Постанова № 67887406, 30.06.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2017 року № 810/1462/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Приватного Каменеобробного підприємства "МК-Престиж" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Приватне Каменеобробне підприємство "МК-Престиж" з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 10.12.2012 № 0001332204 та № 0001342204.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення ним вимог податкового законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними.

Сторони до суду не з'явилися, надали заяви, в яких просили розглядати справу за їх відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про можливість задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року, позовні вимоги Приватного Каменеобробного підприємства "МК-Престиж" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.12.2012 року №0001332204 та №0001342204.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2017 року постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своїй ухвалі суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Леміш груп", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрземстрой", Приватним підприємством "Охторг", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехномас-сервіс", судами не з'ясовано всі умови відповідних договорів, специфіки господарських операцій позивача з контрагентами, умов придбання товарів та робіт, не перевірено як мало здійснюватися проведення робіт, як мало оформлятися проведення та прийняття відповідних робіт, який зміст та порядок виконання, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не перевірено зв'язок придбання товарів та робіт з власною господарською діяльністю позивача.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 21.11.2012 № 702, виданого Ірпінською ОДПІ, згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 ПК України проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Леміш груп", ТОВ "Укрземстрой", ПП "Охторг", ТОВ "Укртехномас - сервіс" за період з 01.10.2009 року по 31.09.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 28.11.2012 № 1785/22-4/32607055.

Перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.2 (з урахуванням п. 187.9 ст. 187), п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого підприємством занижено сплату податку на додану вартість на загальну суму 428 106, 56 грн., в тому числі за жовтень 2009 на суму 16 640,00 грн., листопад 2009 року на суму 15 834,00 грн., грудень 2009 на суму 51 332,14 грн., січень 2010 року на суму 80 765,00 грн., лютий 2010 року на суму 13 950,40 грн., березень 2010 року на суму 19 544,18 грн., квітень 2010 року на суму 86 674,60 грн., травень 2010 року на суму 43 315,89 грн., червень 2010 року на суму 2 216,95 грн., вересень 2010 року на суму 13 500,00 грн., жовтень 2010 року на суму 18 333,00 грн., листопад 2010 року на суму 32 500,00 грн., грудень 2010 року на суму 33 500,00 грн. та п. 138.2. ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 476 268,79 грн., в тому числі за 4-й квартал 2009 року на суму 6 766,18 грн., за 1-й квартал 2010 року на суму 136 043,00 грн., за 2-й квартал 2010 року на суму 184 922,20 грн., за 3-й квартал 2010 року на суму 26 244,90 грн., за 4-й квартал 2010 року на суму 122 291,75 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення - рішення від 10.12.2012 року № 0001332204 та № 0001342204.

Як слідує з матеріалів справи, ПКП "МК-Престиж" відповідно до установчих документів здійснює господарську діяльність по видах:

Код КВЕД 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю (основний);

Код КВЕД 43.33 Покриття підлоги й облицювання стін;

Код КВЕД 43.39 Інші роботи із завершення будівництва;

Код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.

Як слідує з матеріалів справи, у 2010 році у зв'язку із зобов'язаннями позивача по виконанню робіт по Додатковій угоді №1 від 18.01.2010, до Договору поставки №1/5 від 04.06.2009, укладеного між ПКП «МК-Престиж» та ТОВ «Жовідь», Договору № 20-5-10 від 20.05.2010, укладеного між ПКП «МК-Престиж» та ТОВ «АВЕР-ТЕХ», Договору № 28/1 від 09.11.2009, укладеного між ПКП «МК-Престиж» та ТОВ «АВЕР-ТЕХ», по Договору № 34 від 03.12.2009, укладеного між ПКП «МК-Престиж» та ТОВ «АВЕР-ТЕХ», підприємством було прийнято рішення про залучення субпідрядних організацій, які здійснюють діяльність у даній сфері.

Так, позивачем укладено договори з ТОВ "Укрземстрой" від 19.01.2010 № 2, відповідно до якого контрагент зобов'язується виготовити продукцію з граніту Межирічського родовища у відповідності до технічної документації і діючих ДСТУ БВ 27-37-95, та провести роботу по монтажу даної продукції, а позивач прийняти та сплатити за продукцію та виконані роботи на умовах даного договору.

Також з даним контрагентом було укладено договір від 26.04.2010 № 3, відповідно до якого ТОВ "Укрземстрой" зобов'язується виготовити та змонтувати сходи, ліфтові портали, плінтуси та логотип з мармуру в приміщенні АТ "Збербанк Росії".

Між ТОВ "Укрземстрой", ПП "Охторг" та ПКП "МК-Престиж" 15.06.2010 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ "Укрземстрой" передає, а ПП "Охторг" приймає права та обов'язки по виконанню договору від 19.01.2010 № 2 та від 26.04.2010 № 3, укладених з ПКП "МК - Престиж".

Крім цього, 02.09.2010 року між позивачем та ТОВ "Укртехномас - сервіс" укладено договір № 14/2.9.10, відповідно до якого ТОВ "Укртехномас - сервіс" зобов'язується виготовити гранітну продукцію та виконати за замовленням ПКП "МК-Престиж" роботи у відповідності до заявок.

Також 16.09.2010 року між позивачем та ТОВ "Леміш груп" укладено договір № 1-16.0, відповідно до якого контрагент позивача зобов'язується виготовити гранітну продукцію та виконати за замовлення позивача роботи у відповідності до заявок.

Зазначені договори, їх укладення та виконання відповідають умовам господарського та цивільного законодавства.

Метою укладення договорів та здійснення господарських операцій було отримання доходу позивачем в результаті подальшої реалізації виготовленої продукції та виконаних робіт.

Цивільним кодексом України встановлена презумпція правомірності правочину, а саме згідно з ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно з вимогою ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Зазначені договори (правочини) є дійсними. Відповідач не надав суду доказів визнання їх недійсними, а саме відповідних судових рішень.

Указані договори були виконані в повному обсязі, в результаті чого позивачем був отриманий дохід.

Реальність господарських операцій підтверджується первинними документами, що були надані суду і приєднані до матеріалів справи.

Згідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Крім того, п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформленні з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Також відповідно до ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ).

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.15 п. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач не заперечував щодо наявності у позивача первинних документів, які є підставою для формування витрат та податкового кредиту.

Слід також звернути увагу, що в акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи і Свідоцтва про державну реєстрацію контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішеннями суду на момент укладання чи виконання договорів.

Збільшуючи зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, контролюючий орган виходив з того, що документи, на підставі яких позивачем сформовані спірні суми податкових вигод, були виписані контрагентами, які мають ознаки фіктивності та містять недостовірні відомості стосовно особи, відповідальної за здійснення господарської операції.

На підтвердження зазначених обставин фіктивності ТОВ «Леміш груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», ТОВ «Укртехномас-сервіс» контролюючий орган посилається на: протокол допиту свідка від 27.03.2012 ОСОБА_1, який являється директором, бухгалтером та засновником ПП «Охторг»; протокол допиту свідка від 27.12.2011 ОСОБА_2, який являється директором ТОВ «Укртехномас-сервіс», вирок Подільського районного суду м. Києві від 09.08.2011 (справа № 1-596/11) по обвинуваченню ОСОБА_3, директора та засновника тов.»Укрземстрой»; обвинувальний висновок по кримінальній справі № 72-00200 по обвинуваченню ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 КК України.

Згідно даних протоколів допиту свідків, вироку суду та обвинувального висновку слідує, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не причетні до ведення фінансово-господарської діяльності зазначених підприємств та повідомили про те, що, враховуючи скрутне матеріальне становище, погодились на пропозицію за грошову винагороду зареєструвати підприємства на свої особи без наміру зайняття фінансово-господарською діяльністю.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до приписів статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частиною четвертою 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду у справах про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Тобто, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Згідно зі статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Отже, ні до компетенції адміністративного суду, ні тим більше до компетенції податкової інспекції, законом не віднесено повноваження робити висновки про наявність або відсутність події злочину, так як вказані функції притаманні виключно судам загальної юрисдикції при здійсненні кримінального судочинства.

Одночасно з цим, згідно зі статтею 368 Кримінального процесуального кодексу України питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, вирішується таким судом виключно при ухвалені вироку.

Як слідує з постанови Печерського районного суду у м. Києві від 19.03.20112 у справі № 1-167/12, вироку Подільського районного суду м. Києва від 09.08.2011 у справі № 1-596/11, судами не досліджувалося та не надавалося оцінки господарським операціям позивача та ТОВ «Укртехномас-сервіс», ТОВ «Укрземстрой», не встановлювалася недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарських операцій, а позивач або його посадові особи не є фігурантами вказаних кримінальних справ. Досліджувані судами у постанові та вироку обставини стосуються періоду створення та реєстрації юридичних осіб, подальша ж господарська діяльність підприємств не досліджувалась.

Суд звертає увагу на те, що сама по собі придбання суб'єкта підприємницької діяльності без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цим підприємством не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, а відтак не може розцінюватися як імперативна ознака нікчемності укладених ним правочинів. При цьому, негативні наслідки для реальних контрагентів фіктивних підприємств мають місце лише у разі умисної спільної участі у вчиненні злочину, зокрема, шляхом сприяння незаконному завищенню валових витрат або податкового кредиту із ПДВ.

Проте, доказів участі позивача разом із ТОВ «Леміш груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», ТОВ «Укртехномас-сервіс» у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у постанові та вироку позивач відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій, яким штучно формувався податковий кредит вищевказаними особами.

Водночас, встановлення факту фіктивного підприємництва Податковий кодекс України не визначає як самостійну підставу для позбавлення права на формування податкового кредиту та витрат.

При цьому, відповідачем не надано добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій, в тому числі і результатів почеркознавчої експертизи з категоричними висновками щодо підписів на поданих товариством первинних документах.

Слід зазначити, що сам по собі протокол допиту свідка не є належним доказом вчинення будь-якою особою кримінально-караного діяння, а відтак, відсутність таких доказів вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Щодо доводів відповідача про непричетність засновників ТОВ «Леміш груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», ТОВ «Укртехномас-сервіс» до господарської діяльності вказаних товариств, то суд зазначає, що така обставина не може свідчити про факт вчинення податкового правопорушення позивачем.

Саме такої правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 02.03.2016 № К/800/11712/15, яка розглядалася за подібних обставин та в якій суд касаційної інстанції відійшов від правової позиції Верховного суду України, яка була ним висловлена у постанові від 05.03.2012 у справі № 21-421а11.

У вказаній справі Вищий адміністративний суд України зазначив, що дійсно, згідно з позицією Верховного суду України, викладеної ним, зокрема, у постанові від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, а також у постанові від 22.09.2015 у справі № 21-887а15, документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Втім, Вищий адміністративний суд України наголосив, що наявність таких обставин має підтверджуватись документально, зокрема, результатами почеркознавчої експертизи з категоричними висновками про неавтентичність проставлених підписів на поданих товариством первинних документах, позаяк особа, яка заперечує свою причетність до діяльності юридичної особи, може мати особисту зацікавленість у неподанні відомостей, необхідних для податкового контролю.

Крім цього, у податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на протоколи допиту свідків та вироки суду, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на податкову інформацію, допити свідків та вироки суду про те, що діяльність контрагентів позивача - ТОВ «Леміш груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», ТОВ «Укртехномас-сервіс» була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням останньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Суд вважає, що в отриманні права на формування податкового кредиту та витрат може бути відмовлено у разі якщо податковим органом буде доведено, що платник податку діяв без належної обачності та, виходячи із умов та обставин здійснення відповідної угоди, знав або міг знати про зазначення контрагентом недостовірних відомостей чи про надання документів підписаних особою, що не є керівником контрагента чи про те, що контрагентом по договору є особа, яка не здійснювала реальної підприємницької діяльності та не декларувала свої податкові зобов'язання.

При цьому, самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є беззаперечним доказом обізнаності платника податків з дефектами у правовому статусі контрагента, адже відповідні пояснення можуть надаватись, у тому числі, з метою уникнення кримінальної відповідальності взагалі або більш суворого покарання.

Тому формальна відмова особи від будь-якого відношення до створеного нею підприємства не може розглядатися як обставина, достатня для висновку про достовірність даного факту.

Суд наголошує на важливості правової позиції, висловленої Європейським судом з прав людини у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Тобто, у даному випадку, недобросовісність платника податків має бути встановлена безумовними та недвозначними доказами.

Проте, як слідує з Акту перевірки, ТОВ «Леміш груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», ТОВ «Укртехномас-сервіс» на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані, як юридичні особи у відповідності до чинного законодавства та були платниками податку на додану вартість.

Відповідачем в акті перевірки та під час розгляду справи не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме ПКП «МК - Престиж», як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента.

Суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.

Підприємство, яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов'язує право на зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток на суму податкового кредиту та витрат, не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.

Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив: " 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. 71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1".

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюється конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому, Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постановах від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06), від 09.09.2008 (справа №21-500во08), від 01.06.2010 (справа №21-573во10) та від 31.01.2011 у справі №21-47а10 дійшов висновку, що "у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту".

Крім цього, Верховний Суд України у своїй постанові від 30.09.2015 (справа 21-1575а15), предметом якої були вимоги податкового органу про визнання недійсними з моменту реєстрації установчих документів та припинення юридичної особи з огляду на реєстрацію підприємства на підставну особу наголосив, що висновок суду про фіктивність підприємства не може ґрунтуватись виключно чи переважно на показаннях особи, достовірність яких не була підтверджена безпосередньо у судовому засіданні.

Як зазначив Верховний Суд України, ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела та характеристика яких наведені в статтях 69, 70, 77, 79, 80, 85 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до статті 86 цього Кодексу докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об'єктивному їх дослідженні. Тут слід зазначити, що норми матеріального закону не пов'язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов'язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Зокрема, Верховний Суд України вказав, що не можна дійти однозначного висновку про фіктивність підприємства за умови нез'ясованості достовірності та щирості показань директора/засновника про відсутність у нього наміру створювати підприємство і займатися підприємницькою діяльністю; ролі та ступені участі особи, що давала показання у створенні підприємства тощо.

У цій же постанові Верховний Суд України зазначив, що та обставина, що керівник чи засновник підприємства заперечує щодо своєї ініціативи у створенні та участі у господарській діяльності підприємства не свідчить про неможливість підприємства бути учасником господарських відносин.

У зв'язку з цим суд констатує, що судом під час розгляду вказаної справи не отримано, а відповідачем не надано жодного належного доказу, що беззаперечно свідчили б про безтоварність (фіктивність) розглядуваних фінансово-господарських операцій.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим вважається, що дії платника, які мають результатами отримання податкової вигоди, є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності, - достовірними.

Подання платником податковому органові усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством з питань оподаткування, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентом позивача господарських операцій.

Відтак, суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є формальними та необ'єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Як слідує з матеріалів справи, факт виготовлення продукції та надання послуг ТОВ «Леміш груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», ТОВ «Укртехномас-сервіс», обумовлених спірними договорами, підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості надання послуг посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Як встановлено судом, усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме товари придбавались позивачем, за якою ціною, між якими контрагентами, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Крім того, позивачем на підтвердження економічної мети спірних господарських операцій були надані пояснення, що придбаний у ТОВ «Леміш груп», ТОВ «Укрземстрой», ПП «Охторг», ТОВ «Укртехномас-сервіс» товар був реалізований іншим товариствам, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами поставки, видатковими накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання товару, рахунками-фактурами, тощо.

Враховуючи зазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та його контрагентами - постачальниками правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Судом оглянуто та надано оцінку усім наданим первинним документам позивача та зроблено висновок, що вони містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Згідно частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у сумі 2294,00 грн. (платіжне доручення від 26.03.2013 № 194), доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 11, 14, 69-72, 86, 94, 97, 122, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС від 10.12.2012 № 0001332204, № 0001342204.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на користь Приватного Каменеобробного підприємства "МК-Престиж" судовий збір, згідно платіжного доручення від 26.03.2013 № 194 у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.