Рішення № 67892034, 20.07.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23006/14-ц Провадження № 22-ц/772/1701/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Денишенко Т.О., Матківської М.В.,

за участю секретаря: Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик»до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2014 року ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулось до суду з зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 31 січня 2006 року між ВАТ «КБ «Хрещатик» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Хрещатик») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №14/06/фо, за яким позичальник отримав строковий кредит у сумі 13900 євро з терміном повернення відповідно до графіка погашення кредиту з остаточним погашенням до 30 січня 2016 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14 % річних.

Видача кредиту позичальнику відбувалася шляхом оплати платіжних документів для придбання однокімнатної квартири. 27 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір про внесення змін до кредитного договору, умовами якого прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 2311,92 євро визнали строковою та встановили графік погашення кредиту: починаючи з вересня 2013 року по квітень 2014 року сплачувати щомісячно по 50 євро, починаючи з травня 2014 року по грудень 2015 року сплачувати щомісячно по 130 євро, не пізніше 30 січня 2016 року - 2987,92 євро. Також, було встановлено графік погашення нарахованих за попередні періоди процентів у розмірі 709,55 євро: починаючи з вересня 2013 року по квітень 2014 року сплачувати щомісячно 80 євро, в травні 2014 року - 69,55 євро.

В якості забезпечення зобовязань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №14/06/фо від 31 січня 2006 року. Крім того, 27 вересня 2013 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки №14/06/фо-1. Відповідно до вказаних договорів поруки поручителі зобовязались нести в повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Відповідач ОСОБА_2 своїх зобов"язань за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 23 жовтня 2014 року сума заборгованості складає 121482,37 грн. (еквівалент 7350,59 євро), з яких: сума простроченого кредиту - 999,13 євро; сума кредиту по достроковому поверненню - 4937,92 євро; заборгованість по відсотках - 1204,68 євро; пеня по простроченому тілу кредиту - 85,03 євро та пеня по відсотках - 123,83 євро, яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2014 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

27 червня 2017 року до апеляційної скарги ОСОБА_3 приєдналась відповідач ОСОБА_4, яка також просила рішення суду скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Стягуючи солідарно заборгованість з ОСОБА_2 та поручителів ОСОБА_3, ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що боржником ОСОБА_2 неналежним чином виконувалось зобов»язання за кредитним договором, яке забезпечене порукою ОСОБА_3, ОСОБА_4, а тому наявні правові підстави для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів та судового збору.

Однак з висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості та судового збору з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не можливо погодитись, виходячи з наступного.

Стаття 10 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Судом встановлено, що 31 січня 2006 року між ВАТ «КБ «Хрещатик» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Хрещатик») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 14/06/фо (а.с.5,6).

Відповідно до умов даного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 13900 євро з терміном повернення відповідно до графіка погашення кредиту з остаточним погашенням до 30 січня 2016 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14 % річних.

Банк виконав свої зобовязання перед позичальником в повному обсязі, надавши кредит в сумі 13900 євро, що підтверджується заявою ОСОБА_2 про видачу готівки від 31 січня 2006 року (а.с.17)

В забезпечення зобовязань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №14/06/фо від 31 січня 2006 року (а.с.18).

Згідно з п. 1.1 договору поруки поручитель зобовязується перед банком нести в повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання позичальником зобовязань перед банком по погашенню одержаного кредиту відповідно до кредитного договору № 14/06/фо від 31.01.2006 р.

Крім того, в забезпечення зобовязань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №14/06/фо-1 від 27 вересня 2013 року, відповідно до якого остання зобовязалась нести в повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобовязань (а.с.19).

Пунктом 6.2.1. кредитного договору передбачено, що у випадку прострочення погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплати комісій за розгляд та аналіз кредитного проекту позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобовязань за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, у звязку з неналежним виконанням позичальником своїх зобовязань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 23 жовтня 2014 року становить: 121482,37 грн. (еквівалент 7350,59 євро), з яких: сума простроченого кредиту 999,13 євро; сума кредиту по достроковому поверненню 4937, 92 євро; заборгованість по відсотках 1204,68 євро; пеня по простроченому тілу кредиту 85,03 євро; пеня по відсоткам 123,83 євро (а.с.14-16).

Враховуючи неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, 23 січня 2014 року та 18 вересня 2014 року на адресу ОСОБА_2 були направлені листи-претензії з проханням повернути прострочену заборгованість, однак прострочена заборгованість не була погашена (а.с.23, 24).

Відповідно до вимог ст. ст.526,530 ЦК Українизобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений термін.

Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов вірного та обґрунтованого висновку, що права позивача порушені не виконанням кредитного договору у зв»язку із чим утворилась вищезазначена заборгованість, яка підлягає стягненню, доказів, які спростовують наданий позивачем розрахунок заборгованості по кредитному договору відповідачем не надано і судом не встановлено.

Однак, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до поручителя ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, другастатті 554 ЦК України).

Випадки припинення зобов'язання за договором поруки визначені уст.559 ЦК України.

Так, згідно з ч. 1ст. 559 ЦК Українипорука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Пунктом 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч.1ст. 559 ЦК Україниприпинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, аз обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності,то відповідно до положень ч.1ст.559 ЦК Українипорука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 вересня 2013 року між ПАТ «КБ«Хрещатик» та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до кредитного договору №14/06/ФО від 31 січня 2006 року (а.с.10-13), яким:

П.1.1. договору про внесення змін від 27 вересня 2013 року, визнано прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 2311,92 євро визнано строковою та перенесено її на відповідний рахунок обліку. Встановлено наступний графік погашення кредиту: починаючи з вересня 2013 року по квітень 2014 року сплачувати щомісячно по 50 євро, починаючи з травня 2014 року по грудень 2015 року сплачувати щомісячно по 130 євро, не пізніше 30 січня 2016 року - 2987,92 євро.

П.1.2. договору про внесення змін від 27 вересня 2013 року, визнано прострочену заборгованість за процентами у розмірі 709,55 євро визнано строковою та перенесено її на відповідний рахунок обліку. Встановлено графік погашення нарахованих за попередні періоди процентів у розмірі 709,55 євро: починаючи з вересня 2013 року по квітень 2014 року сплачувати щомісячно 80 євро, в травні 2014 року - 69,55 євро.

П.1.3. договору про внесення змін від 27 вересня 2013 року, передбачено, що застосовувати умову кредитування щодо нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом на суму невиконаних зобов»язань за кредитним договором після дати перенесення простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 2311,92 євро, прострочених процентів 709,55 євро на рахунки обліку строкової заборгованості.

П.1.4. договору про внесення змін від 27 вересня 2013 року, передбачено, що розділи 4-10 Кредитного договору викладено в новій редакції.

Зокрема, п.5. передбачено, що цей договір про внесення змін набирає чинності з моменту підписання його сторонами та є невід»ємною складовою частиною кредитного договору.

Як вбачається з таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (а.с.173), реальна процентна ставка (на користь банку) становить 14,56%, реальна процентна ставка (на користь третіх осіб) становить 15,91 %, тоді як в договорі поруки №14/06/фо від 31 січня 2006 року визначена 14% (п.1.1.), що збільшує обсяг відповідальності ОСОБА_3

У матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені зміни були погоджені з ОСОБА_3

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, а саме, що договір поруки №14/06/фо від 31 січня 2006 року укладений між позивачем та поручителем ОСОБА_3 є припиненим, оскільки договір про внесення змін від 27 вересня 2013 року до кредитного договору №14/06/ФО від 31 січня 2006 року був укладений без згоди поручителя, зокрема, як вище зазначено відбулись зміни до кредитного договору, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, а тому порука ОСОБА_3 є припиненою на підставі ч.1 ст.559 ЦК України.

Однак, є безпідставними доводи ОСОБА_4 викладені в заяві про приєднання до апеляційної скарги в тому, оскільки з моменту останнього платежу 04 листопада 2013 року до звернення з позовом до суду 28 жовтня 2014 року пройшло більше шести місяців, тому договір поруки №14/06/фо-1 від 27 вересня 2013 року, укладений між нею та ПАТ «КБ «Хрещатик» є припиненим. Таке твердження є хибним, виходячи з наступного.

Згідно п.3.2. зазначеного договору поруки, передбачено, що поручитель та позичальник залишаються зобов»язаними перед банком до того моменту, поки всі зобов»язання за кредитним договором не будуть виконані повністю.

Як вбачається з договору поруки №14/06/фо-1 від 27 вересня 2013 року (а.с.19-20) у п. 4.2. зазначено, що порука, встановлена цим договором, діє з моменту підписання сторонами договору і припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов»язання.

Припинення поруки повязане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє субєктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частин перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобовязань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобовязання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обовязків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобовязання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обовязків.

З умов спірного кредитного договору та додаткової угоди № 1 вбачається, що боржник ОСОБА_2 (а відтак і поручитель) узяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту до 30 січня 2016 року та сплачувати заборгованість, відповідно до п.4.4 Договору, згідно графіку погашення кредиту (а.с.5).

Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобовязання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

На неодноразові вимоги, колегії суддів, сторони не надали графік погашення кредиту.

Тому з якого часу, відповідно до ст.261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку для пред»явлення вимог до поручителя є неможливим.

Крім того, таке припинення поруки можливе, коли в договорі поруки не вказаний строк виконання основного зобов»язання за кредитним договором.

В оспорюваному договорі поруки вказаний строк виконання зобов»язань за договором.

Таким чином, залишається невиконання зобов»язань боржником до закінчення строку кредитного договору.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Договором поруки визначено строк, після закінчення якого порука припиняється це 30 січня 2016 року. Умовами цього договору (пункт 4.2.) встановлено, що він діє з моменту підписання сторонами договору і припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов»язання (ч.1 ст.559 ЦК України).

Згідно кредитного договору №14/06/фо від 31 січня 2006 року, останнім днем погашення заборгованості визначено 30 січня 2016 року.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобовязання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за цим договором строк предявлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобовязання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобовязання в повному обсязі або у звязку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи ПАТ «КБ «Хрещатик» направляв поручителю ОСОБА_4 лист-претензію від 18 вересня 2014 року №84-10/2041, щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

З позовом до суду позивач звернувся в жовтня 2014 року, до закінчення строку кредитного договору, а тому відсутні підстави вважати, що договір поруки №14/06/фо-1 від 27 вересня 2013 року укладений між позивачем та ОСОБА_4 припиненим, оскільки зобов»язання не виконане, а поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник.

Також слід зазначити, що суд першої інстанції не звернув уваги, що за змістом договору поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

Як встановлено, кожен з поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора предявити свої вимоги безпосередньо поручителю.

Враховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.

Правова позиція, висловлена ВСУ в постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-255цс15.

Колегія суддів, приходить до висновку, що оскільки договір поруки укладений між позивачем та ОСОБА_3 є припиненим на підставі ч.1 ст.559 ЦК України, то у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме, про солідарне стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Хрещатик»заборгованості за кредитним договором №14/06/фо від 31 січня 2006 року в розмірів розмірі 7350,59 євро, що станом на 23 жовтня 2014 року еквівалентно 121482,37 грн., з яких: 999,13 євро - прострочений кредит; 4937,92 євро - сума кредиту по достроковому поверненню; 1204,68 євро проценти; 3452,46 грн. пеня, так як неналежне виконання позичальником ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_4 умов кредитного договору, договору поруки призвело до виникнення заборгованості, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, чим порушує права та інтереси Банку.

Відповідно до статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового чи зміни рішення.

Пунктом 35,36 Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 роз'яснено, що Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 88ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України та п.35, 36 роз'яснень Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10 судовий збір сплачений позивачем за подання позовної заяви в розмірі 1214,82 грн. слід стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 в рівних частках, тобто з кожного по 607,41 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик»до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

В позові Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик»в особі Вінницького регіонального відділення Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик»заборгованість за кредитним договором №14/06/фо від 31 січня 2006 року в розмірі 7350 (сім тисяч триста п'ятдесят) євро 59 євроцентів, що станом на 23 жовтня 2014 року еквівалентно 121482 (сто двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят дві) грн. 37 коп., з яких: 999 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять) євро 13 євроцентів - прострочений кредит; 4937 (чотири тисячі дев'ятсот тридцять сім) євро 92 євроценти - сума кредиту по достроковому поверненню; 1204 (одна тисяча двісті чотири) євро 68 євроцентів проценти; 3452 (три тисячі чотириста п'ятдесят дві) гривні 46 копійок пені.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик»в особі Вінницького регіонального відділення Публічного акціонерного товариства «КБ «Хрещатик» в рівних частках витрати по оплаті судового збору в розмірі 607,41 грн. з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис ОСОБА_5

Судді: підписи ОСОБА_6

ОСОБА_7

Згідно з оригіналом: ОСОБА_5