Ухвала суду № 67890412, 18.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 р.Справа № 820/355/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Бартош Н.С. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дудка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2017р. по справі № 820/355/17

за позовом ОСОБА_1

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до суду першої інстанції в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення № 412-13 від 30.06.2016р. Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про сплату податку на майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік;

- зобов'язати Центральну ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області видати ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення про сплату податку на майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік на суму 1742,81 грн., відповідно до виконаного ним розрахунку (п. 36.1 ст. 36 ПК України та наданої йому ГУ ДФС у Харківській області податкової консультації ст. 53 ПК України).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2017р. адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 412-13 від 30.06.2016р. Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про сплату податку на майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 320 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Центральна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області (далі відповідач, апелянт), не погодившись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість рішення суду першої інстанції та порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 266 Податкового кодексу України, ст. 159 КАС України, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

ОСОБА_1 подав заперечення на апеляційну скаргу в яких просив постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. «Е-2» загальною площею 779,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06.02.2015р. та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 33266535 від 06.02.2015р. (а.с. 9-10)

30.06.2016р. Центральною ОДПІ м. Харкова прийнято податкове повідомлення - рішення № 412-13 від 30.06.2016р. про сплату податку на майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

За наслідками оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку скарги ОСОБА_1 залишені без задоволення, рішенням ГУ ДФС у Харківській області від 08.11.2016р. № 3593/К/20-40-10-01-14, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення збільшено на суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки - 158,16 грн. (а.с. 14-18)

23.11.2016р. ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до ДФС України в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 412-13 від 30.06.2016р. та рішення ГУ ДФС у Харківській області від 08.11.2016р. № 3593/К/20-40-10-01-14. (а.с. 19-21)

Рішенням від 07.12.2016р. № 13115/К/99-99-11-02-01-14, податкове повідомлення - рішення № 412-13 від 30.06.2016р. та рішення ГУ ДФС у Харківській області від 08.11.2016р. № 3593/К/20-40-10-01-14 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення. (а.с. 22-24)

ОСОБА_1 вважаючи, що відповідачем безпідставно застосовано до належної позивачу на праві приватної власності будівлі коефіцієнт 1,0, оскільки неправомірно визначено тип нежитлової будівлі, а саме «будівлі готельні», що призвело до необґрунтованого завищення суми податку на майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, звернувся до суду першої інстанції.

Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, а відповідачем не підтверджено наявності законодавчо визначених підстав для віднесення об'єкту, який належить на праві власності позивачу, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 до типу «будівлі готельні», а тому застосування коефіцієнту 1,0 при обрахуванні податку є неправомірним. Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з наступних підстав.

Положеннями статті 265 ПК України в редакції, яка була чинна до 01.01.2015 року, було передбачено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, згідно підпункту 265.1.1 вказаної статті платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 265.2.1).

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою було передбачено склад податку на майно. Так, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Також, зазначеним Законом викладено в новій редакції статтю 266 ПК України, якою визначено порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (платників податків, об'єкт оподаткування, базу оподаткування, пільги із сплати податку, ставку податку, податковий період, порядок обчислення суми податку, порядок обчислення сум податку в разі зміни власника об'єкта оподаткування податком, порядок та строки сплати податку).

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування, згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно положень пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2).

Згідно підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015р., фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 цього Кодексу, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України). Окрім цього, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року N 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також у п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки, як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно до приписів пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Судом встановлено, що Рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 21.01.2015 №1793/15 "Про внесення змін до рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011 № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України" встановлено у 2015 році податок на майно, складовими якого є: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плата за землю та затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові.

Відповідно до п. 6.2 ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється у розмірах згідно додатку 1 до Положення. Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. (а.с. 25-27)

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Отже, 2015р. - це плановий період, а 2016р. - бюджетний період.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухомість не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 також акцентує увагу на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах колегія суддів застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Окрім цього, у справах «Баєлер проти Італії» (від 5 січня 2000 року, заява №33202/96), «Онер'їлбіз проти Туреччини» (від 18 червня 2002 року, заява №48939/99) та «Москаль проти Польщі» (від 15 вересня 2009 року, заява №10379/05) Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа вливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінного від земельної ділянки за 2015 рік.

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що будівля, яка належить позивачу на праві приватної власності відноситься до типу нежитлової нерухомості - будівлі готельні, а відтак не доведено можливість застосування коефіцієнту 1,0 при обрахунку податкових зобов'язань. Належних та допустимих доказів на підтвердження вищевикладеного до суду не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області № 412-13 від 30.06.2016р. про сплату податку на майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2017р. по справі № 820/355/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Бартош Н.С. Курило Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 24.07.2017 р.