Рішення № 67886492, 19.07.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 677/884/15-ц

Провадження № 22-ц/792/911/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючого судді Купельського А.В.,

суддів: Спірідонової Т.В., Янчук Т.О.,

за участю секретаря: Кошельника В.М.

сторін: представника апелянта ОСОБА_1, представника відповідача Молчанюка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 23 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Кузьминського сільського споживчого товариства Красилівської районної спілки споживчих товариств, третя особа - голова правління Кузьминського сільського споживчого товариства ОСОБА_4, про скасування розпорядження про звільнення з роботи, внесення змін до трудової книжки, видачу оригіналу трудової книжки, поновлення на посаді продавця та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_3, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначала, що з 1983 року працювала продавцем у Кузьминському сільському споживчому товаристві Красилівської райспоживспілки (далі - Кузьминське ССТ), головою якого є ОСОБА_4 Відповідно до розпорядження №6 від 16 березня 2009 року вона була звільнена з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

В обґрунтування позову позивач зазначала те, що у грудні 2008 року голова Кузьминського ССТ ОСОБА_4 закрив магазин, де вона працювала без повідомлення на те причин, чим створив умови неможливості для позивача вийти на роботу, отримати розрахунок та забрати трудову книжку.

Своє звільнення ОСОБА_3 вважає незаконним, оскільки не була повідомлена про це належним чином, з наказом про звільнення не ознайомлена, підпис у ньому не ставила. Також голова правління не оформив рішення про скорочення працівників, розпорядженням про внесення змін до штатного розпису, не повідомив Центр зайнятості населення про заплановане вивільнення працівників.

У зв'язку з цим позивач, уточнивши позовні вимоги просила суд скасувати незаконне розпорядження №1 від 15 січня 2009 року «Про попередження ОСОБА_3, що вона буде звільнена з роботи за ст. 40 п. 1 КЗпП України з 16 березня 2009 року у зв'язку із скороченням чисельності працівників»; скасувати незаконне розпорядження №6 від 16 березня 2009 року про її звільнення з посади продавця Кузьминського ССТ за п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити її на посаді продавця Кузьминського ССТ з 16 березня 2009 року; стягнути з Кузьминського ССТ на користь ОСОБА_3 мінімальну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2009 року по день прийняття судом рішення про поновлення її на роботі.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 6 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області від 6 жовтня 2014 року, позов задоволено частково. Скасовано розпорядження правління Кузьминського ССТ №6 від 16 березня 2009 року про звільнення ОСОБА_3 з посади продавця Кузьминського ССТ за п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням чисельності працівників.

Зобов'язано відповідача виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2009 року по 14 лютого 2010 року у розмірі 7538,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Кузьминського ССТ та ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір у розмірі по 60,90 грн. з кожного.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку ОСОБА_3 за один місяць у розмірі 628,20 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення судів першої та другої інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 23 березня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Кузьминського ССТ на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2009 року по 15 лютого 2010 року у розмірі 7538,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Кузьминського ССТ в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку ОСОБА_3 за один місяць у розмірі 628,20 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить його в частині відмови у задоволенні її позову про визнання незаконним розпорядження про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку за період з 16 лютого 2010 року по 16 червня 2016 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення її позовних вимог.

Вважає рішення в цій частині незаконним, що підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення її позову у зв'язку з невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, недоведеністю обставин, які суд вважав встановленими, а також неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позову про скасування розпорядження про звільнення та поновлення на роботі позивача, суд помилково виходив з того, що позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності з оскарження звільнення, оскільки, на думку суду, фактичне звільнення позивача відбулось у лютому 2010 року, про що остання була обізнана, а з позовом по цій справі звернулась до суду лише 28 лютого 2014 року.

Також апелянт вважає помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, не підтверджені доказами, висновки суду про те, що відсутність у ОСОБА_3 трудової книжки та неотримання заробітної плати з 15 лютого 2010 року стались з її вини, а не з вини підприємства. Свої доводи апелянт мотивує тим, що про звільнення з роботи 16 березня 2009 року вона підприємством та третьою особою ОСОБА_4 не повідомлялась, трудова книжка із записом про її звільнення та оскаржуване розпорядження про звільнення роботодавцем для неї не надавались, акти про відмову від їх отримання відповідачем не складались, та будь-які дії щодо видачі ОСОБА_3 трудової книжки протягом 2009 року не вчинялись. Також ОСОБА_3 не розписувалась за отримання трудової книжки, не попереджалась про скорочення, не передавала ввірені їй за характером роботи матеріальні цінності, інша робота відповідачем не пропонувалась та не проводився розрахунок у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України, а відтак, вона вважала себе працівником магазину, у якому відбувся простій у зв'язку з тимчасовою відсутністю продукції.

У лютому 2010 року трудова книжка із записом про звільнення ОСОБА_3 за п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем також не видавалась, будь-які докази цього в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим продавець не знала про звільнення, його підстави та мотиви, тому не могла оскаржити його.

Лише у жовтні 2012 року відповідач з власної ініціативи, без звернення ОСОБА_3, виготовив та надіслав останній поштою дублікат її трудової книжки із записом про її звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Отримавши дублікат трудової книжки ОСОБА_3 зрозуміла, що вона звільнена, дізналась обставини та підстави звільнення.

Вказане свідчить про помилковість та недоведеність висновків суду про те, що про своє звільнення позивач дізналась внаслідок отримання від відповідача та повернення йому трудової книжки на початку лютого 2010 року та про пропуск строку позовної давності.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним розпорядження про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку за період з 16 лютого 2010 року по 16 червня 2016 року. Між тим, відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд виходив з того, що фактичне звільнення позивача відбулось у лютому 2010 року, про що їй було відомо (адже саме 15 лютого 2010 року, як зазначено самою ОСОБА_3 у позовній заяві, вона отримала від товариства трудову книжку, яку повернула у зв'язку з тим, що була незгідна із записом про своє звільнення). Відсутність у ОСОБА_3 з лютого 2010 року трудової книжки та неотримання нею заробітної плати суд визнав такими, що стались з вини позивача та за відсутності вини підприємства. Позов ОСОБА_3 подано до суду лише 28 лютого 2014 року, при цьому попереднє звернення позивача до суду було 24 листопада 2011 року (справа №2/1024/11), де позовні вимоги залишені без розгляду через неявку позивача, у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні вимог позивача при подачі позову у 2014 році у зв'язку із пропуском строків позовної давності.

Задовольняючи позов в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2009 року по 15 лютого 2010 року суд керувався поясненнями ОСОБА_3 про отримання нею 15 лютого 2010 року трудової книжки.

Між тим, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Тобто, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що з 1983 року ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах із Кузьминським ССТ Красилівської райспоживспілки і займала посаду продавця (т. 1 а.с. 7).

У позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що голова правління Кузьминського ССТ у грудні 2008 року створив їй такі умови, що вона не могла вийти на роботу (т. 1. а. с. 1).

З матеріалів справи вбачається, що правлінням райспоживспілки у 2008 році проводились перевірки господарської діяльності об'єктів торгівлі. Магазин у селі Росолівці Красилівського району, де працювала ОСОБА_3, було віднесено до нерентабельних з економічної точки зору, а їх персонал вивільненню з займаних посад (а. с. 34-46 т. 2).

За письмовою інформацією керівника правління Кузьминського ССТ в період з 2000 по 2012 роки у штатному розписі були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані ОСОБА_3

З 02 січня по 14 березня 2009 року включно на підставі заяв позивачу надавались відпустки відповідно до розпоряджень правління Кузьминського ССТ: № 1 від 02 січня 2009 року № 2 від 26 січня 2009 року № 3 від 18 лютого 2009 року (т. 1 а. с. 31- 33).

15 січня 2009 року видано розпорядження Кузьминського ССТ №1 «а» про попередження ОСОБА_3 про майбутнє звільнення з роботи за ст. 40 п. 1 КЗпП України з 16 березня 2009 року, яке вона, відповідно до акту, підписувати відмовилась (т. 1 а.с. 26, 31).

16 березня 2009 року розпорядженням правління Кузьминського ССТ №6 ОСОБА_3 звільнено з роботи продавця товариства за ст. 40 п. 1 КЗпП України (скорочення чисельності працівників) (т. 1 а.с. 33-зворот).

16 березня 2009 року позивач отримала трудову книжку з записом про звільнення (а. с. 47 т. 2).

31 березня 2013 року магазин в селі Росолівці Красилівського району проданий (т. 1 а.с. 249).

Таким чином, будучи обізнаною про нерентабельність магазину, в якому працювала позивач, про своє звільнення з 16 березня 2009 року, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом лише у лютому 2014 року, тобто з пропуском строку на звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України один чи три місяці.

Ураховуючи вищенаведене та те, що з моменту, коли позивач дізналася про порушення свого права та часу звернення до суду із указаним позовом, минуло близько п'яти років колегія суддів вважає, що відсутні поважні причини для поновлення встановленого статтею 233 КЗпП України строку для звернення до суду з даним позовом.

Доводи позивача про поважність причин пропуску строку - звернення до прокуратури, розгляд інших судових справ, незнання підстав звільнення, залишення без реагування її звернень з боку відповідача не були перешкодою для звернення до суду за захистом порушених трудових прав.

Посилання ОСОБА_3, що відмовляючи у задоволенні позову про скасування розпорядження про звільнення та поновлення на роботі позивача, суд помилково виходив з того, що позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності з оскарження звільнення, оскільки, на думку суду, фактичне звільнення позивача відбулось у лютому 2010 року, про що остання була обізнана, а з позовом по цій справі звернулась до суду лише 28 лютого 2014 року, є необґрунтованим і спростовується вищевикладеним.

Не можуть бути підставою для задоволення вимог апелянта її доводи про те, що про звільнення з роботи 16 березня 2009 року вона підприємством та третьою особою ОСОБА_4 не повідомлялась, трудова книжка із записом про її звільнення та оскаржуване розпорядження про звільнення роботодавцем для неї не надавались, акти про відмову від їх отримання відповідачем не складались, та будь-які дії щодо видачі ОСОБА_3 трудової книжки протягом 2009 року не вчинялись, що вона не розписувалась за отримання трудової книжки, не попереджалась про скорочення, не передавала ввірені їй за характером роботи матеріальні цінності, інша робота відповідачем не пропонувалась та не проводився розрахунок у відповідності до вимог ст. 116 КЗпП України, а відтак, вона вважала себе працівником магазину, у якому відбувся простій у зв'язку з тимчасовою відсутністю продукції.

Між тим, з копій індивідуальних відомостей про застраховану особу, які були використані при призначені пенсії ОСОБА_3 вбачається, що позивач отримувала заробітну плату по березень 2009 року і з 29 жовтня 2013 року отримує пенсію по інвалідності. (а.с. 18-22 т.2). З відповіді з територіальної державної інспекції праці у Хмельницький області від 23 вересня 2011 року, вбачається, що по заяві ОСОБА_3 вони провели перевірку, в ході якої отримали дані про те, що позивач 16 березня 2009 року звільнена з роботи і в той же день їй видано трудову книжку (а. с. 114 т. 2). Виходячи і з цієї інформації, апелянт пропустила строк на звернення до суду.

З пояснень представника відповідача в судовому засіданні вбачається, що керівник правління Кузьминського ССТ та головний бухгалтер споживчого товариства під час перевірки прокуратурою заяви ОСОБА_3 давали пояснення які не відповідали дійсності.

В ході слухання справи був оглянутий заповнений 3 жовтня 2012 року дублікат трудової книжки ОСОБА_3., з виправленням ОСОБА_3 (а. с. 211 т. 1). Між тим, даних, коли ОСОБА_3 передала відповідачу свою трудову книжку чи її оригінал, в судове засідання сторони не надали. Про отримання ОСОБА_3 16 березня 2009 року, трудової книжки в матеріалах справи є розписка (а.с. 42 т.2). Оригінал трудової книжки сторонами не надано.

За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову про скасування розпорядження про звільнення з роботи, внесення змін до трудової книжки, видачі оригіналу трудової книжки, поновлення на посаді продавця та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 23 березня 2017 року підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 23 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до Кузьминського сільського споживчого товариства Красилівської районної спілки споживчих товариств, третя особа - голова правління Кузьминського сільського споживчого товариства ОСОБА_4, про скасування розпорядження про звільнення з роботи, внесення змін до трудової книжки, видачу трудової книжки, поновлення на посаді продавця та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий /підпис/ А.В. Купельський

Суддя /підпис/ Т.В. Спірідонова

Суддя /підпис/ Т.О. Янчук

Згідно з оригіналом:

суддя Апеляційного суду

Хмельницької області А.В. Купельський

______________­­­­­­­_____

Головуючий у першій інстанції - Боголюбова Л.М. Категорія: 53, 54, 55

Доповідач - Купельський А.В.