Рішення № 67889551, 19.07.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2017р. Справа № 914/976/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1Ф.», м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський Будівельний Холдинг», м.Львів

про стягнення 641190,62грн.

Cуддя Щигельська О.І.

при секретарі Дубенюк Н.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 представник за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_3 представник за довіреністю

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1Ф.», м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський Будівельний Холдинг», м.Львів про стягнення 646017,80грн., з яких 571956,00грн. основного боргу та 74061,80грн. пені.

Ухвалою суду від 22.05.2017р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 19.06.2017р. Ухвалою суду від 19.06.2017р. розгляд справи відкладено на 05.07.2017р. у звязку з неявкою відповідача. В судовому засіданні 05.07.2017р. оголошено перерву до 12.07.2017р. за клопотанням відповідача для надання можливості врегулювати спір в добровільному порядку. В судовому засіданні 12.07.2017р. оголошено перерву до 19.07.2017р. для надання можливості позивачу ознайомитись із поданими відповідачем документами та поясненнями.

В судове засідання 19.07.2017р. представники сторін зявились, їм розяснено права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні підтримав подану заяву про уточнення позовних вимог (вх.№3147/17 від 19.07.2017р.), в якій, зважаючи на допущену арифметичну помилку при розрахунку пені у позовній заяв і та детальний перерахунок, просить вважати сумою позовних вимог (ціною позову) 641190,62грн. Із поданих раніше додаткових пояснень (вх.№23262/17 від 30.06.2017р.) вбачається, що заявлена до стягнення із ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» сума складається із 632772,16грн. основного боргу та 8391,46грн. пені.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. розяснено, що процесуальним законодавством не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що подана позивачем заява про уточнення позовних вимог є за своїм змістом заявою про їх зменшення.

У відповідності до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач, серед іншого, вправі до зменшити розмір позовних вимог. Відтак, вказану заяву прийнято судом, подальший розгляд справи відбувається з її врахуванням.

Представник позивача позовні вимоги (з врахуванням заяви про її зменшення підтримав повністю з мотивів, зазначених у позовній заяві, вказаних додаткових поясненнях по суті справи (вх.№23262/17 від 30.06.2017р.) та заяві про уточнення позовних вимог (вх.№3147/17 від 19.07.2017р.). Ствердив, зокрема, що між позивачем та відповідачем ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» укладено договір купівлі-продажу, на виконання якого останньому поставлено опалубку. Проте, взяті на себе за договором зобовязань із оплати відповідач належним чином не виконував, відтак позивачем проводилось нарахування неустойки. Врешті решт, ТзОВ «ОСОБА_1Ф.» звернулось до суду із позовом про стягнення з ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» заборгованості, яка, з врахуванням часткових оплат, складається з 632772,16грн. основного боргу та 8391,46грн. пені. Просив позов задоволити.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні 19.07.2017р. надав контррозрахунок позовних вимог та пояснення по суті спору, що відображені у поданих ним письмових поясненнях (вх.№24545/17 від 11.07.2017р. та вх.№24968/17 від 14.07.2017р.), з врахуванням яких просив суд позовні вимоги задоволити частково. Зазначив, що сума заборгованості з урахуванням сплачених штрафних санкцій складає 470165,49грн.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1Ф.» (наймодавець за договором, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівський Будівельний Холдинг» (наймач за договором, відповідач по справі) укладено договір №01/02/19 про оренду опалубки від 02.09.2016р., за яким наймодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язався передати наймачеві у користування (без права суборенди) за плату опалубку в належному стані, перелік якої визначений в актах приймання-передачі (п.1.1).

До матеріалів справи долучено акт №1 приймання-передачі комплекту опалубки загальною вартістю 2260409,32грн., підписаний 25.10.2016р. представниками сторін та скріплений їх печатками.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов вказаного договору ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» 24.10.2016р. перераховано на користь ТзОВ «ОСОБА_1Ф.» - 300000,00грн., а 27.10.2016р. ще 200000,00грн.

Проте, 19.11.2016р. сторонами підписано додаткову угоду №1 про припинення вказаного договору, в якому сторони вирішили припинити дію договору № 01/02/09 про оренду опалубки від 02.09.2016р. за взаємною згодою з 19.11.2016р. (п.1).

У п.2 вказаної додаткової угоди сторони підтвердили, що обладнання (опалубка) перелік якої наведений згідно акту приймання-передачі №1 передане наймачу в повному обсязі, претензій наймача щодо якості товару немає, а також в період найму обладнання є неушкодженим та придатним для користування та купівлі за новим договором №01/21/11/16 купівлі-продажу від 21.11.2016р.

У зв'язку з подальшою співпрацею, сторони , у п.4 додаткової угоди дійшли згоди, що перелік опалубки зазначений в акті приймання-передачі №1 згідно Договору №01/02/09 про оренду опалубки від 02.09.2016р., передається за новим договором №01/21/11/16 купівлі-продажу від 21.11.2016р. згідно видаткової накладної, у місці використання останньої наймачем за адресою: м.Київ, вул.Зарічна 16, «Житловий ОСОБА_4».

Так, між ТзОВ «ОСОБА_1Ф.» (продавець за договором) та ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» (покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу опалубки №01/21/11/16 від 21.11.2016р., за яким продавець зобов'язався поставити (передати у власність покупця) опалубку (далі іменується як «товар»), перелік та повна вартість якого визначається у відповідній видатковій накладній та додатку 1 до цього договору. Покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору (п.1.1).

За умовами договору, предметом поставки є товар, зазначений у видаткових накладних (п.2.1). Товар повинен бути переданий покупцю у строк 14 днів з моменту здійснення попередньої оплати покупцем за цим договором (п.3.1). ОСОБА_4 опалубки передається (зараховується) до цього договору купівлі-продажу, згідно акту приймання-передачі № 1 від 25 жовтня 2016р, за Договором № 01/02/09 про оренду опалубки, укладеного Сторонами від 02 вересня 2016 року, та передається у місці використання за адресою: м. Київ, вул. Зарічна 16, «Житловий ОСОБА_4» (п.3.5).

Сторони також погодили, що а загальна ціна поставленого товару за цим договором становить 1421956,00грн. з ПДВ (п.5.1), й визначили, що сума застави, розмір якої становить 500000,00грн. з ПДВ, сплачена покупцем згідно Договору №01/02/09 про оренду опалубки, укладеного сторонами від 02.09.2016р., зараховується як аванс передбачений п.3.1 цього договору, а для оплати повної суми за переданий товар покупцю надається відстрочка до 31.12.2016р.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов вказаного договору позивачем, на підставі видаткової накладної №416 від 30.11.2016р. поставлено товар на загальну суму 1421956,00грн. (з ПДВ), асортимент та кількість якого повністю відповідає визначеному в додатку №1 до вказаного договору купівлі-продажу.

Водночас позивач зазначає, що за договором, окрім вказаної поставки, здійснювались й інші. Так, до матеріалів справи долучено копії підписаних представниками сторін та скріплених їх печатками видаткових накладних №97 від 24.02.2017р. на суму 33345,00грн. (з ПДВ) та №299 від 24.04.2017р. на поставку товару на суму 128214,19грн. (з ПДВ). Отримання вказаного товару відповідач не заперечує, однак стверджує, що такі поставки виходять за межі договору.

Позивач стверджує, що поставлений товар оплачено відповідачем лише частково. Так, долученими до матеріалів справи банківською випискою про рух коштів по рахунку ТзОВ «ОСОБА_1Ф.» та копіями відповідних платіжних доручень, підтверджується, що окрім зазначених вище коштів передоплати, ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» за період з січня по квітень 2017 року переказано на рахунок позивача 511559,19грн., з яких 13.01.2017р. 200000,00грн. на підставі платіжного доручення №4211, 15.02.2017р. 33345,00грн. на підставі платіжного доручення №4483, 50000,00грн. 16.02.2017р. на підставі платіжного доручення №4494, 128214,19грн. 18.04.2017р. на підставі платіжного доручення №4955, 80000,00грн. 21.04.2017р. на підставі платіжного доручення №4979 та 20000,00грн. 24.04.2017р. на підставі платіжного доручення №4982.

Позивач зазначає, що зважаючи на порушення відповідачем встановленого договором строку оплати поставленого товару, йому також нараховувалась пеня. Відтак, зазначені оплати, у відповідності до встановленого ст.534 ЦК України порядку, зараховувались в першу чергу на оплату неустойки, а вже потім на погашення заборгованості за поставлений товар.

Оскільки претензію позивача від 10.01.2017р. щодо погашення заборгованості з оплати за товар залишено без відповіді та задоволення, ТзОВ «ОСОБА_1Ф.» звернулось до суду із позовом, в якому до стягнення із ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» заявлено 641190,62грн., з яких 632772,16грн. основного боргу та 8391,46грн. пені.

При вирішенні спору та прийнятті рішення по справі суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Так, за ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, у п.6.4 договору встановлено, що за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар або прострочення оплати покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми відмови або неоплаченої суми, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання по оплаті.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Згідно зі ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд звертає увагу на те, що сторонами у договорі чітко погоджено його предмет й визначено не лише асортимент, але й точну кількість відповідного товару, що продається за договором. Відтак, суд приходить до висновку, що товар, переданий відповідачу згідно видаткової накладної №416 від 30.11.2016р. на суму 1421956,00грн. поставлено на виконання умов договору, в той час як поставка товару на підставі видаткових накладних №97 від 24.02.2017р. на суму 33345,00грн. та №299 від 24.04.2017р. на суму 128214,19грн. не може вважатися такою, що здійснена на виконання вказаного договору, хоч посилання на нього й містяться в зазначених товаросупроводжуючих документах, оскільки така поставка виходить за межі предмету та ціни договору.

Попри це, із матеріалів справи вбачається, що товар, поставлений відповідно до видаткових накладних №97 від 24.02.2017р. та №299 від 24.04.2017р., повністю попередньо оплачений на підставі виставлених позивачем рахунків №90 від 09.02.2017р. та №303 від 10.04.2017р., що підтверджується призначенням платежів, визначених у платіжних дорученнях №4483 від 15.02.2017р. та №4955 від 18.04.2017р. відповідно.

З огляду на таке, суд при підрахунку суми основного боргу не бере до уваги ні зазначені поставки, ані відповідні платежі, спрямовані на їх оплату. Відтак, на оплату товару, поставленого на виконання умов договору на підставі видаткової накладної №416 від 30.11.2016р. на суму 1421956,00грн., відповідачем, окрім 500000,00грн. передоплати, сплачено також 13.01.2017р. 200000,00грн. на підставі платіжного доручення №4211 від 13.01.2017р., 16.02.2017р. 50000,00грн. на підставі платіжного доручення №4494 від 16.02.2017р., 21.04.2017р. 80000,00грн. на підставі платіжного доручення №4979 від 21.04.2017р. та 24.04.2017р. 20000,00грн. на підставі платіжного доручення №4982 від 21.04.2017р.

Суд звертає увагу на те, що такі платежі проведено ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» із порушенням встановленого сторонами у договорі строку оплати поставленого товару, а тому у позивача виникло право на нарахування неустойки, а саме пені, передбаченої п.6.4 договору.

Водночас, суд вважає безпідставним зарахування здійснених відповідачем платежів на погашення пені та частково основного боргу. Так, дійсно, ст.534 ЦК України встановлено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Проте, слід зазначити, що сплата неустойки не є безумовним та безспірним зобовязанням, а тому, хоч право на проведення таких нарахувань і виникає на підставі договору та закону у випадку порушення контрагентом взятих на себе за договором зобовязань, проте не кореспондує його прямому та безпосередньому обовязку до їх сплати. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивачем виставлялись відповідачу рахунки на сплату нарахованої пені, а сума відповідних нарахувань була належним чином доведена до його відома та визнана відповідачем, відтак, ТзОВ «Львівський Будівельний Холдинг» при перерахуванні коштів на користь ТзОВ «ОСОБА_1Ф.» діяв на виконання умов укладеного договору та був переконаний, що такі платежі здійснювані ним на погашення заборгованості за поставлений товар.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що на момент вирішення цього спору судом та постановлення рішення по справі, неоплаченим залишається поставлений відповідачу товар на суму 571956,00грн. Відтак, позов в частині стягнення основного боргу (з врахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог) підлягає до часткового задоволення.

Водночас, провівши відповідний перерахунок неустойки, суд, не виходячи за межі позовних вимог (з врахуванням заяви позивача про їх зменшення), приходить до висновку, що позов в частині стягнення 8391,46грн. пені підлягає до задоволення в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат між сторонами, суд зазначає таке.

Зважаючи на подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, беручи до уваги визначену у ній ціну позову, суд приходить до висновку, що за звернення до господарського суду із відповідною позовною заявою підлягав до сплати судовий збір в розмірі 9617,86грн.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, витрати зі сплати судового збору в розмірі 8705,21грн. слід покласти на відповідача, а в решті, в розмірі 912,65грн. на позивача. Водночас, суд звертає увагу на те, що позивачем при поданні до господарського суду позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 9690,28грн., відтак, розяснює, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський Будівельний Холдинг» (м.Львів, вул.Козельницька, буд.4; код ЄДРПОУ 36416850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1Ф.» (м.Львів, вул.Кульпарківська, буд.230; код ЄДРПОУ 39006413) 571956,00грн. основного боргу, 8391,46грн. пені та 8705,21грн. судового збору.

3. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 24.07.2017р.

Суддя Щигельська О.І.