Ухвала суду № 67899440, 19.07.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справАпеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Усика Г.І., Борисової О.В.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про часткове звільнення платника аліментів від заборгованості по сплаті аліментів,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа: Відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про часткове звільнення платника аліментів від заборгованості по сплаті аліментів, в якому просив частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами за період з 01.04.2015р. по 31.10.2015р., яка складає 23 407,5 грн., зменшивши суму боргу на суму 17 807,5 грн. Визначити розмір заборгованості за вказаний період у розмірі 5 600 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва він сплачує аліменти на утримання двох дітей. Однак, 03 березня 2013р. він звільнився та не працює; хвороба його батька вимагала постійного догляду за ним та значних витрат на його лікування. ІНФОРМАЦІЯ_2 його (ОСОБА_1.) батько помер, що також призвело до понесених з його боку значних витрат на поховання. На даний час власних постійних доходів не має, його матеріальний стан не надає йому можливості сплачувати аліменти в розмірі визначеному судом. Вказані обставини призвели до виникнення заборгованості по аліментам за період часу з 01 квітня по 31 жовтня 2015р., яка складає 23 407,5 грн. Вищезазначені обставини не надають йому можливості сплатити виниклу заборгованість, він має можливість лише на сплату заборгованості у розмірі 5 600,0 грн.

Справа № 761/26452/16-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6480/2017Головуючий у суді першої інстанції: Волошин О.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2017 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послався на те, що суд першої інстанції неповно вивчив та дослідив докази по справі, не врахував ряд обставин на які посилався позивач в позові щодо неможливості сплати всієї суми заборгованості по аліментам.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Інші особи в судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, у їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторони позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 вересня 1996р., який було розірвано за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2013р.

В шлюбі у сторін народились діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2013р., яке набрало законної сили, позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей задоволено, ухвалено: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, в розмірі 1/2 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, починаючи з 19 квітня 2013р. до досягнення сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Після досягнення сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 повноліття аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 стягувати на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На виконання вищезазначеного рішення суду, 02 серпня 2013 р. Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №755/9120/13-ц (а.с.12).

02 квітня 2015 р. державним виконавцем: ВДВС ШРУЮ у м. Києві Нідзельською A.B. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №755/9120/13-ц, виданого 02 серпня 2013р. Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (а.с.11).

Як вбачається із довідки - розрахунку, виданої 11 листопада 2015р. державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів з 01 квітня по 31 жовтня 2015р. становить 23 407,5 гри. (а.с. 10).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2016р. позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - задоволено, ухвалено: зменшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2013р. на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 до 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного з моменту набрання рішенням законної сили до повноліття дітей.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016р., рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано доказів та не було їх встановлено судом і під час розгляду справи, які б свідчили про неможливість з боку позивача ОСОБА_1 погасити виниклу заборгованість по аліментам. Крім того, суд вказав,що позивачем не доведено, що саме внаслідок виникнення в нього певних обставин (погіршення стану здоров'я; втрата працездатності та інше) він не в змозі проводити виплату аліментів у розмірі визначеному рішенням Дніпровського районного суду м. Києва, а також сплатити виниклу заборгованість по аліментам з 01 квітня по 31 жовтня 2015р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, з урахуванням заявлених позивачем вимог, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не повно та неправильно вивчив обставини справи, не врахував обставин, що підтверджують обґрунтованість позову.

Так, в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що відповідно до положень ст. 10-11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що жодного належного доказу та обґрунтування щодо незаконності рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту та тягар доказування лежить на сторонах спору.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що доказів того, що позивач за станом здоров'я не може працювати та надавати матеріальну допомогу на утримання двох неповнолітніх дітей у визначеному судом розмірі судам надано не було.

Суд правильно послався на те, що із довідки Дніпровського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості від 12 січня 2016р. №49 ОСОБА_1 на обліку у вказаному центрі не перебуває (а.с. 16).

Відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва від 10 листопада 2003р., ОСОБА_11 - мати позивача, отримує пенсію за віком довічно (а.с. 23).

Доказів того, що батько позивача - ОСОБА_12, у зв'язку з хворобою потребував постійного стороннього догляду та перебував на утриманні позивача також суду не було надано, як і не було надано доказів у підтвердження пояснень позивача щодо понесення останнім значних витрат на поховання ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.24).

Суд правильно оцінив надані позивачем докази та прийшов до висновку, що не знайшли свого підтвердження доводи сторони позивача про, що у ОСОБА_1 наявні такі обставини, що вказують на неможливість проводити виплату аліментів у розмірі визначеному рішенням Дніпровського районного суду м. Києва, а також сплачувати виниклу заборгованість по аліментам.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Тобто, сплата аліментів тим із батьків, який не проживає з дитиною є обов'язковою.

Колегія суддів вважає, що задовольнивши позовні вимоги позивача, будуть порушені, встановлені імперативними нормами законодавства, права неповнолітніх дітей.

Також, визнаючи необґрунтованість позовних вимог, судова колегія враховує, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва аліменти з позивача були встановлені, виходячи із його доходів, тобто частина його реальних доходів, а не у твердій грошовій сумі. А 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, це мінімальна межа, для уникнення порушення прав як дитини, так і платника аліментів.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно розглянув справу, на основі наданих сторонами доказів, з урахуванням положень Конвенції ООН про права дитини.

Враховуючи наведене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2017 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалено з додержанням вимог законодавства. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді