Рішення № 67916339, 18.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2017Справа №910/8976/17

За позовомДержавного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів»доДержавного агентства резерву Українипростягнення 6555982 грн. 73 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Антал В.І. - представник за довіреністю № 1167 від 11.11.2016;

від відповідача: Михайлець О.В. - представник за довіреністю № 1025/0/4-17 від 16.03.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.06.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» з вимогами до Державного агентства резерву України про стягнення 6555982 грн. 73 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № юр-2зб/351-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 08.01.2009 не відшкодував позивачу витрати зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву за 2016 рік, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6555982 грн. 73 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017провадження у справі № 910/8976/17 та справу призначено до розгляду на 27.06.2017.

20.06.2017 до Господарського суду міста Києва від Державного агентства резерву України надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 60197424 грн. 66 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2017 зустрічну позовну заяву Державного агентства резерву України до Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 60197424 грн. 66 коп. повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 14.07.2017.

12.07.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позивачем не долучено до позовної заяви детального розрахунку позовних вимог. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт понесення ним витрат зі зберігання саме матеріальних цінностей держрезерву, оскільки подані позивачем документи не містять інформації чи посилань, що вони стосуються витрат саме зі зберігання матеріальний цінностей державного резерву.

Також, відповідач вказав на те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей держрезерву з відповідачем за 2016 рік (спірний період) позивачем не узгоджено та акти взаєморозрахунків фактичних витрат на суму 6555982 грн. 73 коп. (ціна позову) між сторонами не підписані.

Крім того, відповідач вказав на порушення позивачем правил та умов зберігання матеріальних цінностей держрезерву. Зокрема, відповідач зазначив, що відповідно до наказу Держрезерву від 05.01.2017 № 1, розпорядження (наряду) від 05.01.2017 № 0.64/2 позивач повинен був здійснити переміщення на ДП «Чортківський КХП» 12000 тон зерна державного резерву та оформити операції з переміщення у встановленому порядку. Однак, позивач не здійснив переміщення вказаного обсягу зерна держрезерву.

У судовому засіданні 14.07.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 18.07.2017.

У судовому засіданні 18.07.2017 представник відповідача подав письмові пояснення, аналогічні за змістом, що викладені відповідачем у поданому до суду 12.07.2017 відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у судовому засіданні 18.07.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.07.2017 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 18.07.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

08.01.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та Державним підприємством «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» (зберігач) укладено Договір № юр-2зб/351-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей державного резерву у зерносховищах зберігача.

Відповідно до п. 1 Указа Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 вирішено утворити Державне агентство резерву України, реорганізувавши Державний комітет України з державного матеріального резерву.

Відповідно до п. 5 Указа Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших -центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Згідно з п. 2.7 Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 зберігач зобов'язаний щороку подавати комітету до 15 січня року, наступним за звітним, звіт по формі № 1 станом на 1 січня; до 15 липня року, наступним за звітним - подавати комітету інформацію про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом, станом на 1 липня.

Відповідно до п. 3.1 Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно з п. 4.2 Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем. У разі, коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Згідно з п. 7.3 Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, зобов'язання за яким передбачає обов'язок позивача - здійснювати відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву та обов'язок відповідача - здійснювати відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» мобілізаційним резервом є запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до п. 1.2 Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Судом встановлено, що на у період з 01.01.2016 по 18.01.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 40041,469 тон, а саме: пшениця 2 класу - 5087,018 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 19.01.2016 по 31.01.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36277,321 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,87 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.02.2016 по 29.02.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.03.2016 по 31.03.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.04.2016 по 30.04.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.05.2016 по 31.05.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.06.2016 по 30.06.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.07.2016 по 31.07.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.08.2016 по 31.08.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.09.2016 по 30.09.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.10.2016 по 31.10.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.11.2016 по 30.11.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Судом встановлено, що на у період з 01.12.2016 по 31.12.2016 на відповідальному зберіганні у позивача перебували матеріальні цінності державного резерву (зерно) кількістю 36227,317 тон, а саме: пшениця 2 класу - 1272,866 тон; пшениця 3 класу - 33569,608 тон; пшениця 4 класу - 20,598 тон; пшениця 5 класу - 961,781 тон; пшениця 6 класу - 18,436 тон; ячмінь пив. 2 класу - 266,877 тон; ячмінь прод. 1 класу - 47,311 тон; ячмінь прод 2 класу - 24 тони; овес 1 класу - 26,949 тон; овес 3 класу - 12,868 тон; зерносуміш - 6,023 тони, що підтверджується відповідними приймальними актами за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання позивачу), відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017, та в актах про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня по грудень 2016 року), які підписані уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою позивача (копії долучено позивачем до позовної заяви).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих до суду 18.07.2017, відповідач не заперечував факту перебування на відповідальному зберіганні у позивача матеріальних цінностей державного резерву (зерна) у наведених позивачем у розрахунку заборгованості та актах обсягах (кількості, тон) та періодів зберігання.

Таким чином, враховуючи умови п. 1.2 договору, судом приймаються у якості належних та допустимих доказів перебування на зберіганні у позивача зерна у спірному періоді та у вказаних обсягах акти за формою Р-16 (про прийняття зерна на відповідальне зберігання), копії яких долучено позивачем до матеріалів справи 14.07.2017.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4.1 Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Судом встановлено, що наказом Державного агентства резерву України від 01.06.2011 № 79 «Про встановлення розміру відшкодування витрат за зберігання 1 тони зерна державного резерву» встановлено з 01.06.2011 розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, які належать до сфери управління Держрезерву України, у розмірі 15,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони зерна на місяць (копія вказаного наказу долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017).

Сторонами, в тому числі відповідачем, не надано суду доказів, що у спірний період був встановлений інший розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, ніж той, що затверджений наказом Державного агентства резерву України від 01.06.2011 № 79 «Про встановлення розміру відшкодування витрат за зберігання 1 тони зерна державного резерву».

Судом встановлено, що враховуючи загальну кількість зерна, що перебувала на зберіганні у позивача у період з січня по грудень 2016 року (за період з 01.01.2016 по 18.01.2016 - 40041,469 тон, з 19.01.2016 по 31.01.2016 - 36227,321 тон; з 01.02.2016 по 29.02.2016 - 36227,317 тон; з 01.03.2016 по 31.03.2016 - 36227,317 тон; з 01.04.2016 по 30.04.2016 - 36227,317 тон; з 01.05.2016 по 31.05.2016 - 36227,317 тон; з 01.06.2016 по 30.06.2016 - 36227,317 тон; з 01.07.2016 по 31.07.2016 - 36227,317 тон; з 01.08.2016 по 31.08.2016 - 36227,317 тон; з 01.09.2016 по 30.09.2016 - 36227,317 тон; з 01.10.2016 по 31.10.2016 - 36227,317 тон; з 01.11.2016 по 30.11.2016 - 36227,317 тон; з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 36227,317 тон) та беручи до уваги встановлений наказом Державного агентства резерву України від 01.06.2011 № 79 розмір витрат, що підлягають відшкодуванню за зберігання зерна - 15,00 грн. за 1 тону зерна на місяць, позивачем були здійснені щомісячні розрахунки вартості відшкодування за зберігання матеріальних цінностей (зерна) за Договором № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 (копії долучено позивачем до позовної заяви), та складено (підписано директором позивача та скріплено печаткою Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів») відповідні акти про відшкодування витрат на зберігання зерна Державного резерву України за період з січня 2016 року по грудень 2016 року.

Зокрема, позивачем було складено (підписано директором позивача та скріплено печаткою Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів») акт № 1 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.01.2016 по 31.01.2016 на суму 578475 грн. 37 коп., акт № 2 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.02.2016 по 29.02.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 3 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.03.2016 по 31.03.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 4 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.04.2016 по 30.04.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 5 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.05.2016 по 31.05.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 6 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.06.2016 по 30.06.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 7 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.07.2016 по 31.07.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 8 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.08.2016 по 31.08.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 9 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.09.2016 по 30.09.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 10 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.10.2016 по 31.10.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 11 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.11.2016 по 30.11.2016 на суму 543409 грн. 76 коп.; акт № 12 по відшкодуванню витрат за зберігання зерна у період з 01.12.2016 по 31.12.2016 на суму 543409 грн. 76 коп., що разом становить 6555982 грн. 73 коп. (копії вказаних актів долучено позивачем до позовної заяви).

Суд вважає здійснені позивачем розрахунки вартості відшкодування витрат за зберігання зерна за період з січня 2016 року по грудень 2016 року на загальну суму 6555982 грн. 73 коп. обґрунтованими та арифметично правильним (з огляду на кількість зерна, що перебувала на зберіганні у позивача у вказаний період, та встановлений наказом Державного агентства резерву України від 01.06.2011 № 79 «Про встановлення розміру відшкодування витрат за зберігання 1 тони зерна державного резерву» розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, - 15,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони на місяць), з огляду на що суд вважає необгрунтованими твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо необґрунтованості наданого позивачем розрахунку позовних вимог.

Суд зазначає, що умовами Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 не встановлено строку виконання відповідачем обов'язку з відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

При цьому, нормами Закону України «Про державний матеріальний резерв» також не встановлено строку відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Позивачем долучено до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017 копії супровідних листів про направлення відповідачу актів по відшкодуванню витрат за зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня 2016 року по грудень 2016 року) за Договором № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 12.07.2017, та у письмових поясненнях, поданих у судовому засіданні 18.07.2017, відповідач не заперечив факту отримання від позивача актів по відшкодуванню витрат за зберігання зерна Державного резерву України за спірний період (з січня 2016 року по грудень 2016 року) за Договором № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 на загальну суму 6555982 грн. 73 коп.

Крім того, судом встановлено, що 23.03.2017 позивач направив відповідачу претензію вих. № 275 від 20.03.2017 про негайну сплату заборгованості за Договором № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 у загальному розмірі 7571584 грн. 08 коп. (в тому числі про сплату заборгованості за період з січня 2016 року по грудень 2016 року на суму 6555982 грн. 73 коп.)

Судом встановлено, що у відповідь на вказану претензію позивача листом (вх. № 1274/0/4-17 від 31.03.2017) відповідач повідомив позивача про те, що на виконання рішення суду 17.03.2017 було здійснено оплат за зберігання зерна за 2015 рік у сумі 3003110 грн. 20 коп. та на даний час фінансування обмежене, у зв'язку з чим відповідач не має можливості провести розрахунки по відшкодуванню витрат за зберігання зерна.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду та станом на дату розгляду справи у суді, строк виконання відповідачем обов'язку з відшкодування позивачу витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву за Договором № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 на загальну суму 6555982 грн. 73 коп. (за період з січня 2016 року по грудень 2016 року) є таким, що настав.

Доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 6555982 грн. 73 коп. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

При цьому, щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та у письмових поясненнях, поданих у судовому засіданні 18.07.2017, що витрати за зберігання матеріальних цінностей держрезерву з відповідачем за 2016 рік (спірний період) позивачем не узгоджено та акти взаєморозрахунків фактичних витрат на суму 6555982 грн. 73 коп. (ціна позову) між сторонами не підписані, суд зазначає, що складання таких актів не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 та факту здійснення позивачем відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Таким чином, з огляду на предмет (стягнення з відповідача відшкодування витрат за відповідальне зберігання) та підстави (здійснення позивачем відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву та нездійснення відповідачем відшкодування витрат позивача) позовних вимог, до предмету доказування у справі входять обставини щодо виникнення між сторонами господарських зобов'язальних правовідносин (які виникають з укладеного між сторонами договору та факту надання позивачем послуг відповідального зберігання). Водночас, акт взаєморозрахунків може бути одним з доказів на підтвердження обставин наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин, однак не підставою для виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування витрат позивача.

До того ж, в матеріалах справи відсутні докази висловлення відповідачем будь-яких заперечень (зауважень) щодо розрахунків суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного резерву у спірний період.

При цьому, суд зазначає, що за доведеності перебування зерна на відповідальному зберіганні позивача протягом періоду, про який йдеться у позові, та відсутності висловлених у належному порядку та своєчасно зауважень до якості послуг зі зберігання, дії відповідача, який не підписував направлені йому акти про відшкодування витрат, свідчать про порушення відповідачем встановлених договором обов'язків з належної фіксації наданих послуг чи їх порушень. Доводи, які ґрунтуються на власних неналежних діях відповідача, не можуть бути підставою для звільнення відповідача від виконання його обов'язку сплатити кошти за надані послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.04.2017 у справі № 910/16733/16.

При цьому, відповідно до п. 3.1 Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009 комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Крім того, у відповіді на претензію позивача, відповідач зазначив, що на виконання рішення суду 17.03.2017 було здійснено оплату за зберігання зерна за 2015 рік у сумі 3003110 грн. 20 коп. та на даний час фінансування обмежене, у зв'язку з чим відповідач не має можливості провести розрахунки по відшкодуванню витрат за зберігання зерна.

Суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми чинного законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

Суд зазначає, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446.

Що стосується тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що позивачем не доведено понесення ним витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, суд вважає вказані твердження відповідача необгрунтованими, оскільки розмір плати за зберігання матеріальних цінностей державного резерву є фіксованим та визначеним на рівні 15 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони на місяць (відповідно до наказу Державного агентства резерву України від 01.06.2011 № 79 «Про встановлення розміру відшкодування витрат за зберігання 1 тони зерна державного резерву»).

При цьому, що стосується тверджень відповідача про порушення позивачем умов Договору № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009. а саме невиконання наказу Держрезерву від 05.01.2017 № 1, розпорядження (наряду) від 05.01.2017 № 0.64/2 про переміщення на ДП «Чортківський КХП» 12000 тон зерна державного резерву та оформлення операції з переміщення у встановленому порядку, суд зазначає, що вказані обставини можуть бути підставою для відповідальності позивача у порядку, передбаченому Законом України «Про державний матеріальний резерв» (нарахування штрафних санкцій), однак вони не звільняють відповідача від обов'язку відшкодувати позивачу витрати, понесені у зв'язку з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, та вказані обставини не входять до предмету доказування у даній справі.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Державного агентства резерву України у розмірі 6555982 грн. 73 коп. підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» до Державного агентства резерву України про стягнення 6555982 грн. 73 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача з огляду на задоволення позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28; ідентифікаційний код: 37472392) на користь Державного підприємства «Дунаєвський комбінат хлібопродуктів» (32413, Хмельницька обл., Дунаєвський р-н, селище міського типу Дунаївці, вул. Лермонова, буд. 1; ідентифікаційний код: 00952485) грошові кошти у розмірі 6555982 (шість мільйонів п'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 98339 (дев'яносто вісім тисяч триста тридцять дев'ять) 74 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 25.07.2017

Суддя І.М. Отрош