про забезпечення позову, дійшов висновку, що оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, а суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, тому підстав для задоволення вказаної заяви немає і така заява задоволенню теж не підлягає.

Згідно зі статтями 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивачем не підтверджено доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.07.2017 р.

Суддя Петрашко М.М.