Постанова № 67888668, 25.07.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 липня 2017 року № 826/6280/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2017 року №0000881306 та №0000891306, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.04.2017 року №Ф-11/26-50-13-06 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.04.2017 року №0000901306 (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки витрати, які визнані контролюючим органом такими, що не пов'язані зі здійсненням нотаріальної діяльності, безпосередньо пов'язані із забезпеченням професійної діяльності позивача як самозайнятої особи. А тому прийняті відповідачем рішення є такими, що мають бути скасовані у судовому порядку.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/6280/17 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача заперечувала проти позову та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також на відсутність заперечень з цього приводу з боку представників сторін, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 27.03.2017 року складено акт №40/1/26-50-13-06-09/НОМЕР_1 про результати позапланової виїзної перевірки дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування платника податків, який провадить незалежну професійну діяльність (приватний нотаріус) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період із 01.01.2011 року по 31.12.2015 року (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем порушено п. 178.3 ст. 178, п. 1.2, п. 1.4, п. 16.1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 5 ст. 4, п. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

На підставі акту перевірки, 12.04.2017 року відповідачем прийнято оскаржувані повідомлення-рішення: №0000881306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 161035,14 грн. за основним платежем та у розмірі 40258,79 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0000891306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 1595,15 грн. за основним платежем та у розмірі 398,79 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У той же день відповідачем складено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11/26-50-13-06, згідно з якою від позивача вимагається сплатити недоїмку у розмірі 244441,00 грн., та прийнято оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000901306, яким до позивача застосовано штрафні санкції у загальному розмірі 52726,37 грн.

Вважаючи перелічені вище рішення контролюючого органу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати, які не стосуються проведення нотаріальної діяльності, а саме:

- в 2013 році витрати у розмірі 527001,83 грн.;

- в 2014 році витрати у розмірі 293741,89 грн.;

- в 2015 році витрати у розмірі 106343,63 грн.

Однак, з такими висновками суд не погоджується, адже як з'ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, суми витрат, понесені позивачем, повністю підтверджуються документально, а саме копіями: договорів оренди та договорів про надання послуг, касових чеків, актів прийняття-передачі послуг, розрахункових квитанцій, товарних чеків, квитанцій до прибуткового касового ордеру.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Ставки податку визначені у п. 167.1 ст. 167 ПК України.

Згідно із п. 178.3 ст. 178 ПК України, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до п. 178.2 ст. 178 ПК України, доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри (п. 167.1 ст. 167 ПК України).

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо деяких питань оподаткування фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (приватних нотаріусів, адвокатів), затвердженої наказом Державної податкової служби України від 24.12.2012 року №1185, визначено, що з метою забезпечення дотримання загальних принципів оподаткування, передбачених ст. 4 ПК України, при визначенні сукупного чистого доходу доцільно враховувати витрати приватних нотаріусів, які пов'язані з організацією нотаріальної діяльності та обумовлені вимогами Закону України "Про нотаріат", а також наведено невичерпний орієнтовний перелік витрат, які можуть бути віднесені до витрат, які враховуються при визначенні оподатковуваного доходу, в якому передбачено витрати на придбання канцелярського приладдя, зокрема і канцелярського паперу.

Тобто, вказана консультація має рекомендаційних характер, і наведений у ній перелік не є вичерпним, що свідчить про можливе віднесення до необхідних витрат незалежної професійної діяльності і інших витрат, якщо вони відповідають вимогам п. 178.3 ст. 178 ПК України.

З огляду на загальне описове визначення витрат незалежної професійної діяльності, наведене у п. 178.3 ПК України, необхідно у кожному окремому випадку аналізувати здійснені витрати за критеріями можливості використання придбаних товарів (робіт, послуг) у незалежній професійній діяльності, ділової мети їх придбання, впливу цих витрат на отримання доходу, й за умови відповідності таким критеріям придбані товари (роботи, послуги) й здійснені витрати слід вважати такими, що необхідні для провадження незалежної професійної діяльності.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду міста Києва від 03.11.2015 року у праві №К/800/29541/15.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні визначено Законом України "Про нотаріат".

В силу ст. 32 Закону України "Про нотаріат" приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Також, відповідно до ст. 5 Закону України "Про нотаріат", нотаріус зобов'язаний, у тому числі, постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 29 1 цього Закону, проходити підвищення кваліфікації та виконувати інші обов'язки, передбачені законом.

Згідно з ч. 9 ст. 24 Закону України "Про нотаріат", приватний нотаріус вправі мати контору, укладати цивільно-правові та трудові договори, відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках.

Проаналізувавши зміст укладених позивачем договорів, вимоги Закону України "Про нотаріат", Порядку підвищення кваліфікації нотаріусів, консультантів державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, помічників приватних нотаріусів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2014 року №1422/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.08.2014 року за №1046/25823, суд приходить до висновку що нотаріус на власний розсуд та виходячи з власних потреб оновлює, поглиблює та розширює свої професійні знання, уміння та навички. Чинним законодавством не встановлено обмежень щодо вибору виду підвищення кваліфікації.

Отже, з урахуванням всього викладеного вище, суд дійшов висновку, що витрати, здійснені позивачем на отримання консультаційних послуг та послуг з проведення навчання з питань оподаткування та бухгалтерського обліку, науково-практичних конференцій, симпозіумів з питань оподаткування, бухгалтерського та податкового обліку, інформаційних послуг по веденню діловодства з нотаріальної діяльності, індивідуальні консультації по змінам чинного податкового законодавства, фінансового та іншого законодавства для підвищення професійної кваліфікації замовника, за договорами надання послуг, за своїми критеріями відповідають можливості використання придбаних товарів (робіт, послуг) у незалежній професійній діяльності нотаріуса, діловій меті їхнього придбання, впливу цих витрат на отримання доходу, а тому вказані витрати слід вважати такими, що необхідні для провадження незалежної професійної діяльності позивача. Відтак, висновки контролюючого органу про включення до розміру витрат за 2013-2015 роки витрат, які не пов'язані з нотаріальною діяльністю не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної адміністративної справи та є необґрунтованими.

Зазначене, у свою чергу, також свідчить про безпідставність донарахування військового збору на чистий оподатковуваний дохід.

Отже, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно донарахування єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1, п. 5 ч. 1 ст. 4, п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 7, ч. 2, ч. 8 ст. 9 Закону, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є: особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями.

Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п.п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року.

Отже, приватні нотаріуси сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року. Звітним періодом для приватних нотаріусів визначено календарний рік.

З вищевикладеного вбачається, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок, має відповідати чистому доходу, заявленому у податковій декларації, що подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

На підставі ст. 6 Закону, наказом Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 року №454 було затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 3.4 якого передбачено: фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, у тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, самі за себе формують та подають до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік. Звіт подається за формою згідно з таблицею 3 додатка 5 до Порядку.

З огляду на вищезазначені норми слідує, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок у графі «усього» таблиці 3 додатка 5 до Порядку, має відповідати чистому доходу, заявленому у податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Цей висновок підтверджується також змістом Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів та зборів від 09.09.2013 року №455 (далі - Інструкція у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: платники, визначені пп. 4 п. 2.1 розділу II Інструкції (фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно) сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Отже, жоден із зазначених нормативних актів не вимагає від самозайнятої особи - приватного нотаріуса проводити обчислення суми чистого доходу в розрізі місяців за податковий період - календарний рік, та не містить посилань при проведенні розрахунку єдиного внеску на Книгу обліку доходів та витрат, а єдиною вимогою є відповідність річній податковій декларації.

Суд також наголошує, що Законом України від 04.07.2013 року №406-VII внесено зміни до Закону, відповідно до яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надає роз'яснення з питань застосування законодавства, про збір та ведення обліку єдиного внеску, а Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади.

На виконання зазначеної норми Закону Міністерством доходів та зборів України та Пенсійним фондом України видано спільний лист від 27.12.2013 року №21052/5/99-99-17- 03-01-16, згідно з яким Міністерство доходів і зборів України та Пенсійний фонд України повідомляють, що консультації з питань ведення Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, включаючи питання заповнення таблиць 5-9 Додатка 4, всіх таблиць Додатка 5, Додатка 6 та Додатка 7 звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкові державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року №454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальникам звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», надають органи Пенсійного фонду України.

Згідно з п. 178.4, п. 178.6 ст. 178 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб.

Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Таким чином, підсумовуючи викладені норми та обставини, суд приходить до висновку, що позивач сформував зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску у відповідності до вимог чинного законодавства, що вказує на протиправність оскаржуваної вимоги.

Процедура нарахування і сплати фінансових санкцій з єдиного внеску регламентована Інструкцією, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 7.1 Інструкції, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Враховуючи встановлену відсутність порушення позивачем норм законодавства щодо адміністрування єдиного соціального внеску, суд зазначає про відсутність правових підстав для нарахування штрафних санкцій, а тому рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12.04.2017 року №0000881306 та №0000891306.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.04.2017 року №Ф-11/26-50-13-06, складену Головним управлінням ДФС у м. Києві.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.04.2017 року №0000901306, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві.

5. Присудити на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) здійснений нею судовий збір у розмірі 4477,27 грн. (чотири тисячі чотириста сімдесят сім гривень двадцять сім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.І. Келеберда