Ухвала суду № 67890687, 18.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

18 липня 2017 року м. Київ К/800/24282/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Головчук С.В., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання відмови протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити щомісячне довічне грошове утримання,

в с т а н о в и в :

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2016 року.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, зокрема, КАС України. Вказує, що строк пропущено у зв'язку з реорганізацією, територіальними та кадровими змінами в управлінні, великим навантаженням та обсягом роботи. Зазначає, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини»).

Згідно із пунктом 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Із змісту оскаржуваного судового рішення видно, що у березні 2017 року Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси звернулось з апеляційною скаргою на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2016 року з пропуском строку апеляційного оскарження. Відповідач просив поновити цей строк, посилаючись на те, вчасно оскаржив рішення суду першої інстанції у 2016 році, проте через несплату судового збору, цю скаргу було повернуто апеляційним судом у червні 2016 року. Разом з тим, у 2017 року з'явилась можливість реалізувати право на оскарження судового рішення, у зв'язку із внесенням змін до Закону України «Про судовий збір».

Перевіряючи матеріали скарги, ухвалою від 30 березня 2017 року апеляційний суд визнав неповажними зазначені Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси причини пропуску строку, апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк на усунення недоліків, шляхом зазначення інших поважних підстав пропуску строку апеляційного оскарження.

На виконання ухвали судді, відповідач надіслав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому повторно зазначив обставини, які перевірялись та були відхилені апеляційним судом.

Водночас перевіряючи обставини справи та оцінюючи надані докази, апеляційний суд зазначив, що норми Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, яким встановлені пільги для органів Пенсійного фонду щодо сплати судового збору (на який послався відповідач як на підставу поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції) набрав чинності 01 січня 2017 року, проте скаргу подано 15 березня 2017 року, тобто більше ніж через два місяці, після внесенням змін до Закону України «Про судовий збір».

При цьому, Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси не зазначило жодних підстав, які перешкоджали йому з січня 2017 року подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції суду та не надало доказів на підтвердження цих обставин.

Поряд з цим, норми КАС України передбачають можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тобто, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Так, у справі «Пономарьов проти України» (рішенні від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03) Європейський суд з прав людини нагадав про необхідність розуміння права на справедливий розгляд судом з урахуванням принципу юридичної визначеності, який є одним із аспектів верховенства права. В цьому рішенні ЄСПЛ тлумачив гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції в контексті того, що «Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).».

Далі Європейський суд з прав людини наголосив, що «ця справа стосується не екстраординарного перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду в порядку нагляду чи за нововиявленими обставинами (див., серед інших справ, рішення у справі «Трегубенко проти України» (Tregubenko v. Ukraine), заява № 61333/00, пп. 34-38, рішення від 02 листопада 2004 року; та рішення у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27-34, рішення від 18 листопада 2004 року), а відновлення провадження через значний період часу шляхом поновлення строку на ординарне апеляційне оскарження. Суд зазначає, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито (див. пункти 19 та 20 вище), таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr . Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). Суд зазначає, що стороні у провадженні було поновлено строки, не дивлячись на те, що товариство було поінформовано про рішення від 05 жовтня 2001 року якщо не одразу ж після його винесення, то в найкоротші строки. Товариство подало першу апеляційну скаргу у листопаді 2001 року, але вона не була розглянута з низки причин, і несплата державного мита була лише однією із них (див. пункт 11 вище). Через два роки товариство подало нову апеляцію, стверджуючи, що воно не могло сплатити державне мито в той час, коли рішення суду першої інстанції могло б бути оскаржене відповідно до законодавства…У такій ситуації, надаючи дозвіл товариству подати повторну апеляційну скаргу зі спливом значного проміжку часу та після початку виконання рішення суду на підставах, які, на думку Суду, мали на меті не виправлення серйозних судових помилок, а лише перегляд та нове вирішення справи, національні суди порушили принцип юридичної визначеності та «право на суд» заявника, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції».

Враховуючи те, що наведені відповідачем у клопотаннях підстави поновлення цього строку є неповажними, а інших поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси не зазначило, апеляційний суд дійшов висновку, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.

У касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для скасування чи зміни судових рішень, викладені в ній доводи перевірені судами і не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми процесуального права.

Наведене є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.В. Головчук