Рішення № 67886874, 18.07.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/2333/16-ц

Провадження № 22-ц/792/87/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді – Гринчука Р.С.,

суддів: Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар – Задвірний В.І.,

з участю представника апелянта – ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Хмельницької районної ради Хмельницької області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2,звертаючись до суду з позовом вказувала, що є спадкоємцем за законом першої черги після смерті батька, ОСОБА_4, померлого 27.04.2015 року.

До складу спадкового майна входить, зокрема, право користування земельною ділянкою площею 59,17 га, наданої спадкодавцю для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Печеськівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Спадщину прийняла вона та її рідний брат, ОСОБА_3 30.12.2015 року за договором про поділ спадкового майна, укладеним між нею та братом, вона отримала у спадщину ФГ «Україна», у користуванні якого перебувала земля.

Однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на користування земельною ділянкою, оскільки на землю відсутні правовстановлюючі документи.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15.07.2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га, яка розташована на території Печеськівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області для ведення селянського (фермерського) господарства.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Хмельницької області, який не приймав участі в розглядів справи в суді першої інстанції, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що суд вирішив справу з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки не врахував, що право постійного користування земельною ділянкою, яка була надана фізичній особі для потреб фермерського господарства не може бути предметом спадкування. Хмельницька районна рада в даному випадку є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, до її компетенції не відноситься питання розпорядження конкретною земельною ділянкою. Відповідні повноваження надані Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка створена постановою КМУ від 10.09.2014 року, №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», реорганізувавши при цьому Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

В суді представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Судом встановлено, що на підставі рішень Хмельницької районної ради народних депутатів Хмельницького району Хмельницької області від 06.02.1998 року, №3 та від 24.03.1999 року, №32 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку площею 59,17 га в межах згідно плану, яка розташована на території Печеськівської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства. 15.04.1999 року був виданий відповідний Держаний акт на право постійного користування серії ХМ.

11.03.1998 року було зареєстровано ФГ «Україна», розташоване в с. Ходаківці Хмельницьког району, Хмельницької області, голова господарства – ОСОБА_4

Для ведення селянського (фермерського) господарства останньому на праві постійного користування було виділено земельну ділянку площею 59,17 га, розташовану на території Печеськівської сільської ради Хмельницького району, що підтверджується Державним актом на право постійного користування серії ХМ від 15.04.1999 року.

26.04.2015 року ОСОБА_4 помер. Спадщину після його смерті прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_3

30.12.2015 року між спадкоємцями було укладено договір про поділ спадкового майна, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала, зокрема, право власності на ФГ «Україна».

Листом №02-14/52 від 25.01.2016 року приватний нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку, оскільки вона була надана спадкодавцю для ведення селянського (фермерського) господарства.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд виходив з того, що земельна ділянка передана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, і, оскільки позивач є власником цього господарства, тому в порядку спадкування, на підставі норм ЦК України, Закону України «Про фермерське господарство», земля повинна бути надана позивачу в постійне користування в порядку спадкування.

Такий висновок суду є помилковим.

За змістом ч. 1 ст. 14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші матеріальні права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно з ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За положеннями статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі №6-2329цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № ,6-3113цс15.

Оскільки між власником спірних земельних ділянок (орган місцевого самоврядування) та головою ФГ «Україна» не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), тому висновок суду про обґрунтованість позовних вимог є безпідставним.

В той же час слід зазначити, що ФГ «Україна» не позбавлена можливості оформити своє право на земельну ділянку у передбаченому законом порядку.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області задоволити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Хмельницької районної ради Хмельницької області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_5 Доповідач – Гринчук Р.С.

Категорія № 39