Постанова № 67913707, 03.07.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2017 року № 810/1766/17

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Лотос» до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Лотос» з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкового повідомлення - рішення від 16.12.2016 №0008511403.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновок відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованим, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених документів сформовано податковий кредит, а отже відповідачем неправомірно нараховано грошові зобов'язання у податковому повідомленні-рішенні. Таким чином, рішення відповідача є незаконним, оскільки при його прийнятті невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача надав суду клопотання, в якому просить суд розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити.

Представник відповідача в запереченнях зазначив, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зазначив, що до перевірки не надані документи щодо транспортування придбаного товару (доски обрізаної у ТОВ «ТКМ і ДМ» та будівельних матеріалів у ТОВ «Відродження ЗГП»).

Згідно із частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ПП «Лотос» зареєстровано як юридичну особу 18.04.2003, номер запису в ЄДР - 13491200000000055, основними видами діяльності якого є: Виробництво дерев'яної тари.

Як вбачається з матеріалів справи, з 21.11.2016 по 25.11.2016, на підставі направлення від 21.11.2016 №534, на виконання ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 29.07.2016 по справі №760/6454/16-к про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Лотос» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» ТОВ «Слобода М», ТОВ «ТКМ і ДМ», ТОВ «Відродження ЗГП» за період з 01.01.2014 по 13.07.2016, згідно з п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України та наказу Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 16.11.2016 № 1141 податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Лотос» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль», ТОВ «Слобода М», ТОВ «ТКМ і ДМ», ТОВ «Відродження ЗГП» за період з 01.01.2014 по 13.07.2016.

За результатами перевірки складено Акт від 30 листопада 2016 року №980/10-02-14-03/31970341/99 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Лотос» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль», ТОВ «Слобода М», ТОВ «ТКМ і ДМ», ТОВ «Відродження ЗГП» за період з 01.01.2014 по 13.07.2016.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п.198.1, п. 198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 26668 грн., в тому числі: за січень 2016 року на суму 15619 грн., за лютий 2016 року на суму 1049 грн., за березень 2016 року на суму 10000 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на аналізі: ухвалі слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 29.07.2016 по справі №760/6454/16-к про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Лотос» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «АТП 1981»,ТОВ «Кагарлик Агро Артіль», ТОВ «Слобода М», TOB «ТКМ і ДМ», ТОВ «Відродження ЗГП» за період з 01.01.2014 по 13.07.2016 року в рамках кримінального провадження № 32016000000000015 від 26.01.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.205, ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 КК України.

Згідно отриманих під час досудового розслідування даних ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль», ТОВ «Слобода М», ТОВ «ТКМ і ДМ», ТОВ „Відродження ЗГП" встановлено, що ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_4 та за сприяння невстановлених досудовим слідством осіб спланували та організували на території Київської області злочинну схему ухилення від сплати податків підприємствам реального сектору економіки. Учасниками організованої групи були зареєстровані або перереєстровані на підставних осіб ряд підприємств, в т.ч. ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль», ТОВ «Слобода М», ТОВ «ТКМ і ДМ», ТОВ „Відродження ЗГП" та інші, з метою незаконного формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ підприємствам реального сектору економіки на підставі проведення уявних операцій з ними щодо купівлі - продажу зерна та інших сільськогосподарських культур.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5 показав, що приблизно з 2011 року працював у ОСОБА_3 спочатку слюсарем потім механіком. В 2011 році ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_5 стати директором ТОВ „Слобода М", на що останній погодився у зв'язку із скрутним матеріальним становищем. В подальшому після підписання всіх необхідних документів ОСОБА_5 функції керівника не виконував, продовжуючи працювати різноробочим. З приводу того, що ОСОБА_5 являється директором та засновником ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль» показав, що керівником вказаних підприємств не був із власної ініціативи їх не засновував і не придбавав.

Виходячи з вищевикладеного, функціонування вищевказаної незаконної схеми полягає у перерахуванні з рахунків підприємств реального сектору економіки Київського та інших регіонів України коштів на рахунки так званих „транзитних підприємств", з метою мінімізації податкового навантаження, штучного формування податкового кредиту з ПДВ за нібито поставлені сільськогосподарські товари, виконані послуги.

Враховуючи вищевикладене встановлено, що діяльність ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль», ТОВ «Слобода М», ТОВ «ТКМ і ДМ», ТОВ „Відродження ЗГП" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, в зв'язку з чим діяльність ТОВ «АТП 1981», ТОВ «Кагарлик Агро Артіль», ТОВ «Слобода М», ТОВ «ТКМ і ДМ», ТОВ „Відродження ЗГП" носить безтоварний характер.

Під час перевірки податковим органом встановлено, що позивачем для перевірки не надані документи щодо транспортування доски обрізної, придбаної у ТОВ «ТКМ і ДМ». Крім того, проведеним аналізом баз даних Білоцерківської ОДПІ встановити походження будівельних матеріалів, які придбавалися ПП «Лотос» від ТОВ «ТКМ і ДМ» неможливо, так як їх походження не підтверджується фактом (джерелом) законного введення в обіг та реального задекларованого виробництва. Так, в ході проведення перевірки встановлено незаконне введення в обіг ТОВ «ТКМ і ДМ» будівельних матеріалів, які в подальшому використані ПП «Лотос» для виробництва дерев'яної тари. При цьому номенклатура реалізованого на адресу ПП «Лотос» товару (доска обрізна) є відмінною від номенклатури одержаних по ланцюгу постачання ТМЦ, що свідчить про нереальність проведених господарських операцій. Крім того, для перевірки не надані документи щодо транспортування будівельних матеріалів, придбаних у ТОВ «Відродження ЗГП». Згідно даних ЄРПН отримані від ТОВ «Відродження ЗГП» будівельні матеріали були придбані у ТОВ «АТП 1981», що підтверджено зареєстрованою податковою накладною №57 від 28.03.2016. Невідповідність дат між періодом отримання та реалізацією будівельних матеріалів є одним із фактів, що свідчить про нереальність проведених господарських операцій. Отже, ТОВ «Відродження ЗГП», ТОВ «ТКМ і ДМ» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

16.12.2016 Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було винесено податкове повідомлення - рішення №0008511403 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 33335 грн., у т.ч. основний платіж у сумі 26668 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6667 грн.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням - підприємство звернулось із скаргами до Головного управління ДФС у Київській області та ДФС України, внаслідок чого рішеннями ГУ ДФС у Київській області від 24.02.2017 №953/10/10-36-10-01-04 та ДФС України від 12.04.2017 №7646/6/99-99-11-01-25 оскаржуване рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із даним позовом до суду.

Судом встановлено, що згідно з договором №21 купівлі-продажу від 21.10.2016 підприємством «Лотос» придбано у січні 2016 року матеріали для виробництва дерев'яної тари дошку обрізну 10*5 у кількості 37,04 м3 на суму 100000 грн. у TOB «ТКМ і ДМ». На підтвердження придбання даного товару ТОВ «ТКМ і ДМ» видано рахунок оплату матеріалів №1 від 28.01.2016 на суму 100008 грн. (в т.ч. ПДВ 16668 грн.), податкову накладну №1 від 28.01.2016 на суму 100008 грн. (в т.ч. ПДВ 16668 грн.) та видаткову накладну №1 від 28.01.2016 також на суму 100008 грн. (в т.ч. ПДВ 16668 грн.). Оплата по цій операції здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки вищезазначеного контрагента, що підтверджується платіжним дорученням №723 від 28.01.2016 року у розмірі 100008,00 грн.. Суму податку на додану вартість позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду та включено до податкової декларації з податку на додану вартість за відповідний період.

При дослідженні даних документів судом встановлено наступні розбіжності.

Так, в договорі №21 купівлі продажу від 21.01.2016, зокрема в п.2.1 зазначено, що загальна сума договору складає 100000 грн. у тому числі ПДВ 20 % 16668,00 грн. Пунктом 2.2. даного договору передбачено, що умови оплати - 100% передоплата згідно рахунку-фактури. Також п.2.4, поставлена партія товару супроводжується наступною документацією: - рахунок із зазначеною вартістю ціни одиниці продукції і виділенням окремим рядком суми ПДВ, кількості та загальної вартості продукції в даній партії; податкова накладна; видаткова накладна. Пунктом 2.5. - передача товару по якості проводиться у місці та в момент, що визначені в п.2.5 даного договору.

Суд зазначає, що відповідно до даного договору, позивачем не надано рахунок-фактуру, який передбачений даним договором, письмові пояснення, щодо різниці загальної суми договору, оскільки в договорі сума зазначена 100000 грн.(в т.ч. ПДВ 16668 грн.), а в наданому позивачем рахунком оплату матеріалів, податкову накладну та видаткову накладну сума зазначена 100008 грн. (в т.ч. ПДВ 16668 грн.). Також суд не може встановити місце передачі товару, оскільки в п.2.5 дане місце не зазначено.

Також судом досліджено видаткову накладну №1 від 28.01.2016 та податкову накладну №1 від 28.01.2016 де встановлено, що дані документи виписані на підставі договору поставки, як в них зазначено, проте по даних господарських операціях сторонами укладено договір купівлі-продажу №21 від 21.01.2016. При дослідженні судом рахунку на оплату №1 від 28.01.2016 встановлено, що в графі «договір» зазначено «основний договір».

Також, між позивачем та ТОВ «Відродження ЗГП» 17.03.2016 укладено договір №9 купівлі-продажу. Так, позивачем в березні 2016 року придбано будівельні матеріали для проведення статутної діяльності а саме: гідробар'єр у кількості 10000 м2 по ціні 4,34 грн. без ПДВ у сумі 43400 грн., пісок у кількості 10 т. по ціні 30 грн. без ПДВ у сумі 300 грн., щебінь у кількості 10 т. 160 грн. без ПДВ у сумі 1600 грн., цемент у кількості 2,474 т. по ціні 1899,76 грн. без ПДВ у сумі 4700 грн. всього на суму з ПДВ 60000 грн. у ТОВ «Відродження ЗГП».

На підтвердження придбання даного товару ТОВ «Відродження ЗГП» видано рахунок на оплату №2 від 18.03.2016, податкову накладну №1 від 18.03.2016 та видаткову накладну №1 від 18.03.2016. Податкова накладна зареєстрована в реєстрі накладних, що підтверджується квитанцією з повідомленням.

Оплата по даній операції здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки вищезазначеного контрагента, що підтверджується платіжним дорученням №761 від 18.03.2016 року у розмірі 60000 грн..

Суму податку на додану вартість позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду та включено до податкової декларації з податку на додану вартість за відповідний період.

На підтвердження наявності складського приміщення (боксу) з прилеглою до нього територією площадки розміром 120м2 для зберігання пиломатеріалів для виробництва дерев'яної тари позивачем надано договір оренди №1/01-03 від 01.10.2014 укладений між позивачем та ПАТ «Радомишльський Агрохім».

При досліджені даного договору судом встановлено, що місце орендованої споруди бокс (гараж) розміщене за адресою: Україна, Житомирська область, м. Радомишль, вул. Котовського, 26.

Проте, суд зазначає, що при дослідженні наданих позивачем податкових накладних, видаткових накладних та рахунків на оплату, що в них не зазначено місце поставки товару для зберігання пиломатеріалів, а саме Житомирська область, м. Радомишль, вул. Котовського, 26.

Постановою Тетіївського районного суду Київської області від 15.12.2016 по розгляду матеріалів які надішли з Білоцерківської ОДПІ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 працюючого директором ПП «Лотос» закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.163-1 КУпАП, стосовно ОСОБА_2 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутні події і складу адміністративного правопорушення. У постанові суду зазначено відсутність належних та допустимих доказів, які вказували б на протиправні дії директора підприємства ОСОБА_2.

На підтвердження реалізації даних договорів на вимогу суду позивачем не надано товарно-транспортних накладних, сертифікати якості відповідного зразка на товар, акти приймання-передачі продукції, заявки на товар, довіреності на осіб, які отримували продукцію, довіреності на осіб, які здійснювали перевезення товару, подорожні листи, відомості щодо розвантаження та завантаження придбаного товару, реєстрація заїзду та виїзду автомобілів до позивача, відомості щодо перевірки кількості та якості товару, документи які підтверджують місце зберігання товару, проте до справи долучено тільки копії вищезазначених документів (договорів, податкових та видаткових накладних, рахунків на оплату та платіжних доручень).

Позивач на вимогу суду не надав витребуваних судом первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність вчинених господарських операцій з ТОВ "ТКМ і ДМ" та ТОВ «Відродження ЗГК», окрім досліджених судом копій договорів, податкових та видаткових накладних, рахунків на оплату та платіжних доручень.

Для з'ясування зазначених обставин суд згідно з частиною п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України запропонував позивачу подати додаткові докази, а також з власної ініціативи витребував докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, судом від позивача додатково витребувано всі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій зміст та перелік яких вказаний вище, проте позивачем на вимогу суду не надано, у зв'язку з їх відсутністю.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, рішення про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість прийняте податковим органом у зв'язку з включенням позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених ТОВ "ТКМ і ДМ" та ТОВ «Відродження ЗГК» у складі ціни придбаних товарів за господарськими операціями, які в дійсності не відбувались.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності або спростування тверджень податкового органу про відсутність реальності здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ "ТКМ і ДМ" та ТОВ «Відродження ЗГК», за результатами здійснення яких податковим органом прийняті оспорюванні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності надання послуг по тих господарських операціях, за результатами здійснення яких податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення.

З метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, формування податкового кредиту, судом досліджено факт передачі та отримання товару від покупця яким є позивач до продавців - ТОВ "ТКМ і ДМ" та ТОВ «Відродження ЗГК».

Для цього суд не одноразово витребував від позивача всі документи, які б підтверджували реальність вчинених господарських операцій із зазначеними вище контрагентами, а також надав позивачу необхідний час для надання таких доказів.

Суд бере до уваги приписи п.44.6 ст.44 ПК України, згідно з якими у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Проте, позивачем до суду не було надано належним чином оформлені товарно-транспортних накладних, сертифікати якості відповідного зразка на товар, акти приймання-передачі продукції, заявки на товар, довіреності на осіб, які отримували продукцію, довіреності на осіб, які здійснювали перевезення товару, подорожні листи, відомості щодо розвантаження та завантаження придбаного товару, реєстрація заїзду та виїзду автомобілів до позивача, відомості щодо перевірки кількості та якості товару, документи які підтверджують місце зберігання товару. Як вбачається з матеріалів справи обсяг та вага цього товару значні, проте доказів здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт на вимогу суду позивачем не надано.

Судом встановлено, що позивачем надано тільки договора, податкові та видаткові накладні, рахунки на оплату та платіжні доручення, які досліджено судом. При цьому позивачем на вимогу суду у ході судового розгляду справи не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій вищезазначених первинних документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій.

Суд враховує, що саме такі документи підлягали обов'язковому оформленню. При цьому суд визнає, що окремі з цих документів дійсно могли не складатися за відсутності для цього підстав, тому суд вважає, що встановленим обставинам належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

Суд бере до уваги, що оглядом примірників одних і тих же первинних документів (договорів, податкових та видаткових накладних, рахунків на оплату), які спочатку надавалися позивачем податковому органу, а потім - до суду, встановлено відмінності. При цьому представник позивача не зміг пояснити суду причини цих відмінностей.

Суд також визнає, що позивачем не надано документи, які підтверджують транспортування товару та у достатній мірі відображали б процедуру виконання та суть цієї господарської операції.

Відповідно до п. 8.25, п 8.26, п. 11.9 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 №7, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження. Завантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж. Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати.

Відповідно п.2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 за №168/704) (далі - Положеня №88), первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

У відповідності з Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року №363 (далі - Правила перевезень), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаних робіт.

Крім того, пп. 11.1 п. 11 Правил перевезення, визначено, що товарно-транспортні накладні і подорожні листи вантажного автомобіля являються основними документами на перевезення вантажів. Також Правилами перевезення визначаються, яким чином, в якій кількості екземплярів оформлюються товарно-транспортні накладні, ким вони підписуються.

ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники ТТН підписом i при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Перший примірник ТТН залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій i четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби - й печаткою або штампом), передаються перевізнику.

У випадках коли немає змоги перерахувати в ТТН всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1 - 10 ТТН). У цих випадках у ТТН зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого ТТН вважається недійсною i не може використовуватися для розрахунків із замовником.

Відповідно до ст. 48 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати та пред'являти особам, уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті і в сфері безпечного дорожнього руху, документи, на основі яких здійснюються вантажні перевезення. Для водія такими документами являються: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, подорожній лист, товарно - транспортна накладна чи інший визначеній законодавчо документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Таким чином, товарно - транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності являється обов'язковим.

Отже, отримання i реалізація товарів зі складу при використанні автоперевезень повинні підтверджуватися відповідними накладними на відпускання цінностей, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами.

Відповідно до Правил перевезень вантажів підставою для проведення розрахунків за виконані послуги є належним чином оформлені подорожні листи разом з товарно-транспортними накладними, а у випадку використання автомобіля, робота якого оплачується, виходячи з часу його роботи у замовника, тільки подорожні листи.

Перевезення вантажів супроводжується складанням товарно-транспортних накладних, квитанцій тощо, котрі оформляються відправником вантажу. Підприємство автоперевізник виписує подорожній лист.

Товарно-транспортна накладна (ТТН) оформляється окремо на кожну поїздку автомобіля і для кожного вантажоодержувача.(п. 2.4 Інструкції). Виписують її на кожну партію вантажу в чотирьох примірниках. При цьому, усі чотири екземпляри накладної завіряються підписами і печатками вантажовідправника. Перший примірник залишається у вантажовідправника і є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником. Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил. Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною. Здача вантажів вантажоодержувачу у пункті призначення по масі і кількості місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від вантажовідправника (зважуванням на вагах, обмірюванням, підрахунком місць та ін.).

Суд зазначає, що позивачем у підтвердження своєї позиції не надано ні до суду, ні до податкового органу під час перевірки товарно-транспортні накладні.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів (робіт, послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд зазначає, що на перевірку та до суду надано податкові накладні, в яких формально є передбачені чинним законодавством реквізити.

Разом з тим, як зазначалось судом, рішення про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість прийняте податковим органом у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснених господарських операцій та відсутності необхідних первинних бухгалтерських документів, а не у зв'язку з порушенням в оформленні документів.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом досліджено такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Суд бере до уваги, що укладеними договорами передбачалося отримання позивачем від контрагентів товарів з дотримання усіх умов та складання документів, які зазначено у договорах. Судом встановлено, що позивачем надано тільки вищевказані договори, податкові накладні, видаткові накладні та рахунки на оплату.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивачем не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які обов'язково підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій.

Суд бере до уваги, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (відображення отримання товару, послуг без їх фактичного надання тощо). Саме про це свідчить відсутність тих документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд враховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним саме собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам суд виходить з того, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції умов надання та змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

При цьому суд бере до уваги, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочинну, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов'язковість встановлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Отже, як встановлено судом, факт передачі товару від ТОВ "ТКМ і ДМ" та ТОВ «Відродження ЗГК» до позивача дійсно не підтверджується документально через відсутність документів, тобто господарські операції належним чином не відображено у бухгалтерському обліку позивача.

Відсутність товарно-транспортних накладних, сертифікати якості відповідно зразка на товар, акти приймання-передачі продукції, заявки на товар, довіреності на осіб, які отримували продукцію, довіреності на осіб, які здійснювали перевезення товару, подорожні листи, відомості щодо розвантаження та завантаження придбаного товару, реєстрація заїзду та виїзду автомобілів до позивача, відомості щодо перевірки кількості та якості товару, документи які підтверджують місце зберігання товару, є підтвердженням відсутності здійснених господарських операцій.

У зв'язку з ненаданням позивачем витребуваних додаткових доказів спір судом розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентами - ТОВ "ТКМ і ДМ" та ТОВ «Відродження ЗГК» не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами, обов'язковість складання яких передбачено договорами, відтак відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, збільшення відповідачем сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лиска І.Г.