Рішення № 67893228, 21.07.2017, Апеляційний суд Вінницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої: Марчук B.C.

Суддів: Денишенко Т.О., Матківської М.В.

при секретарі: Ліннік Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства Вінницької міської ради «Комбінат комунальних підприємств» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2017 року, -

В с т а н о в и л а :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом. Вимоги мотивовані тим, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року, позивача поновлено на посаді доглядача кладовища «Лука Мелешківська» КП Вінницька спеціалізована ритуальна служба». При перегляді даного рішення судом касаційної інстанції воно залишене без змін Ухвалою ВСС України від 01.07.2013 року.

Проте лише наказом № 178-к КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств» від 30.10.2013 року позивача було поновлено на вказаній посаді, з якої 05.11.2013 р. ОСОБА_2 звільнився за власним бажанням.

Позивач збільшував позовні вимоги і в остаточному варіанті вони полягали у тому, що ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача на його користь суму невиплаченої заробітної плати - середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.04.2013 по 05.11.2013 року, в сумі 18 595,16 грн.; стягнути недоплачені підприємством кошти згідно ухвали суду від 14.10.2013 року в сумі 1 427,00 грн. та грошову компенсацію за невикористані відпустки: за 2011 рік - 1 080,00 грн.; за 2012 рік - 2 756,88 грн., за 2013 рік - 2 890,44 грн. Всього стягнути 26 749,48 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2017 року позов задоволено частково. Вирішено: стягнути з КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств» на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік в розмірі 2 756,88 грн. та за 2013 рік у розмірі 2 890, 44 грн. В решті позову відмовлено.

Дане рішення ОСОБА_2 оскаржив в апеляційному порядку, як ухвалене за неповно з’ясованих обставин, що мають значення у справі; що обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, а також порушені норми процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, судом не було в повному обсязі дотримано зазначених вимог закону.

Так, в ході розгляду справи було встановлено, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року позивача поновлено на посаді доглядача кладовища «Лука Мелешківська» КП Вінницька спеціалізована ритуальна служба» та стягнуто на його користь з відповідача 19 748 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2012 року по 23.04.2013 року і 116,84 грн. невиплаченої заробітної плати ( а/с5-6).

При перегляді даного рішення судом касаційної інстанції воно залишене без змін Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 липня 2013 року (а/с7).

Зазначене рішення апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року в частині поновлення на роботі було допущене до негайного виконання ( а/с 6), проте лише Наказом № 178-к КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств» від 30.10.2013 року ОСОБА_2 було поновлено на вказаній посаді з 31.10.2013 року (а/с 19).

Таким чином, рішення апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року було виконано з затримкою, а відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже затримка виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на роботі тривала у період з 23.04.2013 року по 30.10.2013 року, за який необхідно стягнути середній заробіток позивача, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що позивачу за вказаний період сплачувалися кошти за вимушений прогул.

Посилання позивача на те, що вимушений прогул у зв’язку з невиконанням рішення апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року тривав з 23.04.2013 року по 05.11.2013 року є помилковим, оскільки ОСОБА_3 на підставі зазначеного судового рішення Наказом № 178-к КП ВМР «Комбінат комунальних підприємств» від 30.10.2013 року був поновлений на відповідній посаді з 31.10.2013 року (а/с19).

У період з 31.10.2013 року по 05.11.2013 року позивач перебував на роботі, тому цей період не може рахуватися, як вимушений прогул за несвоєчасне виконання рішення про поновлення на роботі.

Те, що 05.11. 2013 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи за власним бажанням, не міняє зазначених обставин (а/ 98).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, безпідставно дійшов висновку про те, що відповідно до наданих відповідачем доказів на а/с 22-26, 38-42, 63-78, 124-125, позивачу запитані у позові кошти були сплачені.

Про безпідставність висновку суду свідчить і заперечення представником відповідача доводів апеляційної скарги щодо зазначеної позовної вимоги. Так, представник відповідача ОСОБА_4 пояснила у судовому засіданні, що підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул по ст. 236 КЗпП України відсутні у зв’язку з тим, що позивач не з’являвся на неодноразові виклики його у комунальне підприємство для вирішення питання про поновлення на роботі.

Ці самі аргументи щодо незаконності рішення суду викладені і у апеляційній скарзі. Проте, вони не грунтуютьтся на нормах діючого законодавства, оскільки рішення суду про поновлення на роботі не потребує заяви від поновленого, а виконується шляхом видачі відповідного наказу керівником відповідно до вимог частини п’ятої статті 235 Кодексу законів про працю України та пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.93 №58.

Отже, зовсім не спростовувалася зазначена вимога сплатою коштів, як вказано в оскаржуваному рішенні суду.

Разом з тим, зазначені у рішенні суду докази на а/с 22-26, 38-42, 63-78, 124-125 не свідчать про виплату відповідачем позивачу заробітної плати за період з 23.04.2013 року по 30.10.2013 року, з огляду на наступне.

На а/с 22-26 містяться копії видаткових касових ордерів, згідно яких позивачу сплачувались відповідачем кошти, присуджені рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року; на а/с 38-42 ці видаткові касові ордери дублюються і повторно приєднані до матеріалів справи; на а/с 63-78 містяться ці ж самі видаткові касові ордери та аналогічні за 2011 рік і квітень та липень 2012 року, що не може бути свідченням сплати коштів за період з 23.04.2013 по 30.10.2013 року. На а/с 124-125 міститься довідка про доходи ОСОБА_2 за «101 від 16.06.2017 року у двох екземплярах. У цій довідці вказані виплати за період з червня 2011 року по лютий 2014 року. Так, у період з грудня 2011 року по березень 2012 року нарахування та виплати не проводилися; у квітні 2012 року сплачено 1769, 90 грн. по рішенню суду; у травні-червні 2012 року нарахування та виплата не проводилися; у липні 2012 року нараховано до виплати 116,86 грн. заробітної плати по рішенню суду, яка була виплачена 01.11.2013 року; у серпні-вересні 2012 року нарахування та виплати відсутні; у жовтні та листопаді 2012 року була нарахована та виплачена заробітна плата за період з 31.10.2013 року по 05.11.2013 року, яка виплачена 21.03.2014 року; всі решта виплат по березень місяць 2014 року відбувалися за рішенням суду і жодна виплата відсутня за вимушений прогул у зв’язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на роботі 23.04.2013 року.

Щодо виплати середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, як передбачено ст. 236 КЗпП України, то оскільки позивач не працював у 2012 році та до 31 жовтня 2013 року, то відповідно до останнього абзацу п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, він має обраховуватися, виходячи з посадового (місячного) окладу ОСОБА_2 станом на час вимушеного прогулу і такий середній заробіток у 2013 року становить 2890,44 грн. За період з 23.04.2013 року по 30.10.2013 року включно сума середнього заробітку складає 14531 грн., яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, задовольнивши частково вимогу про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул у зв’язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відносно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1427 грн. невиплачених коштів згідно ухвали суду від 14.10.2013 року, то вона до задоволення не підлягає але з інших підстав ніж вказано у рішенні суду. Так, суд відмовив у задоволенні даної вимоги з тієї ж підстави, що і попередньої, у зв’язку з тим, що відповідно до наданих відповідачем доказів на а/с 22-26, 38-42, 63-78, 124-125, позивачу такі кошти були сплачені (а/с134), проте, це не так.

Обгрунтовуючи зазначену вимогу, позивач помилково посилається на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 14.10.2013 року (а/с46), якою було розстрочене виконання рішення апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року.(а/с27). Адже, відповідно до зазначеної позивачем ухвали суду, виконувалося рішення апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року. Ухвалою від 14.10.2013 року лише був визначений порядок виконання рішення – шляхом розстрочки ( а/с 27).

Виходячи з того, що у вказаній позовній вимозі йде мова про уже присуджені рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23.04.2013 року кошти, то вони не можуть бути присуджені вдруге, а необхідно ставити питання про виконання рішення апеляційного суду, тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки: за 2011 рік – 1080,00 грн.; за 2756,88 грн. і за 2013 рік – 2890,44 грн., то вона підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 83 КЗпП України , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як видно з клопотання про уточнення сум стягнення невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу, грошової компенсації за невикористані відпустки від 12.05.2017 року на а/с 111, у ньому відсутні обставини, якими обгрунтовуються вимоги щодо грошової компенсації за невикористані відпустки за всі три роки : 2011, 2012, 2013.

У первинній позовній заяві на а/с1 така вимога взагалі відсутня, як і у уточненій позовній заяві від 16.02.2017 року на а/с 46.

У матеріалах справи відсутні докази про невиплату зазначеної компенсації.

Натомість відповідач надав довідку про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_2 у 2011 році, з якої видно, що у листопаді 2011 року позивачу було нараховано до виплати, в тому числі, 774,62 грн. компенсації за невикористану відпустку ( а/с 73), яка разом з іншими нарахуваннями йому була виплачена у грудні 2011 року. Сама виплата підтверджується відомістю на виплату грошей №20 за грудень 2011 року, видатковим касовим ордером №841 від 14 грудня 2011 року та видатковим касовим ордером №842 від 15 грудня 2011 року.

Таким чином, відсутні підстави для стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку у 2011 році.

Що ж до такої компенсації за 2012 та 2013 роки то, як уже було зазначено, позивачем теж ні наведені, ні доведені підстави та обставини щодо вказаної компенсації.

Разом з тим, відповідач визнає, що у 2012 р. за період з 18.07.2012 р. по 31.12.12 р. ( 5 місяців 13 днів) позивачем не використано відпустку 11 днів і, що компенсація складає 1025,09 грн. ( згідно довідки середньомісячної заробітної плати доглядача кладовища «Лука - Мелешківська» у розмірі 2756,88 грн.) та що у 2013 р. за період з 01.01.2013 р. по 23.04.2013 р. (З місяці і 23 дні) , не використано відпустку 7 днів, компенсація за яку складає 683,90 грн. ( згідно довідки, що середньомісячна заробітна плата доглядача кладовища «Лука Мелешківська» на той час становила 2890,44 грн. ).

Доказів, які б спростували зазначені обставини, позивач не надав.

Суд же, стягуючи з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані відпустки у 2012 та 2013 роках, нічим не обгрунтував таких стягнень, всупереч п.2 ч.1 ст. 215 ЦПК України, лише формально зазначив, що відповідачем порушено право позивача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі середньомісячної заробітної плати доглядача кладовища.

Тому, колегія суддів вважає, що стягненню підлягає лише суми визнані відповідачем: за 2012 рік -1025,09 грн. і за 2013 рік - 683,90 грн.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження і тому вона підлягає до часткового задоволення.

Рішення ж суду, як ухвалене за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; за невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, в силу ст. 308 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково. Стягнути з КП ВМР «Комбінат комунальних послуг» на користь ОСОБА_2 14531 грн. в рахунок оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі; 1025, 09 грн. грошової компенсації за відпустку за 2012 рік та 683,90 грн. – компенсації за відпустку за 2013 рік, а всього стягнути – 16239, 99 грн.

У решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з КП ВМР «Комбінат комунальних послуг» на користь держави 640 грн. судових витрат.

Рішення апеляційного суду Вінницької області набирає законної сили з моменту його проголошення та з цього ж моменту протягом 20 днів може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді/підписи/

Згідно з оригіналом

суддя-доповідач: ОСОБА_5