Постанова № 67888458, 14.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року Справа № 920/594/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівКорсака В.А., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", м. Київна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 рокуу справі господарського суду Сумської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", м. КиївдоТовариства з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ", м. Сумипростягнення суми

за участю представників

позивача: Суворова Л.В.,

відповідача: Замкова М.О.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" (далі за текстом - ПАТ "УКРТРАНСГАЗ") звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИГАЗ ЗБУТ" (далі за текстом - ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ") про стягнення 12 257 987, 75 грн. основного боргу, 2 126 471, 51 грн. пені, 261 531, 28 грн. інфляційних втрат, 149 291, 81 грн. 3 % річних, 1 889 221, 52 грн. 7 % штрафу за неналежне виконання укладеного сторонами Договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.12.2016 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 року в частині позовних вимог про стягнення 12 257 987, 75 грн. основного боргу провадження у праві припинено; в частині позовних вимог щодо стягнення 2 126 471, 51 грн. пені, 261 531, 28 грн. інфляційних втрат, 149 291, 81 грн. 3 % річних та 1 889 221, 52 грн. штрафу відмовлено.

Вищезазначені судові акти в частині припинення провадження у справі мотивовано тим, що під час розгляду справи відповідачем здійснено оплату заборгованості за лютий та березень 2016 року у загальній сумі 12 257 987,75 грн., у зв'язку з чим відсутній предмет спору; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих на несвоєчасно виконане грошове зобов'язання сум пені, інфляційних, 3 % річних та штрафу мотивовано тим, що підписання Спільних протокольних рішень відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20, за якими за рахунок державних субвенцій здійснювалось погашення заборгованості за надані по Договору послуги, виключає можливість застосування у даному випадку відповідальності, передбаченої п. 7.2 Договору, наслідків за порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України; при цьому, положення ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України не застосовуються до прострочення грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 07.12.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 року в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 2 126 471, 51 грн. пені, 261 531, 28 грн. інфляційних втрат, 149 291, 81 грн. 3 % річних та 1 889 221, 52 грн. штрафу і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити такі вимоги у повному обсязі.

ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку з відпусткою судді Данилової М.В. у справі № 920/594/16 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Корсак В.А., Швець В.О.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Сумської області від 07.12.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 року - скасувати в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 2 126 471, 51 грн. пені, 261 531, 28 грн. інфляційних втрат, 149 291, 81 грн. 3 % річних та 1 889 221, 52 грн. штрафу і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2015 року ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" (газотранспортне підприємство) та ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ" (замовник) укладено Договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 (далі за текстом - Договір), за умовами п. 1.1 якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у строки та в порядку, передбаченому умовами цього Договору.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Договору послуги з транспортування газу магістральними газопроводами оформляються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, які є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника (відповідача) з газотранспортним підприємством (позивачем).

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

За умовами п. п. 5.2, 5.4 Договору тарифи, визначенні в п. 5.1 Договору, є обов'язковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами Договору. Вартість фактично наданих позивачем відповідачу послуг за звітний місяць визначається на підставі акту наданих послуг.

Приписами абз. 2 п. 11.1 Договору встановлено, що Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Позивачем на виконання умов Договору протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року надано відповідачу послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у обсязі 241 079, 716 тис. куб. м. на загальну суму 45 856 796, 16 грн. (включно з ПДВ), оплата яких відповідно до п. 5.5 Договору повинна була здійснюватись відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватись транспортування газу. Однак, відповідачем порушено взяті зобов'язання та всупереч умовам укладеного Договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року оплачено такі послуги лише частково, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 12 257 987,75 грн.; крім того, враховуючи несвоєчасність оплати спожитого природного газу позивачем відповідно до п. 7.2 Договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано пеню, штраф, інфляційні втрати та 3 % річних.

Відтак, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань позивач звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з оплати наданих послуг з транспортування природного газу в сумі 12 257 987,75 грн., а також 2 126 471, 51 грн. пені, 261 531, 28 грн. інфляційних втрат, 149 291, 81 грн. 3 % річних та 1 889 221, 52 грн. 7 % штрафу.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

В силу приписів ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, після порушення провадження у даній справі відповідачем на підставі спільних протокольних рішень № 1786/у від 21.06.2016 року та № 1814/у від 24.06.2016 року про організацію взаєморозрахунків, укладених відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", позивачу перераховано згідно платіжного доручення № 14 від 22.06.2016 року (оплачено 24.06.2016 року) кошти у розмірі 3 500 000 грн. та згідно платіжного доручення № 15 від 24.06.2016 року (оплачено 30.06.2016 року) кошти у розмірі 10 476 349, 02 грн. за послуги з транспортування газу, надані в липні-грудні 2015 року та в січні-березні 2016 року, тобто, здійснено погашення заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 12 257 987, 75 грн., у зв'язку з чим суди дійшли правомірних висновків щодо припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмета спору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованих на суму простроченої заборгованості пені, інфляційних втрат та 3 % річних, господарські суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що розрахунок за надані послуги з транспортування природного газу сторонами здійснювався на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій" шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, якими фактично сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу.

Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

В силу приписів ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі за текстом - ПЕК), визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 року), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом прийняття, зокрема, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, Постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тому, при визначенні обсягу грошових зобов'язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

З огляду на зазначене, оформлення та підписання документів, зокрема, таких як протоколи взаєморозрахунків, а в даному випадку - спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на момент розгляду зазначеної справи у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість за транспортування природного газу магістральними трубопроводами за Договором № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року.

Зі змісту вищевказаних спільних протокольних рішень вбачається, що розрахунки між сторонами, проведені на підставі спільних протокольних рішень, здійснювались в межах Договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та були одночасно процедурою погашення зобов'язань відповідача з остаточної оплати вартості поставленого природного газу у визначеному місяці в розмірі отриманих за спільним протокольним рішенням сум пільг і субсидій населенню. Тобто, підписання сторонами спільних протокольних рішень і виконання їх положень, а також положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 свідчить, що сторони фактично погодились, що оплата послуг за транспортування природного газу магістральними трубопроводами за Договором № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року відбувається шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі кожного спільного протокольного рішення.

Таким чином, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків та/або підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до Договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, а тому для застосування санкцій у вигляді пені та інших наслідків порушення грошового зобов'язання необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями.

В той же час, з урахуванням особливостей здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не мав можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за транспортування природного газу, у зв'язку з чим вина відповідача з прострочення платежів за Договором відсутня, що вказує і на відсутність складу правопорушення, передбаченого положеннями ст. 217 Господарського кодексу України та ст. 614 Цивільного кодексу України та позбавляє позивача права застосовувати до боржника заходи відповідальності і, зокрема, наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо неправомірності та необґрунтованості заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, які нараховані на суму боргу в розмірі 12 257 987, 75 грн. за липень-грудень 2015 року та січень-березень 2016 року, оскільки оплата вказаної суми вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до Договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року була здійснена на умовах погоджених спільних протокольних рішень без прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання необхідною умовою є факт невиконання або прострочки виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: 1) якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; 2) якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; 3) якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що правовідношення в якому відповідач зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а позивач має право вимагати від замовника відповідної оплати є грошовими зобов'язаннями, а, отже, до них не може бути застосовано приписи ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в постановах від 28.02.2011 року у справі № 3-11 гс11, від 04.02.2016 року у справі № 3-1гс14.

В п. 5.2 Спільних протокольних рішень встановлено, що вони набирають чинності з моменту їх підписання всіма сторонами і діють до повного виконання сторонами зобов'язань за спільним протокольним рішенням.

Таким чином, для застосування санкцій, передбачених п. п. 7.2, 7.3 Договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених протокольними рішеннями, які діяли на момент розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанції про необхідність припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмета спору у зв'язку зі сплатою суми основного боргу після порушення провадження у справі та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних втрат та 7 % штрафу, оскільки підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до Договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року та прострочення їх оплати на умовах спільних протокольних рішень відповідачем не допущено.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПАТ "УКРТРАНСГАЗ", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 року у справі № 920/594/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.А. Корсак В.О. Швець