Постанова № 67913889, 20.07.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2017 року справа № 813/127/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

за участю:

позивач ОСОБА_1,

представник відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Львівської області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1Я.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Генеральної прокуратури України, прокуратури Львівської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 14.12.2015 № 1226к про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Жидачівського району Львівської області та з органів прокуратури у звязку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України);

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Жидачівського району Львівської області;

- стягнути з прокуратури Львівської області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що наказом Генерального прокурора України від 14.12.2015 № 1226к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Жидачівського району Львівської області у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Стверджує, що його звільнення, проведено в порушення вимог статі 49-2 та частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, з тих підстав, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників та допущено порушення норм трудового законодавства. Позивач вважає, що наказ про його звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві та уточненнях до позову, просив суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача, Генеральної прокуратури України, проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що на виконання вимог Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2015 наказом Генерального прокурора України від 20.07.2015 № 98 затверджено Порядок проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури та Порядок проведення чотирирівневого відкритого конкурсу на зайняття посад керівників місцевих прокуратур, їх перших заступників та заступників. У звязку з утворенням з 15.12.2015 місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 № 85ш у штатному розписі прокуратури Львівської області виключено 30 прокуратур районного рівня та встановлено 10 місцевих прокуратур. ОСОБА_1 25.09.2015 вручено під розписку попередження про майбутнє звільнення з 14.12.2015. Згідно з рейтинговим списком кандидатів на адміністративні посади у Городоцькій місцевій прокуратурі підсумковий бал ОСОБА_1 за результатами тестувань склав 101,67 балів, що виявилось недостатнім для подальшої участі у цьому конкурсі. У штатному розписі Стрийської місцевої прокуратури встановлено 25 одиниць прокурорських посад, зайняте позивачем 27 місце позбавило його можливості бути призначеним на посаду прокурора цієї місцевої прокуратури. З огляду на викладене позивача наказом Генерального прокурора України від 14.12.2015 № 1226к звільнено з посади прокурора Жидачівського району Львівської області у звязку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Представник відповідача, прокуратури Львівської області, проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що на час звільнення, згідно зі списком вакантних та тимчасово вільних посад оперативного складу органів прокуратури Львівської області, вакантні посади в міськрайпрокуратурах області були відсутні, а посада начальника управління є керівною посадою, призначення на яку здійснюється керівником прокуратури обласного рівня з урахуванням вимог, визначених чинними організаційно- розпорядчими документами Генерального прокурора України з питань комплектування кадрів і просування по службі, насамперед наказом від 15.09.2014 № 2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України. Відповідної рекомендації від заступників прокурора Львівської області та керівників структурних підрозділів прокуратури області про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією не надходило. У звязку з цим, наказом Генерального прокурора України від 14.12.2015 № 1226к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Жидачівського району Львівської області з 14.12.2015 у звязку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Представник відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечила із підстав, викладених у письмових запереченнях та просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 1999 року.

Згідно з наказом від 22.05.2014 № 827к відповідно до ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» радника юстиції ОСОБА_1 призначено прокурором Жидачівського району Львівської області строком на пять років.

Наказом Генеральної прокуратури України від 23.09.2015 № 85-ш на виконання вимог ст.ст. 7, 12 та пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур внесено зміни до структур прокуратури Львівської області та виключено штатний розпис прокуратури Жидачівського району.

24.09.2015 № 11-4517вих прокурора Жидачівського району Львівської області ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України та п. 5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» попереджено про звільнення з займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури (п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру») у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015.

Наказом Генерального прокурора України 14.12.2015 № 1226к радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Жидачівського району Львівської області та з органів прокуратури з 14.12.2015 у зв'язку із реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частина 1 стаття 51 Закону України "Про прокуратуру", пункт 1 частина 1 статті 40 КЗпП України.

Вважаючи наказ Генерального прокурора України 14.12.2015 № 1226к про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

15.07.2014 набув чинності Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон України "Про прокуратуру"), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що систему прокуратури України становлять: Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, військові прокуратури, спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

Пунктом 1-1 розділу XIII Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

У підпункті "в" підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII Перехідні положення Закону України "Про прокуратуру" визначено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону, прокурорами місцевих прокуратур призначаються прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування. Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.

Умови і процедуру проведення тестування на посади прокурорів місцевих прокуратур визначаються Порядком проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 20.07.2015 № 98 (далі - Порядок).

У той же час, з метою проведення конкурсу наказом Генерального прокурора України від 20.07.2015р. № 99 «Про створення робочих груп з організації та проведення тестування та відкритого чотирирівневого конкурсу» утворено регіональні центри та створено відповідні робочі групи, на які покладено обов'язок прийому та перевірки документів кандидатів, необхідних для участі у конкурсі.

Відповідно до п. 1.2 Порядку, на посади прокурорів місцевих прокуратур призначаються особи за результатами успішного проходження ними тестування.

Згідно з п. 5.2 Порядку, працівник, який на день набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" працює в міській, районній, міжрайонній, районній у місті прокуратурі, подає заяву за формою, наведеною у додатку 3 цього Порядку, для участі в тестуванні на посаду прокурора тієї місцевої прокуратури, яка буде сформована шляхом реорганізації прокуратури районного рівня, в якій він працює.

Відповідно до п. 9.1 Порядку, рейтинг кандидата визначається за результатами тесту на знання законодавчої бази (професійний тест) та тесту на загальні здібності.

Згідно з п. 9.5 Порядку, керівник регіональної прокуратури після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює у прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількість штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі.

Відповідно до 9.2, 9.4 Порядку, рейтинговий список формується робочою групою окремо для кожної місцевої прокуратури за загальним для двох тестів підсумковим балом - від більшого до меншого. Робоча група спрямовує рейтинговий список керівнику відповідної регіональної прокуратури.

Таким чином, призначення кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури належить до виключних повноважень керівника регіональної прокуратури. Обов'язковими передумовами такого призначення є отримання рейтингового списку кандидатів та рапорту працівника прокуратури, який успішно пройшов тестування. При призначенні враховується підсумковий бал кандидата та кількість штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі.

Суд зазначає, що з набранням з 15.12.2015 чинності нормами Закону України "Про прокуратуру" в частині визначення нового переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур мала місце реорганізація останніх зі скороченням чисельності та штату працівників.

Судом встановлено, що позивач подав заяву на проходження тестування щодо зайняття адміністративних посад у Городоцькій місцевій прокуратурі Львівської області та у відборі кандидатів на посаду прокурора Стрийської місцевої прокуратури Львівської області.

ОСОБА_1 за результатами тестувань набрав загальний підсумковиий бал 101,67 (тест на знання законодавчої бази 80 балів, тест на загальні здібності 21,67 бали), що виявилося недостатнім для подальшої участі у цьому конкурсі.

Водночас, отримані ним за результатами тестування бали були враховані при формуванні рейтингового списку кандидатів на посаду прокурора Стрийської місцевої прокуратури Львівської області.

Згідно з рейтинговим списком Стрийської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 посів 27 місце.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 23.09.2015 № 85-ш у штатному розписі Стрийської місцевої прокуратури 29,5 одиниці, у тому числі: керівник (1), перший заступник керівника (1), заступник керівника (2), прокурор (21), головний спеціаліст з питань захисту держаних таємниць (1), спеціаліст І категорії (2), водій (1), прибиральник службових приміщень (1).

Суд зазначає, що призначення на посади прокурорів новоствореної Стрийської місцевої прокуратури Львівської області здійснювалось відповідачем в межах визначеної штатної чисельності, за наслідками успішного проходження тестування, відповідно до сформованого рейтингу.

У свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У попередженні про звільнення, з яким було ознайомлено позивача 25.09.2015, зазначено про те, що наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 № 85ш з 1512.2015 вносяться зміни до структури та штатного розпису Прокуратури Львівської області щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур районного рівня та затвердження штатних розписів новоутворених місцевих прокуратур, у звязку з чим передбачено скорочення посади, яку обіймає позивач, та у звязку з цим позивач попереджений про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у звязку з ліквідацією органу прокуратури у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора в відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015.

Водночас, з інформації щодо працівників Стрийської місцевої прокуратури Львівської області, які оформили відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та призначення осіб на їх місця вбачається:

- ОСОБА_3 (який в рейтинговому списку зайняв 30 місце) призначений наказом від 14.12.2015 № 2724к на місце ОСОБА_4І;

- ОСОБА_5 (яка в рейтинговому списку зайняла 28 місце) призначена наказом від 14.12.2015 № 2724к на місце ОСОБА_6;

- ОСОБА_7 (яка в рейтинговому списку зайняла 29 місце) призначена наказом від 14.12.2015 № 2724к на місце ОСОБА_6

З урахуванням дослідження письмових доказів встановлено, що у день звільнення позивача у штаті Стрийської місцевої прокуратури Львівської області були наявні вакантні посади прокурора Стрийської місцевої прокуратури, однак такі не були запропоновані ОСОБА_1 відповідно до Порядку проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури згідно рейтингового списку.

Однак, відповідач не врахував вимоги статей 40, 49-2 КЗпП України та не запропонував ОСОБА_1, жодну із наявних вакантних посад, при цьому прийняв рішення про його звільнення.

Крім того суд звертає увагу, що відповідно до листа начальника відділу роботи з кадрами від 18.07.2017 № 11-146вх.17 будь-які зави від ОСОБА_1Я щодо зайняття чи відмови від зайняття посади прокурора Стрийської місцевої прокуратури чи від інших запропонованих йому посад в органах прокуратури Львівської області не надходило.

Слід також прийняти до уваги, що у попередженні про звільнення, з яким було ознайомлено позивача 25.09.2015, зазначено про те, що наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 № 85ш з 1512.2015 вносяться зміни до структури та штатного розпису Прокуратури Львівської області щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур районного рівня та затвердження штатних розписів новоутворених місцевих прокуратур, у звязку з чим передбачено скорочення посади, яку обіймає позивач, та у звязку з цим позивач попереджений про звільнення із займаної посади та органів прокуратури у звязку з ліквідацією органу прокуратури у разі не проходження або неуспішного проходження тестування для заміщення посади прокурора в відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015.

Проте, згідно оскарженого наказу ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Жидачівського району Львівської області та з органів прокуратури у зв'язку із реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частина 1 стаття 51 Закону України "Про прокуратуру", пункт 1 частина 1 статті 40 КЗпП України.

При чому суд звертає увагу, що ліквідація та реорганізація підприємства не є тотожними поняттями.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 14.12.2015 № 1226к про звільнення радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Жидачівського району Львівської області та з органів прокуратури у звязку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Законодавством України передбачена можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, на яку покладається повноваження (завдання) установи, що ліквідується. Суд вважає, що це не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право, на думку суду, має бути відновленим шляхом поновлення його на посаді з якої його було незаконно звільнено.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14 та від 19.01.2016 у справі № 810/1783/13а.

Відтак, позивач підлягає поновленню на посаді прокурора Жидачівського району Львівської області з 15.12.2015.

Водночас, в разі відсутності відповідної посади роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці.

У абзаці 5 пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно визначити в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету МіністрівУкраїни № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок), основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку втраченого позивачем у зв'язку із вимушеним прогулом, суд виходить із того, що період вимушеного прогулу становить 399 робочі дні із 15.12.2015 по 20.07.2017 (день прийняття постанови суду).

Відповідно до довідки про заробітну плату ОСОБА_1, виданої прокуратурою Львівської області, середньомісячний заробіток позивача складає 4594,47 грн, а середньоденний заробіток 540,53 грн.

Таким чином, розмір середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.12.2015 по 20.07.2017, що підлягає виплаті позивачу становить у сумі 215671,47 грн (540,53 грн * 399 календарних днів).

Разом з тим, як встановлено судом, ОСОБА_1 у вказаний період, а саме з 11.01.2016 по 04.08.2016 був зареєстрований як безробітний в Львівському міському центрі зайнятості та отримав дохід у розмірі 37163,12 грн.

Крім того відповідно до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік позивач задекларував чистий оподатковуваний дохід, отриманий фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність у розмірі 3800,00 грн.

Відтак, з урахуванням отриманих виплат, розмір середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 174708,35 грн, за виключенням податків та інших обов'язкових платежів.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно зі ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку, що заявлений позов є підставний, обґрунтований, а відтак і такий, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 256 КАС України, суд, -

постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним на скасувати наказ Генерального прокурора України від 14.12.2015 № 1226к в частині звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Жидачівського району Львівської області з 15.12.2015.

4. Стягнути з прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 174708 (сто сімдесят чотири тисячі сімсот вісім) гривень 35 копійок, за виключенням податків та інших обов'язкових платежів.

5. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Жидачівського району Львівської області і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 4594,47 грн, за виключенням податків та інших обов'язкових платежів, звернути до негайного виконання.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.

Повний текст постанови складено 25.07.2017.