Постанова № 67890769, 20.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2017 р. м. Київ К/800/17220/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні),

Головчук С.В.,

Заїки М.М.,

секретаря судового засідання Крапивки Л.А.,

за участю позивача та представника відповідача Капелюшної О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_5 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, третя особа - директор Департаменту ресурсного забезпечення ОСОБА_6, про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на посаді, зарахування стажу роботи,

за касаційною скаргою Державної служби України з надзвичайних ситуацій на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року,

встановив:

У жовтні 2014 року ОСОБА_5 пред'явив позов до Державної служби України з надзвичайних ситуацій та, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26 січня 2016 року, просив визнати протиправним і скасувати наказ від 18 січня 2011 року № 15 в частині звільнення його з посади директора Департаменту ресурсного забезпечення відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю у зв'язку з реорганізацією; поновити його на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій; зарахувати час вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця.

Зазначав, що його звільнення відбулось без законних на те підстав та з порушенням норм трудового законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року, позовну заяву ОСОБА_5 залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року зазначені судові рішення скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на продовження розгляду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ від 18 січня 2011 року № 15 в частині звільнення ОСОБА_5, директора Департаменту ресурсного забезпечення, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із реорганізацією. Поновлено ОСОБА_5 на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 19 січня 2011 року. Зараховано час вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця з 19 січня 2011 року по день поновлення на роботі. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 19 січня 2011 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

У касаційній скарзі Державна служба України з надзвичайних ситуацій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Скаргу мотивує тим, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій, в якій позивача поновлено на посаді з 19 січня 2011 року, утворена 26 грудня 2012 року, штат її апарату утворено лише 1 лютого 2013 року. Вилучення займаної позивачем посади, що заміщується державним службовцем, та введення цієї ж посади зі спеціальним званням «генерал-майор служби цивільного захисту», яка підлягає комплектуванню атестованою особою, свідчить про зміни в організації виробництва в праці, оскільки змінились умови праці та оплата роботи (грошове забезпечення). Позивача звільнено зі служби цивільного захисту у Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і в подальшому прийнято в цьому Міністерстві на державну службу, тому він не може обіймати нововведену посаду, так як не перебуває на службі цивільного захисту. Суди помилково послались на те, що на час звільнення позивача у Департаменті ресурсного забезпечення було введено 27 додаткових посад, оскільки цей структурний підрозділ ліквідовано шляхом об'єднання двох департаментів, із скороченням загальної чисельності працівників з 49 до 27.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить її доводи відхилити та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій в силі.

Справа слухається за відсутності третьої особи ОСОБА_6, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що з серпня 1989 року ОСОБА_5 проходив службу в Збройних Силах України в системі МНС України.

Указом Президента України від 14 вересня 2009 року №745/2009 позивачу присвоєно спеціальне звання генерал-майора служби цивільного захисту.

У квітні 2010 року ОСОБА_5 звільнено зі служби цивільного захисту у запас ЗСУ у зв'язку зі скороченням штатів з правом носіння встановленої форми одягу.

Згідно з наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 31 серпня 2010 року №307 ОСОБА_5 призначено на посаду головного спеціаліста служби безпеки дорожнього руху Департаменту ресурсного забезпечення цього міністерства, як такого, що пройшов конкурсний відбір, на період відпустки за догляду за дитиною ОСОБА_7

31 серпня 2010 року позивачем прийнято Присягу державного службовця та присвоєно йому 11 ранг державного службовця.

Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 7 вересня 2010 року №322 ОСОБА_5 призначено на посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення, як такого, що пройшов стажування на цій посаді.

16 листопада 2010 року Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи прийнято наказ №1019 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у структурних підрозділах центрального апарату МНС», яким внесено зміни до штату № 89/4 «Центральний апарат Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи».

Згідно з додатком до цього наказу виключено посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення, що заміщується державним службовцем, та включено посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення зі спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту, що підлягає комплектуванню атестованою особою.

На підставі наказу №1019 та відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, 16 листопада 2010 року ОСОБА_5 попереджено про майбутнє вивільнення із займаної посади через 2 місяці.

9 грудня 2010 року Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи прийнято наказ №1087, згідно з яким вирішено внести зміни до штату №89/4 «Центральний апарат Міністерства», ліквідувати Департамент ресурсного забезпечення та Департамент будівництва, реалізації будівельних Чорнобильських програм та забезпечення житлом, і утворити Департамент матеріально-технічного забезпечення та будівництва.

Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085 утворено Міністерство надзвичайних ситуацій України, Державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, Державне агентство України з управління зоною відчуження, Державну інспекцію техногенної безпеки України, реорганізувавши Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

18 січня 2011 року Міністерством надзвичайних ситуацій України видано наказ №15, яким директора Департаменту ресурсного забезпечення ОСОБА_5 звільнено із займаної посади 18 січня 2011 року у зв'язку із реорганізацією відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Судами встановлено, що 18 січня 2011 року позивач отримав трудову книжку, однак 5 квітня 2011 року його було затримано у зв'язку із порушенням відносно нього кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 364 частини першої Кримінального кодексу України.

7 квітня 2011 року Печерським районним судом м. Києва обрано запобіжний захід у вигляді тримання позивача під вартою, у зв'язку з чим позивач у період з 8 квітня 2011 року по 20 березня 2014 року знаходився в Київському слідчому ізоляторі.

16 вересня 2014 року постановою Святошинського районного суду м. Києва кримінальну справу відносно позивача закрито у зв'язку із відмовою прокурора підтримувати державне обвинувачення.

29 вересня 2014 року ОСОБА_5 отримав витяг із наказу від 18 січня 2011 року №15 про його звільнення, після чого звернувся в суд за захистом своїх прав.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на січень-лютий 2011 року у відповідача не відбулося змін в організації виробництва і праці, а лише внесено зміни в штатний розпис щодо найменування посади керівника департаменту, тому факт реорганізації відсутній. Позивача повідомлено про звільнення 16 листопада 2010 року, у той час як реорганізація Міністерства почалась у грудні 2010 року (згідно з Указом Президента України від 9 грудня 2010 року). Міністерством додатково комплектувалося 27 посад, проте на час звільнення позивача жодна з них йому не пропонувалась. Посада, з якої позивача звільнено, збереглася у новому штатному розписі, жодних змін не зазнала. Оскільки суди дійшли висновку про поновлення позивача на роботі, то зобов'язали відповідача зарахувати до загального стажу та стажу державного службовця період вимушеного прогулу позивача.

Також суди вважали поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність звільнення ОСОБА_5 з роботи, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Частиною другою статті 40 КЗпП визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, попередження про наступне вивільнення і пропозиція іншої роботи на тому ж підприємстві, установі, організації пов'язується з фактом змін в організації виробництва і праці.

Верховний Суд України в постанові від 1 квітня 2015 року у справі №6-40цс15 висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

16 листопада 2010 року займану позивачем посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення, що заміщується державним службовцем, вилучено та включено посаду директора Департаменту ресурсного забезпечення зі спеціальним званням генерал-майор служби цивільного захисту, що підлягає комплектуванню атестованою особою.

Водночас, як встановили суди, позивач мав спеціальне звання «генерал-майор служби цивільного захисту», яке присвоєне йому згідно з Указом Президента України від 14 вересня 2009 року №745/2009. Доказів позбавлення позивача цього звання у встановленому законом порядку відповідач не надав.

Судами встановлено, що реорганізація Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи розпочалась 9 грудня 2010 року згідно з наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи прийнято 9 грудня 2010 року №1087 та Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085.

У зв'язку з цим суди правильно виходили з того, що станом на час попередження позивача про наступне звільнення (18 листопада 2010 року) реорганізації в його департаменті не відбулось.

Слід врахувати, що після внесених 16 листопада 2010 року змін до штатного розпису центрального апарату Міністерства (зокрема, щодо необхідності спеціального звання для посади директора Департаменту ресурсного забезпечення), 9 грудня 2010 року внесено нові зміни до штатного розпису, і посада директора Департаменту ресурсного забезпечення вже не потребувала наявності у особи, що претендує на цю посаду, спеціального звання.

Суди встановили, що одночасно з попередженням про наступне вивільнення позивачу не було запропоновано жодної посади, наявності яких відповідач не заперечував, так як і не надано доказів неможливості переведення позивача за його згодою на іншу роботу чи його відмови від переведення на будь-яку іншу роботу.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що нас час попередження позивача про наступне вивільнення реорганізації в департаменті, де працював ОСОБА_5, не відбулось, його звільнення не можна вважати законним та таким, що відповідає вимогам трудового законодавства, а тому суди правильно виходили з необхідності його поновлення на роботі.

Водночас, поновлюючи позивача на посаді в апараті Державної служби України з надзвичайних ситуацій, суди не врахували, що за правилами частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Суди не досліджували, чи збереглось місце роботи позивача у Державній службі України з надзвичайних ситуацій станом на час його поновлення на роботі, тому безпідставним є його поновлення на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення у Державній службі України з надзвичайних ситуацій.

Відтак позивач підлягає поновленню на посаді директора Департаменту ресурсного забезпечення в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з якої він звільнений.

Тому судові рішення в частині посади, на яку позивач має бути поновленим, підлягають скасуванню відповідно до правил статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України з прийняттям нового рішення в цій частині.

Задовольняючи вимоги позивача про зарахування часу його вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця з 19 січня 2011 року по день поновлення на роботі, суди не мотивували, чи є на це законні підстави, та не послались на норму закону, яка передбачає можливість такого зарахування стажу.

За цієї обставини, судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення вимог про зарахування час вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 227, 229, 231, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді керівника Департаменту ресурсного забезпечення Державної служби України з надзвичайних ситуацій та прийняти в цій частині нове судове рішення про його поновлення на посаді директора Департаменту ресурсного забезпечення в Міністерстві України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року в частині вирішення позовної вимоги про зарахування час вимушеного прогулу до загального стажу та стажу державного службовця, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Головчук С.В.

Заїка М.М.