Ухвала суду № 67890237, 24.07.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16996/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіслогістік" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіслогістік" звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.02.2014 р. №0000732653 та №0000742653.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва №826/16996/14 від 02 лютого 2015 року позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 лютого 2015 року, прийнято нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2015 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіслогістік" задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 02 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків та зборів за період травень-серпень 2012 року з питань взаємовідносин з приватним підприємством "Гранд-Сервіс", за результатами якої складено акт від 07.02.2014 р. №197/26-53-22-04-21-37500361 про порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 469 186,00 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на суму 492 645,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, 20.02.2014 р. відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0000732653, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 586483,00 грн. у тому числі: 469 186,00 - основний платіж та 117 297,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0000742653, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 615 806,00 грн., у тому числі: 492 645,00 грн. - основний платіж та 123 161,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, врегульовано ст. 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

В той же час, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пункт 201.6 ст.201 ПК України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ "Сервіслогістік" (покупець) та ПП "Гранд-Сервіс" (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів від 10.11.2011 р. №3, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору купівлі-продажу товарів №3 від 10.11.2011 р.; податкових накладних за відповідні періоди; рахунків-фактур за відповідні періоди; видаткових накладних за відповідні періоди; актів здачі-прийняття робіт за відповідні періоди; товарно-транспортних накладних за відповідні періоди; виписок з банківського рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Сервіслогістік" (замовник) та ПП "Гранд-Сервіс" (виконавець) укладено договір від 01.06.2011 р. №3У, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги у сфері будування рішень ІТ інфраструктури, відпрацювання їх програмного забезпечення, створенню умов по перевірці їх надійності.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору від 01.06.2011 р. №3У; додатку до договору №1; податкових накладних за відповідні періоди; рахунків-фактур за відповідні періоди; видаткових накладних за відповідні періоди; актів здачі-прийняття робіт за відповідні періоди; виписок з банківського рахунку.

Також, на підтвердження можливості виконання договорів від 10.11.2011 р. №3, від 01.06.2011 р. №3У, позивачем надано копії ліцензії ПП "Гранд-Сервіс" на господарську діяльність, пов'язаної із створення об'єктів архітектури, сертифікатів приватного ПП "Гранд-Сервіс".

Щодо зазначення в податкових накладних дат та номерів інших угод позивач зазначив, що всі поставки відбувалися на підставі одного договору купівлі - продажу №3 від 10.11.2011 р. Зазначення в податкових накладних дат та номерів інших угод це технічна помилка програмного забезпечення ПП "Гранд-сервіс" при створенні податкових накладних (окремий недолік), що не може впливати на суть самої господарської операції, нівелювати правове значення первинного документу та реальність господарської операції.

Також, судом враховано висновок Вищого адміністративного суду України (провадження К/800/7790/13), згідно з яким номер та дата договору, що опосередковує відповідну господарську операцію, не містяться серед обов'язкових реквізитів податкової накладної, визначеними п.201.1 ст.201 ПК України. Натомість, пп. "и" п.201.1 ст.201 ПК України передбачено, що до числа обов'язкових реквізитів податкової накладної належить вид цивільно-правового договору. Зазначений реквізит повинен сприяти визначенню змісту вчиненої платниками податку господарської операції і не може ототожнюватися з формальними реквізитами відповідного договору, якими є дата його укладення та номер. Отже, номер та дата договору не є обов'язковими реквізитами податкової накладної.

Крім того, згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 22.10.2013 р. (провадження № К/800/26948/13), згідно з якою при оцінці відповідності заповнення податкової накладної вимогам чинного законодавства необхідно враховувати, що окремі недоліки в її заповненні не тягнуть за собою втрату податковою накладною статусу належного податкового документа, яким вона є в силу п.201.6 ст.201 ПК України. Податкова накладна є належною та підтверджує право покупця на податковий кредит i в тому разі, якщо вона заповнена з окремими недоліками, що зумовлені, зокрема, результатом описок чи механічних помилок, проте при цьому дає змогу ідентифікувати продавця, містить достатні дані про зміст господарської операції, підтверджує фактичність здійснення такої операції та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку. Відтак неправильне зазначення назви цивільно-правового договору в податковій накладній саме по собі не призводить до неможливості ідентифікації факту та змісту господарської операції, за умови належного заповнення, як у розглядуваній ситуації, інших реквізитів податкової накладної та, відповідно, не тягне втрати нею статусу належного податкового документа.

Відповідна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 06.12.2005 р. у справі за позовом ПП "Стальконвест" до ДПІ у м. Ужгороді про визнання недійсним рішення.

Також, з вказаною вище позицією погодився і законодавець, який влітку 2015 року виключив з обов'язкових реквізитів податкової накладної, визначених п.201.1 ст.201 ПК України, такий реквізит як "вид цивільно-правового договору".

Щодо зазначення в податкових накладних адреси продавця ПП "Гранд-Сервіс": м. Київ, вул. Салютна - 4А, а в рахунках-фактури та видаткових накладних адреси: м. Київ, вул. Теліги, 3, суд не вбачає порушення, оскільки у податкових накладних, що містяться в матеріалах справи, вказана адреса місцезнаходження ПП "Гранд-Сервіс": м. Київ, вул. Салютна - 4А, що повністю відповідає інформації з ЄДРПОУ. А в рахунках-фактурах та видаткових накладних вказана адреса: м. Київ, вул. Теліги, 3, у відповідності до договору оренди №010106 від 01.01.2010 р.

Таким чином, вказівка у рахунках-фактурах та видаткових накладних адреси приміщення, що орендується продавцем для власних потреб та зазначення іншої у податкових накладних як обов'язкового реквізиту, не може вказувати про недобросовісність господарської операції.

Відповідно до наданих товарно-транспортних накладних фактичну поставку продукції здійснювало ТОВ "Енглєр", однак відповідно до бази даних АІС "Автомобіль" ДАІ МВС України (а.с. 142) у ТОВ "Енглєр" не знаходяться на обліку транспортні засоби. Позивач у письмових поясненнях зазначив, що перевізником придбаного товару є ТОВ "Енглєр" на підставі договору. ТОВ "Енглєр" орендував ряд автомобілів на підставі договору оренди (оперативного) лізингу №0605001-100/11 від 06.05.2011 р. (міститься в матеріалах справи).

Зокрема, відповідно до наданих ТТН, такими автомобілями здійснювалося перевезення придбаних товарів. Копії свідоцтв про реєстрації транспортних засобів, а також форма-1ДФ ТОВ "Енглєр", в якій зазначено, що його працівниками є водії, що здійснювали перевезення придбаного товару і які зазначені в ТТН містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За наслідком дослідження наданих позивачем первинних документів, суд приходить до висновку про те, що вони відповідають вимогам норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а також підтверджують реальний характер господарських відносин позивача з його контрагентом.

Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено наявність у позивача первинних документів (в тому числі належних податкових накладних), що засвідчують факт реального придбання послуг у ПП "Гранд-Сервіс" та наявність зв'язку між фактом придбання послуг і подальшою господарською діяльністю позивача, що в свою чергу є обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 20.02.2014 р. №0000732653 та №0000742653.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Файдюк В.В.