Рішення № 67884829, 20.07.2017, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Мулявка О.В.

з участю: секретаря судового засідання Кормилюк Т.С.

представників – позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2

- відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Дмитрівського навчально-виховного комплексу про скасування дисциплінарного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року до суду із позовом звернулася ОСОБА_4 ОСОБА_5, відповідно до вимог якого просить скасувати наказ по Дмитрівському навчально-виховному комплексу №75 від 07 грудня 2015 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

В обґрунтування позову посилається на обставини, що у період з 12.01.2004 року по 29.12.2015 року вона працювала на посаді прибиральника службових приміщень Дмитрівського НВК та на протязі вказаного періоду на неї не було накладено жодного дисциплінарного стягнення.

Відповідно до наказу директора Дмитрівського НВК №75 від 07 грудня 2015 року, що ґрунтувався на даних, викладених у акті від 04.12.2015 року, про нібито неякісне прибирання нею відведених площ, вона була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Зазначає, що оспорюваний наказ не був їй вручений особисто та не скеровувався у її адресу поштовим відправленням.

У подальшому, на її інформаційний запит від 03 березня 2017 року, нею 13 березня 2017 року отримано належним чином завірену копію наказу №75.

Наказ №75 від 07.12.2015 року вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідно до п.п.1,4 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У даному ж випадку, а ні директор школи, а ні інші посадові особи, всупереч наведеним вимогам закону, перед накладенням дисциплінарного стягнення, не зажадали від неї пояснень стосовно невиконання обов’язків.

Також вказує, що дисциплінарного стягнення накладено на підставі акта від 04.12.2015 року, який, на її думку є нікчемним, оскільки в ньому не зазначено номера документу.

Також, в акті від 04.12.15 року зазначено, що такий складено на групу осіб - п'ятьох прибиральниць і в ньому не конкретизується, яке дисциплінарне порушення допустила саме вона. Зокрема, в акті констатовано, що всі прибиральниці школи (ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8) неякісно прибирають відведені їм площі, що не відповідає вимогам санітарії.

Тобто, як вказує позивач, зазначеним актом не констатовано фактів порушення нею трудової дисципліни і не зазначено, порушення яких саме пунктів посадової інструкції нею допущено, від так даний акт не може бути підставою для накладення на неї дисциплінарного стягнення.

Також, обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_4 зазначає, що вона пропрацювала в Дмитрівському НВК більше 10 років, на протязі яких не мала жодного дисциплінарного стягнення, а фіксування проступків, якщо такі навіть і були, нікчемними актами на групу осіб, не має жодних ознак систематичності по відношенню до неї та не свідчить про порушення нею обов'язків працівника, визначених ст.139 КЗпП України.

Із посиланням на норми матеріального та процесуального права, просить оспорюваний наказ №75 скасувати.

У судовому засіданні позивач та її повноважні представники вимоги підтримали та в обґрунтування таких було озвучено пояснення, аналогічно зазначеним у заяві (а.с.1-2).

Крім цього ОСОБА_4 наголосила, що позовну заяву про поновлення її на роботі, яка була подана до суду у лютому 2016 року, вона підписала. У подальшому, під час розгляду судом її вимог про поновлення на роботі, вона у судових засіданнях була присутня та процесуальні права, їй були роз’яснені, однак із матеріалами справи вона не знайомилася, так само, як і не читала рішення суду стосовно вирішення її вимог. Окрім цього, вона не була присутньою у суді апеляційної інстанції під час перегляду рішення Радехівського районного суду, відповідно не мала змоги реалізувати свої права у повному обсязі. До Дмитрівського НВК із вимогою про надання їй оспорюваного наказу, до березня 2017 року вона не зверталася, оскільки не знала про існування такого. Позивач та її представники просять позов задоволити.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив та, озвучивши позицію у судовому засіданні, надав для долучення до матеріалів справи обґрунтування, викладені ним у письмовому вигляді (а.с.23-24).

Окрім цього зазначив, що про існування наказу №75 по Дмитрівському НВК ОСОБА_4 знала, оскільки обставини, викладені у такому, неодноразово обговорювалися у засіданнях судами першої та апеляційної інстанцій, рішення по яких позивачка отримувала у встановленому законом порядку. Також, наголошує, що про існування наказу №75 позивач зазначила у своїй позовній заяві про поновлення на роботі, поданій нею ж до Радехівського районного суду у 2016 році. Із посиланням на судову практику, просить суд, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності, у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення позивача та її представників, а також заперечення представника відповідача, дослідивши подані документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст.ст.10,60,61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом встановлено, що відповідно до обставин, викладених у наказі №75 від 07 грудня 2015 року по Дмитрівському НВК, ОСОБА_4 оголошено догану за систематичне невиконання обов’язків, порушення розпорядження директора НВК від 27.11.2015 року (а.с.11), а підставою для прийняття такого рішення, слугував акт від 04 грудня цього ж року (а.с.14,25).

04.12.2015 року комісією в складі директора школи ОСОБА_9, відповідального за збереження життя й здоров'я учнів, ТБ під час начально-виховного процесу ОСОБА_10, членів профспілкового комітету ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та завгоспа ОСОБА_14 було складено акт про те, що під час перевірки стану прибирання класних приміщень виявлено, що коридор біля їдальні неякісно прибраний (відповідальна ОСОБА_6 згідно списку), сходова клітка між першим поверхом і фізичним кабінетом, у фойє не прибрано сміття з –під батареї ( ОСОБА_5І.), всі туалети не прибрані (прибирання їх закріплено згідно списку за ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, у майстерні підвіконники і станки з шаром пилу та павутиння ( ОСОБА_5І.), а також не прибраний зал їдальні, не помиті плафони (не вказано на чиїй саме ділянці роботи). Коврики, які використовувалися під час посвяти пам'ятної дошки були не прибрані та залишені біля входу (на кого саме ця відповідальність покладена судом не встановлено). Комісією встановлено, що усі прибиральниці, в тому числі і позивач по справі ОСОБА_5 неякісно прибирають відведені їм площі, що не відповідає вимогам санітарії (а.с.15) та із змістом такого позивач ознайомлена.

Також і згідно даних, відображених у акті від 04.12.2015 року, комісією із працівників Дмитрівського НВК засвідчено, що прибиральниці були ознайомленні із змістом акту від 04.12.2015 року про неякісне прибирання відведених їм площ (а.с.26).

У подальшому, наказ №75 «Про дисциплінарне стягнення» у сукупності із іншими обставинами, слугував підставою для винесення директором Дмитрівського НВК 29.12.2015 року наказу №46 про звільнення ОСОБА_4 з посади прибиральниці за систематичне невиконання покладених на неї обов’язків (а.с.41).

Не погодившись із прийнятим наказом №46, ОСОБА_4 02.02.2016 року звернулася до суду із позовом про поновлення її на роботі та, окрім іншого, посилалася і наказ по Дмитрівському НВК від 07.12.2015 року №75 (а.с.38-40).

Аналізуючи та обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржуваного наказу та поновлення ОСОБА_4 на роботі, Радехівський районний суд Львівської області у своєму рішенні від 21.06.2016 року робив посилання на наказ №75 та на підстави його винесення (а.с.30-34).

У подальшому зазначене рішення суду першої інстанції у справі №451/122/16 було предметом перегляду Апеляційним судом Львівської області, який піддав аналізу, окрім іншого, як зміст наказу №75 від 07.12.2015 року, так і підстави його прийняття (а.с.35-36).

У матеріалах справи відсутні дані про відібрання уповноваженими особами Дмитрівського НВК у ОСОБА_4 пояснень до застосування щодо неї дисциплінарного стягнення, від так суд робить висновок, що в супереч вимогам ч.1 ст.149 КЗпПУ, такі в особи не відбиралися.

Відповідно до вимог ст.ст.257,258 Цивільного кодексу України, встановлена загальна позовна давність тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена чи більш тривала порівняно із загальною. Позовна давність, установлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Згідно положень ч.1 ст.233 КЗпПУ працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У розумінні вимог ст.267 ЦПК України, наслідки спливу позовної давності, тобто позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З цього приводу правові позиції містяться у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року (справа №6-2469цс16).

Зокрема Верховний Суд України зазначив, що Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Доводи позивача та її представників, що ОСОБА_4 не знала і не могла знати про наявність оспорюваного наказу не заслуговують уваги та в повній мірі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, аналіз яких судом наведено вище.

Враховуючи зазначені обставини, а також те, що позивачем пропущено строк позовної давності визначений ст.357 ЦК України, поважності причин пропуску такого строку позивачем не наведено, відповідач просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності (а.с.23-24), суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Згідно із ст.88 ЦПК України, у разі відмови судом у задоволенні позовних вимог, позивачеві не підлягають до присудження понесені ним судові витрати при подачі позову до суду.

Керуючись ст.ст.10,11,60,209-212,215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Дмитрівського навчально-виховного комплексу про скасування дисциплінарного стягнення, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Львівської області через Радехівський районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.