Постанова № 67913949, 19.07.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2017 року м.Київ 810/1709/17

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Кушнової А.О., суддів Панової Г.В., Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправними відповідних пунктів наказу та скасування його у цій частині,

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- позивач) з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними пп.9.1, 9.2, 9.3 п.9 наказу Державної міграційної служби від 31.08.2016 №222 та скасування його в цій частині.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача з позовною заявою до суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 в адміністративній справі №810/4277/16.

Проте, позивачу було відмовлено в обміні вказаного документу та виконанні судових рішень, з посиланням на незрозумілість способу їх виконання, у зв'язку з наявністю наказу Державної міграційної служби України від 31.08.2016 №222 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», пунктом 9 якого скасовано рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 20.06.2003 про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 20.06.2003.

Позивач не погоджується з правомірністю пункту 9 вказаного наказу Державної міграційної служби України від 31.08.2016 №222 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», оскільки вказаний пункт спірного наказу суперечить зазначеним судовим рішенням, якими встановлено правомірність видачі позивачу посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 від 20.06.2003. Крім того, позивач зазначив про те, що Державна міграційна служба України взагалі не має повноважень на прийняття спірного наказу, оскільки в силу положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень» скасування дозволу на імміграцію належить до компетенції органу, який здійснив видачу відповідного документу, у той час як відповідач не здійснював видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що скасування позивачу на підставі пункту 9 наказу від 31.08.2016 №222 рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 20.06.2003 про документування посвідкою на постійне проживання в Україні є правомірним, оскільки вказане рішення було прийнято з порушенням норм чинного законодавства.

Так, зокрема, відповідач вказав на те, що позивач не мав жодних правових підстав для отримання посвідки на постійне проживання, оскільки ним не було дотримано шестимісячного строку для звернення із заявою про отримання посвідки на постійне місце проживання в Україні, який відраховується з дня набрання чинності Законом України «Про імміграцію», зокрема, з 07.08.2001.

Відповідач зазначив про те, що на момент звернення позивача 20.03.2003 із заявою про отримання посвідки на постійне місце проживання в України, нормами чинного законодавства не було передбачено оформлення посвідки на постійне місце проживання відповідно до абз.4 п.4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», а ОСОБА_1 не мав жодних інших правових підстав для отримання вказаного документу, а тому, на думку відповідача, прийняття спірного наказу є правомірним.

11.07.2017 через канцелярію Київського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшло клопотання б/н від 11.07.2017 про розгляд справи у порядку письмового провадження.

У судовому засіданні 19.07.2017 суд поставив на обговорення питання щодо наявності потреби у виклику свідків, проведенні експертизи та витребуванні доказів.

Представник відповідача зазначив про відсутність необхідності виклику свідків, проведення експертизи та витребування доказів.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги подане представником позивача клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження та враховуючи, що немає потреби у витребуванні додаткових доказів та у відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Соціалістичної Республіки В'єтнам, що підтверджується нотаріально посвідченим перекладом паспорту від 16.05.2016 №N1765246 (а.с.40). З матеріалів справи слідує, що 20 січня 2003 року позивач звернувся до Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області із заявою-анкетою щодо видачі йому посвідки на постійне проживання, оскільки він прибув до СРСР у 1991 році з метою працевлаштування і працював на ВАТ "Канат" та переїхав в Україну з Росії на постійне проживання після звільнення з роботи (довідка від 02.07.2003 №4) (а.с.81-84).

За результатами розгляду вказаного клопотання Відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області було прийнято рішення від 20.06.2003, оформлене висновком, про документування громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання в Україні терміном «безстрокове» (а.с.79) та видано позивачу тимчасову посвідку на постійне проживання від 20.06.2003 серії НОМЕР_2 (а.с.42).

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2016 року позивач звернувся до Управління державної міграційної служби України в Київській області із заявою про обмін посвідки по досягненню 45-ти річного віку. Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області було проведено перевірку обставин видачі позивачу тимчасової посвідки на постійне проживання в України, за результатами проведення якої головним спеціалістом Управління ДМС України в Київській області Кузнєцовою Г.В. був складений висновок про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який 02.08.2016 був затверджений начальником Управління ДМС України в Київській області Пустовіт О.О. (а.с.107-108).

У вказаному висновку зазначено, що іноземець прибув на роботу не в Україну, а працював в Російській Федерації, та на момент звернення, а саме 20.06.2003 положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", а тому громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 не мав жодних правових підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання, у зв'язку з чим оформлена вказаному громадянину СРВ ОСОБА_1 20.06.2003 посвідка серії НОМЕР_3 підлягає визнанню недійсною та вилученню.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звернувся з адвокатським запитом від 19.10.2016 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (а.с.7), у якому просив надати інформацію про те, чи визнане недійсним та/або скасовано дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1. Розглянувши вказаний запит, перший заступник начальника УДМС в Київській області листом від 24.10.2016 №4/1-13573 вих. «Про надання інформації» (а.с.8) повідомив представнику позивача про те, що наказом Голови ДМС України від 31.08.2016 №222 на підставі висновку Управління ДМС в Київській області від 02.08.2016, скасовано повністю рішення ГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 20.06.2003 про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також у вказаному листі зазначено, що видану на підставі цього рішення посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 від 20.06.2003 визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.

Судом встановлено, що не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаного рішення, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 в адміністративній справі №810/4277/16 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Управління державної міграційної служби України в Київській області щодо відмови в обміні посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та складання висновку від 02.08.2016 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Скасовано рішення (оформлене у вигляді висновку) Управління державної міграційної служби України в Київській області від 02.08.2016 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язано Управління державної міграційної служби України в Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з досягненням ним 45-річного віку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 в адміністративній справі №810/4277/16 апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Київській області - задоволено частково.

Скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення (оформленого у вигляді висновку) Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 02 серпня 2016 року про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Ухвалено у вказаній частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено, та залишено без змін в іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

У позовній заяві позивач зазначив про те, що з метою обміну посвідки на постійне проживання, 11.05.2017 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, проте йому було відмовлено у вчиненні вказаних дій з посиланням на незрозумілість виконання вказаних судових рішень з огляду на наявність п.9 наказу Державної міграційної служби України від 31.08.2016 №222 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання».

Судом встановлено, що 31.08.2016 Державною міграційною службою України було прийнято наказ №222 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» (а.с.75-76).

В пункті 9 вказаного наказу зазначено, що на підставі висновку УДМС у Київській області від 02.08.2016 стосовно ОСОБА_1, що додається:

- скасувати повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 20.06.2003 про документування посвідкою на постійне місце проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (п.9.1). - видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 20.06.2003 визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню (п.9.2).

- начальникові УДМС у Київській області Пустовіту О.О. забезпечити вилучення вказаної у підпунктів 9.2 пункту 9 цього наказу посвідки на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (п.9.3). Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаного наказу, позивач звернувся з позовом до суду про визнання протиправними та скасування в цій частині пп.9.1, 9.2, 9.3 наказу, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Відповідно до ч.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї від 16.09.1963 кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Згідно із п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (зі змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, далі-Закон №3773) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (п.17 ч.1 ст.1 Закону №3773).

Частиною 1 ст.3 Закону №3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (зі змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2491).

Статтею 1 Закону №2491 визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно зі ст. 4 Закону №2491 дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років.

Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.

При цьому, відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону №2491 вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень Закону №2491, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію.

Статтею 12 Закону №2491 встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону №2491 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Відповідно до п.21-24 Порядку провадження (далі - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу (п.22 Порядку №1983).

Згідно з пп.23-24 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Суд звертає увагу на те, що позивачу не було надано дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув в Україну в 1991 році, у той час як Закон України «Про імміграцію» був прийнятий 07.06.2001 року та в силу положень п.4 Прикінцевих положень передбачав набуття позивачем дозволу на імміграцію в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, що в свою чергу, і зумовило отримання позивачем посвідки на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 9 спірного наказу було скасовано рішення ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 20.06.2003 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 20.06.2003.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що підставою прийняття спірного наказу, зокрема, пункту 9, є те, що під час проведення Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області перевірки документів, які були подані 29.07.2016 позивачем разом із заявою про обмін посвідки на постійне місце проживання у зв'язку із досягненням 45-річного віку, територіальний орган дійшов висновків про неправомірність прийняття Відділом ГІРФО ГУМВС України в Київській області рішення про документування позивача посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 20.06.2003.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перевірки був складений висновок від 02.08.2016 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання визначений Порядком оформлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року №251 (далі - Порядок №251).

Згідно п. 9 Порядку №251 строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25- і 45-річного віку.

Пунктом 11 Порядку №251 передбачено, що за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником.

У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Відповідно до абз.1 п.16 Порядку №251 для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.

Пунктом 15 Порядку №251 закріплено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Згідно п.17 Порядку №251 рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Згідно п.п.18-20 Порядку №251 посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі: 1) отримання від органу Національної поліції, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця та особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи; 3) коли іноземця та особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі; 4) коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 5) коли уповноваженим органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця та особи без громадянства або їх примусове видворення за межі України; 6) інших випадках, передбачених законами.

Рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки.

Копія рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання видається територіальним органом або підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві та особі без громадянства під розписку або надсилається рекомендованим листом таким особам і приймаючій стороні не пізніше ніж протягом п'яти днів з дня його прийняття.

Згідно п. 21 Порядку №251 іноземець та особа без громадянства протягом місяця з дня отримання копії рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання має право на його оскарження шляхом звернення до ДМС або суду. Оскарження такого рішення зупиняє його виконання.

Відповідно до п.2 Порядку №251 заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразки заяв та порядок їх розгляду визначаються МВС.

Процедуру розгляду заяв для оформлення (обміну) і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства і прийняття за результатом їх розгляду рішень, а також внесення даних до бланків посвідок, визначає затверджений наказом МВС України від 15.07.2013 року №681 Тимчасовий порядок розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - Тимчасовий порядок).

Згідно п. 4.5 розділу IV Тимчасового порядку працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.

Пунктом 4.6 розділу IV Тимчасового порядку передбачено, що за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п'ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.

Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві із зазначенням терміну (у разі обміну посвідки на тимчасове проживання), до якого видається посвідка, або про причини відмови в її видачі.

Відповідно до абз.3-4 п.2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність прийняття пункту 9 спірного наказу, яким скасовано рішення Відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області про документування позивача посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 20.06.2003, вказав на протиправність документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні, оскільки позивачем під час звернення 20.06.2003 із заявою про видачу йому посвідки на постійне місце проживання в Україні, було пропущено шестимісячний строк для подачі відповідної заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні з дня набрання чинності Законом України «Про імміграцію», зокрема, з 07.08.2001, з приводу чого суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу на те, що питання правомірності прийняття Відділом ГІРФО ГУМВС України в Київській області рішення про документування громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 20.06.2003 було предметом дослідження в рамках адміністративної справи №810/4227/16.

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Київській області

Визнано протиправними дії Управління державної міграційної служби України в Київській області щодо відмови в обміні посвідки на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та складання висновку від 02.08.2016 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Скасовано рішення (оформлене у вигляді висновку) Управління державної міграційної служби України в Київській області від 02.08.2016 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з підстав того, що висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 02.08.2016 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, є лише відображенням фактичних дій працівників органів Державної міграційної служби та їх особистої думки, а тому не створює жодних правових наслідків.

Зобов'язано Управління державної міграційної служби України в Київській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з досягненням ним 45-річного віку.

В свою чергу, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 в адміністративній справі №810/4277/16 апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Київській області - задоволено частково.

Скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення (оформленого у вигляді висновку) Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 02 серпня 2016 року про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Ухвалено у вказаній частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено, та залишено без змін в іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Так, суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 було дотримано шестимісячний строк під час звернення із заявою про видачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, який фактично почав спливати саме з 26.12.2002 року, коли Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, що на думку судової колегії Київського апеляційного адміністративного суду у справі №810/4277/16 продовжує визначений в Прикінцевих положеннях Закону України «Про імміграцію» строк для подачі заяв про документування посвідкою на постійне місце проживання в Україні до 26.06.2003, а відтак відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області було правомірно прийнято рішення від 20.06.2003 року про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні та видано позивачу відповідну посвідку на постійне місце проживання в Україні.

У зв'язку з цим, підстави для відмови позивачу в обміні посвідки на постійне місце проживання, у зв'язку із досягненням 45-річного віку, відсутні.

Частиною 1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до змісту листа Вищого адміністративного суду України "Щодо застосування статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України" від 14.11.2012 року № 2379/12/13-12 наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування. При застосуванні цих процесуальних норм судам варто враховувати, що правове значення преюдиційних обставин, які передбачені частиною першою статті 72 КАС України, відрізняється від такого для обставин, що визначені частиною четвертою цієї ж статті.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Як зазначено вище, підставою прийняття спірного наказу, зокрема, пункту 9, є висновки Державної міграційної служби України та Управління Державної міграційної служби України в Київській області про безпідставне прийняття відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 20.06.2003 року рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні. Однак, враховуючи постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 у справі №810/4227/16, якими встановлено правомірність прийняття 20.06.2003 Відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні, суд дійшов висновку про те, що наказ Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» від 31.08.2016 №222 в частині скасування вказаного рішення був прийнятий безпідставно та необґрунтовано.

Крім того, суд звертає увагу на те, що територіальний орган МВС України під час надання позивачу посвідки на постійне проживання в Україні, зокрема, 20.06.2003, проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України, та відповідно враховував до уваги положення п.4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону № України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в України, що на думку суду, також підтверджує безпідставність тверджень відповідача про незаконність прийняття 20.06.2003 Відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні та наявність підстав для його скасування.

Так, зокрема, аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 04.10.2016 (справа №820/281/16) та від 18.10.2016 (справа №815/4708/15).

Також суд вважає за доцільне зазначити і про те, що позивач протягом всього часу проживання на території України не порушував вимоги чинного законодавства, у тому числі про правовий статус іноземців, злочинів не вчиняв, що на думку суду, свідчить про те, що п.9 спірного наказу суперечить вимогам ст.12-13 Закону №2491 та про безпідставність його прийняття в цій частині.

Аналогічна позиція зазначена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10.01.2017 (справа №820/2122/16).

Судом встановлено, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 в адміністративній справі №810/4227/16 (суддя Панченко Н.Д.), яка набрала законної сили 24.05.2017, було відмовлено у задоволенні заяви Ле ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 у справі №810/4277/16.

Так у вказаному судовому рішенні судом зазначено про те, що присутній у судовому засіданні представник Управління Державної міграційної служби України в Київській області зазначив про зрозумілість судового рішення по справі, а неможливість його виконання зумовлена виключно наявністю наказу Державної міграційної служби України від 31.09.222, зокрема, пункту 9

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що 22.06.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві Бялим Максимом Глібовичем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №5416852 (а.с.130), якою встановлено відкрити виконавче провадження з виконання виконавчого листа №810/4277/16, виданого Київським окружним адміністративним судом 25.05.2017, про зобов'язання Управління державної міграційної служби України в Київській області здійснити обмін посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з досягненням ним 45-річного віку.

Судом встановлено, що з метою виконання положень вказаного виконавчого листа, Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області було здійснено обмін позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні та видано громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 посвідку на постійне місце проживання від 04.07.2017 серії НОМЕР_4 (а.с.144).

На думку суду, фактичне виконання вказаного виконавчого документа, шляхом обміну позивачу посвідки на постійне місце проживання, також спростовує позицію відповідача щодо протиправності прийняття 20.06.2003 Відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні та, відповідно, про скасування вказаного рішення на підставі п.9 наказу ДМС від 31.08.2016 №222.

За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду справи не було надано належних і достатніх доказів, які б свідчили про протиправність прийняття рішення від 20.06.2003 про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та, відповідно, про наявність підстав для його скасування на підставі пункту 9 спірного наказу.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачем під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 640,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.715438001.1 від 27.02.2017, оригінал якої знаходиться в матеріалах адміністративної справи (том 1, а.с. 2).

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 640,00 грн. підлягають стягненню з Державної міграційної служби України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2.Визнати протиправним та скасувати пункт 9 наказу Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне місце проживання» від 31.08.2016 №222.

3.Стягнути судовий збір у сумі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної міграційної служби України (ідентифікаційний код: 37508470, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Володимирська, буд. 9).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Кушнова А.О.

Судді: Панова Г.В.

Панченко Н.Д.