Ухвала суду № 67890454, 18.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 р.Справа № 820/1636/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2017р. по справі № 820/1636/17

за позовом Державного підприємства "Харківський бронетанковий завод"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство «Харківський бронетанковий завод», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.04.2017 року № 0000041405 та № 0000051405.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2017 року по справі № 820/1636/17 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржувана постанова не відповідає нормам чинного законодавства, що полягає у порушенні норм матеріального та процесуального права, постанова є необґрунтованою та незаконною, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення та постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області проведено позапланову виїзну перевірку Державного підприємства «Харківський бронетанковий завод» (податковий № 08099848) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Сімузар» (податковий номер 39601662) за період з 01.01.2016 року по 31.10.2016 року.

За результатами перевірки Центральною ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області складено Акт № 5086/20-30-14-01/08099848 від 21.12.2016 року.

Згідно висновків вказаного акту перевірки, перевіряючими встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства:

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим встановлено заниження податку на прибуток за 9 місяців 2016 рік у загальній сумі 495 000,00 грн;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198. п. 201.1. п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 550 000 грн, а саме за серпень 2016 року на суму 382 500,00 грн та за вересень 2016 року на суму 167 500,00 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки ГУ ДФС у Харківській області винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000041405 від 05.04.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в загальному розмірі 618 750,00 грн, з яких 495 000,00 грн - за основним платежем, 123 750,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000051405 від 05.04.2017 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в загальному розмірі 550 000,00 грн.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано та в судовому порядку не встановлено доказів на підтвердження, викладених в акті перевірки, висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що між ДП «Харківський бронетанковий завод» (Покупець) та ТОВ «Сімузар» (Постачальник) 22.06.2016 року укладено договір поставки (а.с. 29-32), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця на умовах Договору запасні частини та комплектуючі, в тому числі оптику для бронетанкового озброєння та техніки, надалі - Товар, повний перелік, кількість і ціна якого вказана у Додатках (Специфікаціях) до даного Договору, які є невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений Товар. Загальна сума Договору складається з суми усіх додатків (Специфікацій) до даного Договору. Оплата Товару здійснюється Покупцем в сумі вартості поставленого Товару, у відповідності до рахунку-фактури на Товар, на умовах оплата 100 % по факту поставки Товару, розрахунок протягом 10 банківських днів після проведення аналізу якості Товару, який проводиться не більше 3 днів з моменту поставки. Поставка Товару здійснюється на умовах поставки DDP - склад Покупця в редакції Інкотермс-2010, що розташований за адресою: 61040, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 222. Строк поставки Товару визначається в кожному Додатку (Специфікації) окремо. Транспортування Товару здійснюється за рахунок та засобами Постачальника. Постачальник зобов'язується разом із Товаром надавати Покупцеві оригінали наступних документів: рахунки - фактури, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, документи, які підтверджують якісні та технічні характеристики (паспорт, сертифікат тощо). Податкова накладна надається Постачальником в електронному вигляді в порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України.

Факт поставки товару за договором № 22/06/16 від 22.06.2016 року підтверджується копіями видаткових накладних, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства України, наданих позивачем.

Оплата за придбані вироби підтверджується платіжними дорученнями № 1301 від 13.07.2016 року, № 1889 від 17.10.2016 року та № 1916 від 27.10.2016 року.

На підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Сімузар» за період з 01.01.2016 року по 30.10.2016 року для перевірки та до матеріалів справи були надані оборотно-сальдові відомості, лімітно-забірні відомості, сертифікати та паспорти на поставлений товар.

Факт відображення господарської операції в податковому обліку підтверджується розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагента за період, що перевірявся.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог абз. «а» п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

На підставі п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналіз чинного податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як встановлено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що угода, укладена між позивачем та його контрагентом ТОВ «Сімузар» є чинною та не визнана в установленому порядку недійсною.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом не надано до суду доказів на підтвердження висновків того, що первинна документація не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Позивачем надані належні первинні документи, що підтверджують реальність та факт придбання ТМЦ, які призначені для використання у господарській діяльності ДП «Харківський бронетанковий завод».

Таким чином, олегія суддів зазначає, що позивачем було повністю дотримано вимоги Податкового кодексу України з реалізації права на податковий кредит по операціях з ТОВ «Сімузар».

Що стосується заниження позивачем податку на прибуток, колегія суддів зазначає наступне.

Як передбачено п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

На підставі п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до п.п. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п. п. 138.2, 138.11 цієї статті, п. п. 140.2-140.5 ст. 140, ст. ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до п.п. 153.1.3 п. 153.1 ст. 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому ст. 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; є) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Як визначено п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Колегія суддів зазначає, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, під час розгляду даної справи відповідачем не надано ані в суді першої ані в суді апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження встановлених порушень позивачем вимог п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, тоді як позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які свідчать про реальність господарських операцій з контрагентом ТОВ «Сімузар», що відображені позивачем в податковому обліку.

Стосовно викладених в акті перевірки обставин господарської діяльності контрагента позивача - ТОВ «Сімузар», колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки судом встановлено, що до Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надійшов лист від СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 27.10.2016 року № 4618/7/26-59-23-01, та ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 19.10.2016 року, в якій зазначено: Клопотанням мотивовано тим. що у провадженні СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі у м. Києві перебувають матеріали досудового провадження № 32016100100000093 відносно ТОВ «Сімузар» (податковий № 39601662) та інших підприємств, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 205 КК України. До СУ ФР ДПІ Шевченківському районі м. Києва надійшли матеріали ОУ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо невстановлених осіб, які в періоді 2015-2016 роки з метою прикриття незаконної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків підприємствами реального сектору економіки створили ТОВ «Сімузар» (податковий № 39601662) та інші підприємства. В ході розслідування допитано директора ТОВ «Сімузар» ОСОБА_2, який повідомив, що немає жодного відношення до здійснення фінансово господарської діяльності ТОВ «Сімузар» та зареєстрував підприємство за грошову допомогу. В рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32016100100000093 від 07.10.2016 року проведено аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сімузар» та інших підприємств. В період липень-жовтень 2016 року ТОВ «Сімузар» (податковий № 39601662) проводили незаконну діяльність з формування податкового кредиту для ДП «Харківський бронетанковий завод» (податковий № 08099848) Також: було надано протокол допиту свідка від 10.10.2016 року де було допитано директора ТОВ «Сімузар» ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, тимчасово безробітного, який близько 6-8 місяців назад звільнився з місць позбавлення волі, та про те що він являється керівником, бухгалтером та засновником ТОВ «Сімузар» та інших підприємств, дізнався від працівників податкової міліції. Встановлені дані і факти, що доводять нереальність господарської операції, дозволяють зробити наступні висновки щодо складених ДП «Харківський бронетанковий завод» для цілей оподаткування документів. Укладений між ТОВ «Сімузар» договір поставки № 22/06/16 від 22.06.2016 року не опосередковувався реальним виконанням операції, яка становить його предмет. Фактично ДП «Харківський бронетанковий завод» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції з придбання нібито товару у ТОВ «Сімузар».

Колегія суддів відмічає, що належними та допустимими, в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Між тим, слуд звернути увагу на те, що в ході розгляду справи відповідачем не подано жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб підприємства позивача або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень також не подано.

Також, колегія суддів зауважує, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів звертає особливу увагу на те, що саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 року у справі «Булверс» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 року у справі № 21-500во08, постанова від 01.06.2010 року у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 року у справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

У відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Сімузар» та правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з виводами суду першої інстанції про те, що висновки податкової інспекції щодо наявності у Державного підприємства «Харківський бронетанковий завод» порушень податкового законодавства не відповідають дійсності, а отже не можуть слугувати підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при прийнятті податкових повідомлень-рішень 05.04.2017 року № 0000041405 та № 0000051405 діяв не на підставі, не у спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень, отже податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2017 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2017р. по справі № 820/1636/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Бегунц А.О. Повний текст ухвали виготовлений 24.07.2017 р.