Постанова № 67888123, 21.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року Справа № 906/402/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівКорсака В.А., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Коростень, Житомирська обл.на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 рокуу справі господарського суду Житомирської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Коростень, Житомирська обл.доКомунального підприємства "Теплозабезпечення", м. Коростень, Житомирська обл.провизнання недійсним договору від 01.01.2012 року № 411

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: Грищенко О.М.

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до комунального підприємства "Теплозабезпечення" (далі за текстом - КП "Теплозабезпечення") про визнання недійсним Договору № 411 про надання послуг з централізованого опалення від 01.01.2012 року.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2016 року позов задоволено: визнано недійсним Договір № 411 про надання послуг з централізованого опалення від 01.01.2012 року, укладений КП "Теплозабезпечення" та ФОП ОСОБА_4

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 року рішення господарського суду Житомирської області від 13.12.2016 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись постановою суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 року і передати справу на новий апеляційний розгляд.

КП "Теплозабезпечення" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Позивача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника відповідача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2012 року КП "Теплозабезпечення" (виконавець) та ФОП ОСОБА_4 (споживач) укладено Договір № 411 про надання послуг з централізованого опалення (далі за текстом - Договір), за умовами п. п. 1, 2, 3 якого виконавець зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені Договором; суб'єкт користування послугами: власник (орендар) нежитлового приміщення; характеристики об'єкта надання послуг: назва об'єкта - АДРЕСА_1, опалювальна площа (об'єм) 97,3 кв. м.

Згідно з п. п. 5.2, 5.3 Договору розмір щомісячної плати за надані послуги з центрального опалення на момент укладення Договору становить: в опалювальний сезон - 1 955, 13 грн., в міжопалювальний сезон - 133, 30 грн. До моменту встановлення побудинкових засобів обліку теплової енергії розрахунки за фактично спожиту теплову енергію проводяться по щомісячних фактичних витратах пропорційно до теплового навантаження 0,007 Гкал/год.

За умовами п. п. 7, 8 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Послуги оплачуються в безготівковій формі. За умови домовленості між сторонами у виключних випадках форма розрахунків може бути іншою.

Відповідно до п. п. 10, 11 Договору за централізоване опалення приміщення плата справляється за нормативами (нормами) споживання. Плата за послуги вноситься на розрахунковий рахунок: р/р №26036290267123 в ТВБВ №10005/029 АТ "Ощадбанк", МФО 311647.

Вказаний Договір укладається на 5 років і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається продовженим на той же строк, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (п. 29 Договору.)

Договір № 411 про надання послуг з централізованого опалення від 01.01.2012 року підписано споживчем та виконавцем і скріплений печаткою останнього.

ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним Договору № 411 про надання послуг з централізованого опалення від 01.01.2012 року, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що останній підписано від його імені невідомою особою.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що за результатами судової почеркознавчої експертизи у Висновку експерта № 1/2819 від 05.10.2016 року встановлено, що підпис, який розміщений у Договорі № 411 від 01.01.2012 року про надання послуг з централізованого опалення у графі: "За споживача Керівник" виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою, тобто, оспорюваний договір укладено з порушенням ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 203, ч. ч. 2 - 4 ст. 207 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 181, ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, що відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що умови оспорюваного Договору відповідають загальним положенням ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627, 638, 901 Цивільного кодексу України, ст. 174, ч. 2 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Договір укладено зі споживачем, який є власником будівлі де використовується теплова енергія і надання послуг за оспорюваним Договором підтверджується рішенням господарського суду Житомирської області від 07.09.2015 року у справі № 906/1020/15, яким з ФОП ОСОБА_4 стягнуто на користь КП "Теплозабезпечення" заборгованість за надану теплову енергію на підставі Договору № 411 від 01.01.2012 року та яку в подальшому сплачено ФОП ОСОБА_4, що з урахуванням приписів ст. 241 Цивільного кодексу України свідчить про наступне схвалення правочину, а, отже, такий правочин не може бути визнано недійсним.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірними висновки апеляційного господарського суду з огляду на наступне.

Відповідності до ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Положеннями ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, і вільне волевиявлення учасника правочину.

За приписами ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні положення містяться і в ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України.

За приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Частиною 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск теплової енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року, споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 07.09.2015 року у справі № 906/1020/15 залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2016 року позов в.о. Коростенського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Коростенської міської ради та КП "Теплозабезпечення" до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 48 570, 67 грн. задоволено частково: присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь КП "Теплозабезпечення" 33 421, 53 грн. боргу, 12 420, 76 грн. пені, 1 440, 97 грн. інфляційних втрат, 1 287, 41 грн. 3 % річних; відмовлено у задоволенні позову в частині позовних вимог, заявлених в інтересах позивача-1 - Коростенської міської ради.

За таких обставин та враховуючи положення ч. 3 ст. 35 ГПК України, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що рішенням господарського суду Житомирської області від 07.09.2015 року у справі № 906/1020/15 встановлено факти, які є преюдиціальними при вирішені даного спору, і, зокрема, надання КП "Тепло-забезпечення" послуг з теплопостачання ФОП ОСОБА_4 на підставі Договору № 411 про надання послуг з централізованого опалення 01.01.2012 року на загальну суму 33 421, 53 грн. та яку після постановлення судового рішення було сплачено останнім.

В преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За приписами ч. 3 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначені судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Враховуючи викладене, висновок апеляційного господарського суду щодо преюдиціальності фактів, встановлених рішенням господарського суду Житомирської області від 07.09.2015 року у справі № 906/1020/15, відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Позовні вимоги щодо визнання недійсним вказаного Договору обгрунтовано тим, що ФОП ОСОБА_4 не підписував оспорюванний Договір, а також не мав не тільки вільного, а й будь-якого волевиявлення на його укладання, оскільки це не відповідало його внутрішній волі, а правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обмовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 Цивільного кодексу України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

За змістом наведеної норми настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. При цьому, доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

З огляду на те, що споживання теплової енергії здійснюється на підставі Договору, який укладається постачальником зі споживачем, а рішенням господарського суду Житомирської області від 07.09.2015 року у справі № 906/1020/15 встановлено преюдиціальний факт надання послуг з теплопостачання на підставі Договору № 411 про надання послуг з централізованого опалення 01.01.2012 року на об'єкт - АДРЕСА_1, який належить відповідачу, і яким в подальшому здійснено оплату заборгованості за надані послуги, що підтверджується рахунком-фактурою № 361 від 29.02.2012 року та меморіальним ордером № 6694 від 19.03.2012 року, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку щодо наступного схвалення правочину відповідачем, що унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

При цьому посилання місцевого господарського суду лише на висновок експерта № 1/2819 від 05.10.2016 року при обґрунтування рішення про задоволення позову про визнання недійсним правочину суперечить приписам ч. 5 ст. 42 ГПК України, якою встановлено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу, тобто, за результатами розгляду усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи апеляційним господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів касаційного інстанції відзначає, що доводи ФОП ОСОБА_4, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують встановлених апеляційним господарським судом фактичних обставин справи щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог; крім того, такі доводи скаржника вже були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, їм надана належна правова оцінка і вони правомірно були відхилені як необґрунтовані.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарського суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 року у справі № 906/402/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга Судді В.А. Корсак В.О. Швець