Ухвала суду № 67911759, 20.07.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

з участю представника апелянта - ОСОБА_1,

представника Кабінету Міністрів України - Штипа І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка подана її представником ОСОБА_4, на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Чортківського районного відділення Тернопільської обласної дирекції НАСК «Оранта», держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення коштів та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Чортківського районного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що 29 травня 1989 року між нею та Головним управлінням державного страхування СРСР укладено договір страхування додаткової пенсії. Вона виконала усі умови договору страхування, а саме: сплатила страхові внески в розмірі 3827 крб. 90 коп. з квітня 1989 року по січень 2006 року. З метою отримання належних виплат вона звернулася із запитом до правонаступників Головного управління державного страхування СРСР, а саме - до HACK «Оранта». У відповіді від 07 вересня 2016 року ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» повідомила, що за період дії договорів страхування, які були укладені з Укрдержстрахом за часів Радянського Союзу громадянами України на різні терміни, у державі відбулися певні зміни, які не обминули й колишню державну фінансову установу - Укрдержстрах. Інфляційні процеси та проведені в Україні дві грошові реформи знецінили грошові заощадження, вкладені громадянами у договори довгострокового страхування. Після перерахування радянських карбованців спочатку в українські карбованці, а потім українських карбованців у гривні, обумовлені договорами страхові суми та розміри додаткових пенсій повністю знецінилися і втратили свою номінальну вартість. Страхові внески, за рахунок яких повинна була проводитися у майбутньому виплата додаткових пенсій, сплачувалися страхувальниками у рублях і розміри додаткових пенсій були визначені також у рублях, а не у гривнях, тому додаткові пенсії повинні виплачуватися у розмірах, передбачених умовами страхування. Враховуючи, що заощадження громадян у вигляді страхових внесків були поміщені у державну фінансову установу, держава взяла на себе зобов'язання перед громадянами України відшкодувати реальну вартість втрачених ними заощаджень та вирішила компенсувати їх, що було зафіксовано у Законі від 21 листопада 1996 року за №537/96-ВР «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Цим Законом установлено, що індексації підлягає сума страхових внесків, сплачених станом на 2 січня 1992 року, у співвідношенні 1 крб. заощаджень на 1.05 гривні. Нормативного акту щодо проведення індексації розмірів страхових сум відповідно до росту інфляції в Україні не існує. У зв'язку з бездіяльністю Кабінету Міністрів Україні, яким не визначено порядок повернення коштів та HACK «Оранта», вона зазнала матеріальної та моральної шкоди.

В лютому 2017 року представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав заяву про зміну підстав та збільшення позовних вимог, в якій просить, крім основного боргу, стягнути інфляційні витрати та проценти за користування коштами, а саме: стягнути з Чортківського районного відділення Тернопільської обласної дирекції HACK «Оранта» на користь ОСОБА_3 13491.27 грн., з яких 716.31 грн. - сума основного боргу, 236.39 грн. - три проценти річних, 7538.57 грн. - інфляційних витрат та 5000 грн. моральної шкоди; стягнути з держави України в особі Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_3 44154 грн., з яких 3302.99 грн. - сума основного боргу, 1090.10 грн. - три проценти річних, 34760.91 грн. - інфляційних витрат та 5 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В березні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на вказане рішення подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що суд першої інстанції помилково зазначив, що зобов'язання по відновленню знецінених заощаджень громадян в установах колишнього Держстраху СРСР та Укрдержстраху є внутрішнім державним боргом України, а не боргом за зобов'язаннями. Крім того, згідно Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України» заощадження громадян у вигляді страхових внесків були поміщені у державну фінансову установу, держава взяла на себе зобов'язання перед громадянами України відшкодувати реальну вартість втрачених ними заощаджень та вирішила компенсувати їх. Цим Законом установлено, що індексації підлягає сума страхових внесків, сплачених станом на 2 січня 1992 року, у співвідношенні 1 крб. заощаджень на 1.05 гривні. Також, рішенням суду першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 - ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник Кабінету Міністрів України - Штип І.В., проти апеляційної скарги заперечила та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник Чортківського районного відділення Тернопільської обласної дирекції HACK «Оранта» не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового засідання.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, вчиняв дії щодо забезпечення здійснення відшкодування громадянам, особам без громадянства та іноземним громадянам знецінених грошових вкладів, в тому числі, за цільовим державними позиками шляхом прийняття підзаконних правових актів на виконання вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в межах державних видатків на відповідний бюджетний рік. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанови на виконання приписів зазначеного Закону, але той факт, що ОСОБА_3 не підпадала під дію вищезазначених постанов, прийнятих на даний час, не є підставою для стягнення коштів з Кабінету Міністрів України.

З такими висновками колегія суддів погоджується.

29 травня 1989 року між Головним управлінням державного страхування СРСР та ОСОБА_3 (ОСОБА_5) укладено договір страхування додаткової пенсії, що посвідчується страховим свідоцтвом Серія НОМЕР_1. Позивачкою ОСОБА_3 сплачені страхові внески в розмірі 3827 крб. 90 коп. з квітня 1989 року по січень 2006 року. Сплата внесків підтверджується довідкою, виданою Чортківським районним відділенням Тернопільської області Національної акціонерної страхової компанії від 03 серпня 2001 року.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 січня 2008 року №1 «Про виплату в 2008 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов'язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР" та п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1993 року №709 «Про створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» правонаступником майнових прав та зобов'язань перед страхувальниками колишнього Укрдержстраху, установ державного страхування СРСР є Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» та її структурні підрозділи.

Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» є відповідальною особою за зобов'язання установ державного страхування СРСР, що діяли на території України перед громадянами, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року до установ державного страхування СРСР.

У зв'язку з інфляцією і проведенням в Україні в 1992 та 1996 роках грошових реформ кошти громадян, які були вкладені в установи Держстраху СРСР, в тому числі, які діяли на території України, знецінилися.

Порядок проведення індексації грошових заощаджень громадян України, в тому числі і заощаджень, вкладених в установи колишнього Укрдержстраху, регулюються Указом Президента України від 24 листопада 1994 року № 698/94 та Законом України «Про відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 року № 537/96 BP, з наступними змінами.

Указом Президента України від 25 серпня 1996 року №762/96 «Про грошову реформу в Україні» встановлено, що українські карбованці підлягають обміну на гривні за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню. Починаючи з 24 години 16 вересня 1996 року функціонування українського карбованця припиняється і єдиним засобом платежу на території України є гривня. Пунктом 5 цього Указу передбачено перерахування у гривні усіх видів заощаджень населення на депозитних та інших рахунках, у депозитних сертифікатах, страхових полісах, також акціях та інших цінних паперах, в тому числі приватизаційних паперах. Індексація страхових сум за договорами довгострокового страхування, укладеними установами колишнього Укрдержстраху, відповідно до росту інфляції законодавством не передбачена.

У відповідності до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21 листопада 1996 року №537/96-ВР (далі - Закон 537/96-ВР) зобов'язання по поверненню вкладів громадянам України в установах колишнього Держстраху СРСР і Укрдержстраху, розміщених в період до 31 грудня 1994 року, взяла на себе держава Україна. Відповідно до ст.1 цього Закону встановлюється зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також державні цінні папери. Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходилися на рахунках Ощадного банку України не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років.

Згідно ст.2 цього Закону держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян, гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.

Відповідно до ст.3 Закону заощадження громадян відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1.05 гривні станом на 01 жовтня 1996 року.

Згідно ст.4 вказаного Закону компенсація зазначених у ч.1 ст.1 цього Закону заощаджень громадян проводиться в порядку, встановленому статтями 6 і 7 цього Закону, та гарантуються державою в сумі, яка на 1 жовтня 1996 року становить 131.96 млрд. грн.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті окремою статтею. Порядок перерахування проведення коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху України визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.7 цього Закону заощадження повертаються поетапно. Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року №13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України положень статей 7, 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено, що право власності може бути обмежене державою, а положення ст.7 цього Закону, відповідно до яких заощадження повертаються «поетапно», «залежно від суми вкладу», «у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік», хоча і обмежують конституційне право власності громадян, але не суперечать статтям 13, 41, 64 та іншим статтям Конституції України.

Судом першої першої інстанції вірно встановлено, що зобов'язання по відновленню знецінених заощаджень громадян в установах колишнього Держстраху СРСР та Укрдержстраху, розміщених в строк до 31 грудня 1994 року, взяла на себе держава Україна і необхідні для цього кошти є внутрішнім державним боргом України, а не боргом за зобов'язаннями, що виникли на підставі укладеного між сторонами договору. Тому неможливо нарахування індексу інфляції та три проценти річних у відповідності до ст.625 Цивільного Кодексу України, про які у позові та заяві про зміну підстав та збільшення позовних вимог вказала ОСОБА_3

Після прийняття Закону №537/96-ВР від 21 листопада 1996 року щорічно Кабінетом Міністрів України приймались постанови про виплату в поточному році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 02 січня 1992 року в установи колишнього Укрдержстраху, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року.

Черговість і обсяги виплат на відповідний рік проіндексованих грошових заощаджень встановлювалися Постановами Кабінету Міністрів України №817 від 17 травня 2000 року, №275 від 26 березня 2001 року, №471 від 05 квітня 2002 pоку, №382 від 26 березня 2003 року, №306 від 11 березня 2004 pоку, №409 від 30 травня 2005 року, №1091 від 03 серпня 2006 року, №336 від 01 березня 2007 року, №1 від 09 січня 2008 року, №481 від 20 травня 2009 року, №346 від 23 квітня 2012 року.

Вказаними постановами затверджено встановлені граничні суми коштів, певний порядок виплат і категорії осіб, яким виділялись грошові кошти з державного бюджету для виплати компенсації знецінених грошових вкладів, в той же час, перерахунок коштів здійснюється Державним казначейством України, згідно з розписом видатків державного бюджету та на підставі розподілу, проведеного Міністерством фінансів України через установи Ощадбанку. Отже, розпорядником коштів виступає Міністерство фінансів України, відповідно Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює виплату коштів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, оскільки Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, вчиняв дії щодо забезпечення здійснення відшкодування громадянам, особам без громадянства та іноземним громадянам знецінених грошових вкладів, в тому числі, за цільовим державними позиками шляхом прийняття підзаконних правових актів на виконання вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в межах державних видатків на відповідний бюджетний рік. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанови на виконання приписів зазначеного Закону, але той факт, що ОСОБА_3 не підпадала під дію вищезазначених постанов, прийнятих на даний час або свідомо не скористалася своїм правом на отримання коштів, не є підставою для стягнення коштів з Кабінету Міністрів України.

Крім того, вказуючи на спричинення моральної шкоди позивачка не надала суду належних та допустимих доказів в підтвердження вказаних обставин.

Відповідно до вимог п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду від 25 травня 2001 року), згідно якого у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.9 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Таким чином, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди позивачу, ураховуючи безпідставність та необґрунтованість.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Будь-яких порушень прав ОСОБА_3 не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка подана її представником ОСОБА_4, - відхилити.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно: