Рішення № 67889016, 19.07.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2017р. Справа № 914/1203/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», м.Львів

до відповідача: Золочівського коледжу Львівського Національного аграрного університету, с.Новоселище Золочівського району Львівської області

про стягнення 282818,78грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Дубенюк Н.А.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник

від відповідача: ОСОБА_2 представник

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут», м.Львів до Золочівського коледжу Львівського Національного аграрного університету, с.Новоселище Золочівського району Львівської області про стягнення 282818,78грн., з яких 268102,52грн. основного боргу, 2412,92грн. індексу інфляції, 1278,08грн. процентів та 11025,26грн. пені.

Ухвалою суду від 19.06.2017р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.07.2017р. Ухвалою суду від 10.07.2017р. розгляд справи відкладено у звязку з неявкою позивача.

В судове засідання 19.07.2017р. представники сторін зявились, їм розяснено права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні 19.07.2017р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, вказаних в позовній заяві. Ствердив, зокрема, що на виконання укладеного між позивачем та відповідачем Золочівським коледжем Львівського Національного аграрного університету в березні 2017 року договору, ТзОВ «Львівгаз збут» поставлено відповідачу в березні 2017 році природний газ. Проте останнім взяті на себе за договором зобовязання із його оплати не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 268102,52грн., із вимогою про стягнення якої ТзОВ «Львівгаз збут» і звернулось до суду з позовною заявою, в якій окрім вказаної суми основного боргу до стягнення також заявлено 2412,92грн. індексу інфляції, 1278,08грн. процентів та 11025,26грн. пені. Просив позов задоволити.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні 19.07.2017р. проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у поданому ним відзиві (вх.№24207/17 від 10.07.2017р.). Зокрема, зазначив, що позивачем перевищено узгоджені обсяги поставки газу, відтак, заявлена до стягнення сума виходить за межі укладеного між сторонами договору, що, зважаючи на фінансування Золочівського коледжу Львівського Національного аграрного університету із державного бюджету, суперечить законодавству в сфері публічних закупівель. Окрім того звернув також увагу й на те, що договір підписано від імені ТзОВ «Львівгаз збут» особою, повноваження якої належним чином не підтверджено, а в документах, які подано позивачем на підтвердження своїх вимог, зазначено дату, що не співпадає з дійсною датою укладення договору. Представник відповідача також звернув увагу на те, що позивачем не вжито заходи досудового врегулювання спору, хоч такі, згідно з договором, є обовязковими, й зі своєї сторони повідомив суд про зобовязання Золочівського коледжу Львівського Національного аграрного університету виплатити ТзОВ «Львівгаз збут» заборгованість згідно договору та кошторисних призначень в сумі 191006,90грн. згідно запропонованого графіку. Просив, відтак, у задоволенні позову відмовити.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (позивач по справі, постачальник за договором) та Золочівським коледжем Львівського Національного аграрного університету (відповідач по справі, споживач за договором) укладено договір №41BBLvz141-17 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (бюджетних організацій) від 13.03.2017р., за яким постачальник зобов'язався передати у власність споживачу у 2017 році природний газ (далі газ), а споживач прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (п.1.1).

За умовами договору, визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку (п.2.9): за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобовязаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (п.2.9.1); на підставі отриманих від споживача даних та\або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника (п.2.9.2); споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобовязується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обгрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (п.2.9.3).

Так, до матеріалів справи долучено підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками акт №ЗЛВ00025420 приймання-передачі природного газу до договору на постачання природного газу від 24.02.2017р. №41BBLvz141-17, датований 31.03.2017р., про те, що постачальник передав, а споживач прийняв у березні 2017 року природний газ обсягом 27,445 тис. куб.м. на суму 268102,52грн.

З матеріалів справи вбачається, що вартість поставленого газу розрахована виходячи із погоджених сторонами умов договору про те, що розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем (п.3.1). Ціна газу становить 8475,60грн. за 1000 куб.м. крім того ПДВ 1695,12грн., всього з ПДВ 10170,72грн. (п.3.2). Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3. цього договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим договором (п.3.4).

У п.3.5 договору погоджено, що місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом ІІ цього договору.

Сторонами у договорі також погоджено порядок та строки проведення розрахунків. Так, розрахунковий період за договором становить один календарний місяць з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно (п.4.1). Оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в наступному порядку (п.4.2): 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці (п.4.2.1). У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу (п.4.2.2). Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (п.4.2.3). Договором також встановлено обовязок споживача оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах визначених договором (п.п.5.4, 5.4.2).

Оскільки у відповідності до встановленого договором порядку та строки поставлений газ відповідачем не оплачено, ТзОВ «Львівгаз збут» звернулось до суду із позовом, в якому окрім 268102,52грн. основного боргу до стягнення також заявлено 11025,26грн. пені, нарахованої на підставі договору, а також 2412,92грн. індексу інфляції та 1278,08грн. процентів, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Твердження відповідача про те, що до матеріалів справи не долучено доказів на підтвердження повноважень особи, якою підписано договір поставки №41BBLvz141-17 та ряд інших документів імені ТзОВ «Львівгаз збут», не спростовує факт укладення такого договору. Суд звертає увагу на те, що в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на особу, яка посилається на них. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про те, що вказаний договір визнано у встановленому законом порядку недійсним. Окрім того, слід вказати, що в тексті договору зазначено номер та дату довіреності на підставі якої діяла п.Чіпак Г.М. при підписанні вказаного договору.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, матеріалами справи підтверджено, що у березні 2017 року Золочівським коледжем Львівського Національного аграрного університету спожито природній газ обсягом 27,445 тис. куб.м. на суму 268102,52грн.

Суд, зважаючи на твердження відповідача щодо невірного зазначення дати укладення договору в акті приймання-передачі природного газу до договору на постачання природного газу та акті звіряння, зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що між тими ж сторонами в інший день укладався ще один договір про той же предмет та з тим самим номером 41BBLvz141-17, а тому приходить до висновку, що невірне зазначення дати договору у вказаних документах 24.02.2017р., замість вірної 13.03.2017р., є опечаткою, яка, втім, не позбавляє суд можливості встановити дійсні обставини вчинення відповідних правочинів.

Беручи до уваги твердження відповідача про те, що така поставка перевищує узгоджені сторонами обсяги поставки газу, а відтак, не може вважатись такою, що здійснена на виконання умов договору, суд зазначає, що у відповідності до п.2.3 договору, обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), а також з урахуванням процедур, передбачених кодексом ГРМ. У п.2.4 договору встановлено, що місячний обсяг відбору (споживання) газу споживачем не повинен перевищувати підтверджений обсяг газу більше ніж на +/- 5%.

Водночас, п.п.2.5-2.7 договору визначено порядок коригування (перегляду) планових місячних обсягів природного газу й надано можливість споживачу подати відповідну заяву, в тому числі й протягом місяця, в якому здійснюється фактичне споживання. Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем такі дії вживались, так само як і не підтверджено належними та допустимими доказами, що Золочівським коледжем Львівського Національного аграрного університету на виконання взятих на себе за договором зобовязань, встановлених п.5.4.5 договору, самостійно обмежено (припинено) споживання природного газу при перевитраті добового та/або місячного підтвердженого обсягу газу без без узгодження з постачальником. Суд також звертає увагу на те, що на відміну від встановленого для споживача обовязку обмежити (припинити) споживання природного газу у встановлених договором випадках, постачальник наділений лише правом ініціювати відповідну процедуру обмеження (припинення) (п.5.1.4) чи надавати доручення оператору ГРМ (п.5.1.5) щодо обмеження (припинення) постачання природного газу в порядку, визначеному розділом VII договору. Відтак, суд приходить до висновку, що постачання природного газу здійснено позивачем на виконання умов укладеного сторонами договору.

Золочівський коледж Львівського Національного аграрного університету у поданому ним відзиві також стверджує, що постачання газу в обсягах, що перевищує встановлені, суперечить законодавству в сфері публічних закупівель.

Суд, відтак, звертає увагу на те, що Закон України «Про публічні закупівлі», на який посилається відповідач, застосовується, зокрема, до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт 1,5 мільйонів гривень (ч.1 ст.2).

У відповідності до п.3.6 договору, загальна його сума складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за даним договором. Із комплексного аналізу умов договору №41BBLvz141-17 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (бюджетних організацій) від 13.03.2017р., суд приходить до висновку, що при його укладенні сторонами дотримано вимог чинного законодавства, а прогнозований обсяг закупівель не перевищував встановлений поріг. Перевищення обсягів споживання, як вже зазначалось, допущено відповідачем внаслідок невиконання взятих на себе за договором зобовязань із обмежено (припинено) споживання природного газу при його перевитраті.

Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2017р. по 24.04.2017р. між ТзОВ «Львівгаз збут» та Золочівським коледжем за договором №41BBLvz141-17, підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим їх печатками, встановлено, що станом на 24.04.2017р. заборгованість на користь ТзОВ «Львівгаз збут» становить 268102,52грн.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем передано, а відповідачем прийнято та спожито у березні 2017 року природний газ обсягом 27,445 тис. куб.м. на суму 268102,52грн., докази на підтвердження оплати якого в матеріалах справи відсутні.

В решті позовних вимог суд зазначає, що за ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як визначено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобовязаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У п.6.4 договору встановлено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. також розяснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Враховуючи вищенаведене та перевіривши проведений позивачем розрахунок, суд, не виходячи за межі позовних вимог, приходить до висновку, що позов про стягнення 268102,52грн. основного боргу, 11025,26грн. пені, нарахованої на підставі договору, а також 2412,92грн. індексу інфляції та 1278,08грн. 3% річних, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований.

На думку відповідача, недотримання позивачем встановленого договором обовязкового порядку досудового врегулювання спору є підставою для відмови в задоволенні позову.

Водночас, суд звертає увагу на розяснення, надане Конституційним Судом України у п.1 резолютивної частини рішення від 09.07.2002р. №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), в якому зазначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відтак, не дотримання встановленого договором порядку досудового врегулювання спору не позбавляє особу права звернутися за захистом свого порушеного, не визнаного чи оспорюваного права чи інтересу безпосередньо до суду.

Беручи до уваги заперечення відповідача, суд також звертає увагу на те, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобовязання, як вже зазначалось, не звільняється від відповідальності через неможливість виконання (ст.229 ГК України).

Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 Постанови №14 від 17.12.2013р. розяснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобовязань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, про що, зокрема, зазначено у Постанові Верховного суду від 15.05.2012р. по справі № 11/446. Також в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (див. постанову Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011).

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача в повному обсязі в розмірі 4242,28грн., беручи до уваги встановлену законом ставку судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та визначену позивачем ціну позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Золочівського коледжу Львівського Національного аграрного університету (Львівська область, Золочівський район, с.Новоселище; код ЄДРПОУ 00728440) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» (м.Львів, вул.Золота, буд.42; код ЄДРПОУ 39594527) 268102,52грн. основного боргу, 11025,26грн. пені, 2412,92грн. індексу інфляції, 1278,08грн. 3% річних та 4242,28грн. судового збору.

3. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

4. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 24.07.2017р.

Суддя Щигельська О.І.