Ухвала суду № 67890401, 18.07.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 р.Справа № 820/821/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Старостіна В.В.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

представника позивача Терези Ю.О.,

представника відповідача Шульги В.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017р. по справі № 820/821/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Савинська"

до Головного управління ДФС України у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Савинська", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.11.2016 р. № 0002221403 Головного управління ДФС у Харківській області.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року вказаний позов задоволено повністю.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просив залишити її без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДФС у Харківській було документальну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія Савинська" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 року по 30.06.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 30.06.2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 17.10.2016 р. № 642/20-40-14-03-08/37010685 яким встановлено порушення позивачем пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 та пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК, що призвело до заниження об'єкту оподаткування за 2016 р. у сумі 1 372 693 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем видано податкове повідомлення-рішення від 17.11.2016 р. № 0002221403, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 372 693,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 20.01.2017 р. № 1244/6/99-99-11-01-01-25 вказане податкове повідомлення-рішення залишене без змін, а скарга позивача у цій частині - без задоволення.

Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні підстави для зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а отже податкове повідомлення-рішення від 17.11.2016 р. № 0002221402 підлягає скасуванню як таке що винесено з порушенням норм чинного законодавства України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 (далі - Стандарт 16), передбачено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ш витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно з п. 7 Стандарту 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь:

1) нерезидентів, що зареєстровані у державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу;

2) нерезидента, який не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) роялті, за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати роялті іншим особам;

3) нерезидента щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

4) нерезидента, який не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є;

5) особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу;

6) юридичної особи, яка відповідно до цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 136.1 статті 136 цього Кодексу.

Вимоги цього підпункту можуть не застосовуватися платником податку, якщо: операція є контрольованою та сума роялті відповідає рівню звичайних цін, що обґрунтовано у звіті про контрольовані операції та відповідній документації, що подаються відповідно до статті 39 цього Кодексу; або операція не є контрольованою та сума роялті підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту

Як свідчать письмові докази, 01.03.2016 р. між позивачем і Компанією "Анкор Інвестментс Лімітед" (Кіпр) було укладено Ліцензійний договір № 13-03-16 про передачу прав на використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг). За умовами ліцензійного договору "Анкор Інввестментс Лімітед" (Ліцензіар) надає позивачу (Ліцензіату) за винагороду на строк дії цього договору невиключну ліцензію на використання торговельної марки - знаку для товарів і послуг "агропромхолдинг "АСТАРТА-КИЇВ", права на який захищені свідоцтвом України від 10.08.2007 р. №80237.

Додатком № 1 до ліцензійного договору сторони встановили розмір винагороди за використання торговельної марки - 48 500 Євро або 52 806,80 доларів США.

Актом приймання-передачі від 01.03.2016 р. Ліцензіар передав Ліцензіату невиключну ліцензію (невиключні права) на використання Торгівельної марки.

05.04.2016 р. позивач виплатив Компанії "Анкор Інвестментс Лімітед" винагороду за ліцензійним договором у розмірі 52806,80 доларів США, що еквівалентно 1 372 693,00 грн.

Отже, господарська операція з використання позивачем торгівельної марки і виплати роялті за її використання не є контрольованою.

Відповідно до пп. 39.2.1.7 п. 39.2 ст. 39 ПК України, господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 - 39.2.1.3 і 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 цього пункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови: річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих додатків) за відповідний податковий (звітний) рік; обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Враховуючи, що обсяг операції з виплати позивачем роялті на користь Компанії "Анкор Інвестментс Лімітед" у розмірі 1 372 693,00 грн. не перевищує встановлені у пп. 39.2.1.7 п. 39.2 ст. 39 ПК України межі, господарська операція з використання позивачем торгівельної марки і виплати роялті за її використання не підпадає під ознаки контрольованих.

Цей факт визнається відповідачем, який на стор. 20 Акту перевірки також зазначив, що операція з виплати позивачем роялті на користь нерезидента не є контрольованою, а отже сума витрат у цьому випадку повинна підтверджуватися платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої сг. 39 ПК України, але без подання звіту.

Водночас в Акті перевірки відповідач у зв'язку з ненаданням під час проведення перевірки підтвердження рівня звичайних цін за операцією з виплати роялті, дійшов висновку про необхідність застосування до позивача пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України.

Зазначене твердження колегія суддів вважає безпідставним, оскільки згідно з пп. 39.4.1 п. 39.4 ст. 39 ПК України (на яку посилається сам податковий орган), для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням звітним періодом є календарний рік.

Крім цього, положеннями п. 39.4 ст. 39 ПК України визначено, що "Складення та подання звіту про контрольовані операції та документації з трансфертного ціноутворення", а також пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України, який прямо відсилає до ст. 39 ПК України у випадках, коли мова йде про неконтрольовані операції.

Як було встановлено судом та не заперечувалось сторонами по справі, що для господарської операції з виплати роялті на користь Компанії "Анкор Інвестментс Лімітед" звітним періодом є 2016 рік, який на момент проведення перевірки і складання Акту перевірки ще не завершився, а отже суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач, згідно з правилами і процедурою, визначеною у ст. 39 ПК України, з об'єктивних причин не міг надати до перевірки документацію на підтвердження рівня звичайних цін, оскільки така документація може і повинна складатися після завершення звітного періоду (у даному випадку - 2016 року).

Така позиція суду також підтверджується Державною фіскальною службою України в індивідуальній податковій консультації, що була надана позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2016 р. позивач звернувся до Державної фіскальної служби України з запитом № 586 про надання роз'яснення щодо підготовки документації з трансфертного ціноутворення.

На підставі ст. 52 ПК України Державна фіскальна служба України надала Позивачу роз'яснення від 02.12.2016 р. № 26/33/6/99-99-15-02-02-15, у якому, зокрема, зазначила: «Для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими операціями є господарські операції, якщо одночасно виконуються такі умови: річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 млн. гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік; обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 млн. гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податкових (звітний) рік (пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України). Для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням звітним періодом є календарний рік (пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу). Таким чином, оскільки вартісні критерії контрольованих операцій встановлені в розрахунку на рік, рішення про незбільшення фінансового результату відповідно до пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу приймається платником податків, який не здійснював контрольовані операції, лише за підсумками відповідного податкового (звітного) року. Обґрунтування, що операція не є контрольованою та сума роялті підтверджується платником податків за правилами звичайних цін відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу, надається вищезазначеним платником на запит контролюючого органу під час проведення документальної перевірки за звітний період, за підсумками якого платником податку прийнято рішення про не збільшення фінансового результату".

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні підстави для зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а отже податкове повідомлення-рішення від 17.11.2016 р. № 0002221402 підлягає скасуванню як таке що винесено з порушенням норм чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС України у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2017р. по справі № 820/821/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О.Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Старостін В.В.

Повний текст ухвали виготовлений 24.07.2017 р.