Постанова № 67876173, 18.07.2017, Бобринецький районний суд Кіровоградської області

Справа № 383/345/17

Провадження №2-а/383/20/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2017 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Бондаренко В.В.,

за участю:

секретаря - Могиленко В.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції з Ленінським районним судом м. Кіровограда),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бобринець Кіровоградської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 травня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

визнати незаконним (нечинним) та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовця та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, у вигляді протоколу від 31.03.2017 року №30 (пункт 17), затверджене Міністром оборони України від 01.04.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги;

визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 27-місячного грошового забезпечення в порушення вимог Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 27-місячного грошового забезпечення у відповідності до ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначеному на день встановлення йому інвалідності за аналогічною посадою, яку він займав на момент звільнення, з урахуванням усіх додаткових видів грошового забезпечення, визначеного ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позов обґрунтовано тим, що позивача було звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я та отримує пенсію від Міністерства оборони України як учасник бойових дій та має статус ветерана війни - інваліда війни.

Згідно з висновком Київського міського бюро судово - медичної експертизи від 23.05.2012 року № 549/ж та витягом з протоколу від 21.05.2013 р. № 51 засідання Військово - лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, вогнепальне (осколкове) поранення в лобно - тім'яній області голови ОСОБА_1, який з 22.09.1984 року по 09.09.1986 р. виконував обов'язки військової служби при перебуванні в Афганістані - так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Відповідно до Виписки з акта огляду МСЕК серії 1-МСЕ № 100615 від 25.06.2013 року позивачу встановлена 3 група інвалідності (безтерміново) з 18.06.2013 року в зв'язку із пораненням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

16.12.2016 року позивач звернувся до військового комісара Бобринецького районного військового комісаріату Кіровоградської області з заявою про направлення пакету документів до Міністерства оборони України для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням 3 групи інвалідності на підставі ст.16 Закону України «Про осціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Комісією Міністерства оборони України відмовлено позивачу протоколом від 31 березня 2017 року №30 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 року № 33597-ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та інвалідність яким встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної сили в часі».

Вважає прийняте рішення щодо відмови та дії відповідача щодо не призначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 27-місячного грошового забезпечення в порушення вимог Закону України Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» неправомірними, що має бути визнано у судовому поряду, із зобов'язанням відповідача вчинити відповідні дії щодо прийняття рішення, нарахування та виплати вказаної грошової допомоги .

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с.42).

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції вимоги позову підтримав з підстав, зазначених в позові та просив їх задовольнити.

Відповідач Міністерство оборони України - суб'єкт владних повноважень про день, час та місце проведення судових засідань 09.06.2017 року, 21.06.2017 року та 18.07.2017 року повідомлений належним чином, представник якого в судові засідання до Бобринецького районного суду Кіровоградської області не з'явився. Подав письмові заперечення, згідно яких просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач отримав інвалідність в 2013 році, тому не підпадає під дію постанови Кабінету Мінітсрів України від 25.12.2013 року №975, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, у звязку з чим комісією Міністерства оборони України відмовлено протоколом від 31 березня 2017 року №30 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Вимоги позивача є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, при розгляді вказаного позову суд лише вправі зобовязати відповідний орган розглянути зазаначене питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а не приймати рішення про виплату такої допомоги.

Засобами електронного зв'язку подав клопотання, в якому просив перенести слухання справи з 14:00 год. 18 липня 2017 року у зв'язку із складністю справи, повідомити про дату та час наступного судового розгляду та про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, однак в судове засідання призначене на 18.07.2017 року в режимі відеоконференції з Кіровського районного суду м.Дніпропетровськ також не з'явився. Отже, з огляду на третю неявку представника Міністерства оборони України відповідач мав достатньо часу для підготовки до розгляду справи, про що свідчать письмові заперечення проти позову, суд приходить до висновку, що представник відповідача в судове засідання не з'явився без поважних причин.

Неприбуття в судове засідання відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду (п.3 ч.1 ст. 128 КАС України) та явка якого у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, долідивши письмові заперечення відповідача та дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_1 виданого 18 березня 2009 року Бобринецько-Устинівсько-Компаніївським ОРВК Кіровоградської області, на ім'я ОСОБА_1, останній проходив військову службу в період з 24.08.1973 року по 28.12.2001 року (а.с.13).

Відповідно до копії втягу з наказу Кіровоградського обласного військового комісара №41 від 25.02.02 року підполковника ОСОБА_1 звільненого з військової служби у запас по пункту 65, підпункту «в» /за станом здоров'я/ з 23.02.2002 року виключено зі списків особового складу Бобринецького РВК (а.с.11).

Згідно копії витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що вогепальне (осколкове) поранення в лобно-тім'яній області голови колишнього військовослужбовця у відставці ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який з 22.09.1984 року по 09.09.19* року виконував обовязки військової служби при перебуванні в країні Афганістан, де велись бойові дії. Поранення, так, повязане з виконанням обовязків військової служби (а.с.16).

За змістом копії висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №549/ж від 23 травня 2012 року описаний рубець є наслідком загоєння рани, яка могла утворитись внаслідок вогнепального (осколкового) поранення, отриманого в 1985 році (а.с.15).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 30.03.2011 року на ім'я ОСОБА_5, останній має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.12).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 виданого 26.06.2013 року на ім'я ОСОБА_5, останній є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (зворотня сторона а.с.12).

Відповідно копії виписки з акту огляду МСЕК серії 1-МСЕ №100615 від 25.06.2013 року позивачу встановлено з 18.06.2013 року третю групу інвалідності (а.с. 20).

16.12.2016 року позивач звернувся через Бобринецький районний військовий комісаріат із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, разом із додатками (а.с.9).

Листом Бобринецького районного військового комісаріату №1017 від 18.04.2017 року «Про результати розгляду заяви на виплату одноразвової грошової допомоги» позивачу повідомлено, що розглянувши подані документи комісія Міністерства оборони України дійшла висновку про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що останній був звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04 квітня 2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975. Оскільки, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, протоколом №30 від 31.03.2017 року засідання комісії Міністерства оборони України заявнику відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с.9).

Пунктом 7 Порядку №499 визначено, що головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 17 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №30 від 31 березня 2017 року, затвердженої Міністором оборони України 01 квітня 2017 року, ОСОБА_1 (Кіровоградський ОВК, дата звільнення 23.02.2002, дата встановлення інвалідності - 18.06.2013) відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги особам, які звільненні з військової служби до набуття чинності Закону України від 4 квітня 2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий особов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та інвалідності яким встановлено до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.13 року №975, оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що підтверджується копією вказаного протоколу (а.с.10).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (у редакції Закону України від 03.11.2006 р. N 328-V із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Закон №2011) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Згідно ч.2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин тобто на момент встановлення позивачу третьої групи інвалідності, далі по тексту - Закон №2011), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Однак, на момент звернення позивача за випатою вказаної попомоги (тобто 16.12.2016 року) в статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року внесено зміни Законами України від 03.11.2006 року N328-V, від 04.07.2012 року N5040-VI виклавши її в нових редакціях, згідно пункту 4 частини 2 якої, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Згідно ч.9 ст. 16-3 вказаного Закону порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» №975 від 25 грудня 2013 року, яка набрала чинності з дня його опублікування - 24.01.2014 року, встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» №499 від 28 травня 2008 року (далі - Постанова № 499), встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 р., здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Отже, оскільки позивачу встановлена ІІІ група інвалідності з 18.06.2013 року, з якою пов'язується виникнення права на отримання одноразововї грошової допомоги, до спірних відносин підлягає застосуванню Постанова № 499.

Підпунктом 2 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №499 від від 28 травня 2008 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - встановлення позивачу ІІІ групи інвалдіності) (далі - Порядок №499), встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІІ групи виплачується у розмірі 27-місячного грошового забезпечення.

Отже, з аналізу вказаних норм можливо зробити висновок, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після звільнення його зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження такої служби. При цьому застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на момент встановлення відповідної групи інвалідності, оскільки саме з настанням цієї події Закон пов'язує момент виникнення права у відповідних осіб права на одноразову грошову допомогу.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у справах №21-446а14 від 18.11.2014 року та №21-135а-15 від 21.04.2015 року.

Зазначені вище висновки та матеріали справи спростовують посилання відповідача на ту обставину, що позивач не мав права на отримання одноразової грошової допомоги за Законом №2011, оскільки на час встановлення інвалідності він не був військовослужбовцем (був виключений зі списків особового складу Бобринецького РВК 25.02.2002 року).

Отже, посилання в протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №30 від 31 березня 2017 року, затвердженої Міністором оборони України 01 квітня 2017 року, яким відмовлено позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, на застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року є необгрунтованим, оскільки призначення одноразової грошової допомоги регулюється нормою, яка діяла на момент встановдення інвалідності, а саме ч.2 ст. 16 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (в редакції, чинній на час встановлення позивачу третьої групи інвалідності), та Порядком №499.

Отже, позивач має право на призначення та виплату йому Міністерством оборони України відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, що діяла на день встановлення йому інвалідності, та Порядку №499 одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи з 18.06.2013 року пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 27-місячного грошового забезпечення, а відповідачем не доведено правомірності своєї відмови в призначення та виплаті позивачу такої вимоги.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку №499, грошове забезпечення визначається: для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а для звільнених з військової служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Аналогічні вимоги щодо визначення складових частин грошового забезпечення містить також ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за змістом якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, вимога про визначення грошового забезпечення виходячи із вимог ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідає обставинам справи та вимогам вказаного Закону.

Однак, вимога про визначення розміру одноразової грошової допомоги на день встановлення позивачу інвалідності за аналогічною посадою, яку він займав на момент звільнення, з урахуванням усіх додаткових видів грошового забезпечення, суперечить вимогам ст. 16, ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», абзац 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку №499, за якими грошове забезпечення для звільнених з військової служби осіб визначається за останньою посадою, яку вони займали на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а не аналогічною посадою. З огляду на зазначене позов підлягає частковому задоволенню.

Посилання представника відповідача на пропуск позивачем трьохрічного строку реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченого ч.8 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд оцінює критично та до уваги не приймає, з огляду на наступне.

Частина 8 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності з 1 січня 2014 року.

Згідно ч.1 ст. 58 Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, з огляду на загальновизнаний принцип права, закріпленого ч.1 ст. 58 Конституція України, щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що частина 8 статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не підлягає застосуванню до періоду часу, що передує дню набрання чинності вказаною нормою, а саме 01 січня 2014 року, оскільки не діяла в зазначений період. Отже, передбачений ч.8 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» трьохрічний строк слід обчислювати не з моменту встановлдення позивачу інвалідності (18.06.2013 року), а в даному випадку з моменту набрання чинності вказаною нормою, якою запроваджено обмеження в реалізації свого права, а саме з 01 сячня 2014 року, з огляду на що суд приходить до висновку, що позивач не пропустив трьохрічний строк реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки звернувся до суду із вказаним позовом 12.05.2017 року, про що свідчить відбиток птемпеля на конверті, в якому надійшов позов (а.с.23).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, відповідачем не доведено правомірність відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, а тому суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання незаконним та скасування рішення комісії Міністерства оборони України викладене у пункті 17 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загиблі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №30 від 31.03.2017 року про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги, визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо непризначення одноразової грошової допомоги в розмірі 27-місчяного грошового забезпечення та зобовязання її призначити і виплатити є такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 162 КАС України).

Отже, посилання сторони відповідача на те, що з огляду на дискреційні повноваження відповідача суд лише вправі зобовязати відповідний орган розглянути зазаначене питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, є помилковим, адже суперечить не тільки вищевказаним положенням Закону, але і встановленим обставинам справи, оскільки відповідач розглянув вказане питання та відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, а зобовязати відповідача повторно розглянути зазаначене питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, за вказаних обставин є порушенням вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, тобто не являється ефективним засобом юридичного захисту та не забезпечує справедливого балансу конкуруючих інтересів.

Крім того, така позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 16 вересня 2015 року по справі 21-1465а15, за якою спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, зобовязання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу не можна вважати втручанням в дискреційні повноваження, адже є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Керуючись ст.41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 3, 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» №499 від 28 травня 2008 року, ст. 19 Конституції України, ст.ст. 69-72, 105, 159-163, 167, 185, 186 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовця та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, у вигляді протоколу від 31.03.2017 року №30 (пункт 17), затверджене Міністром оборони України від 01.04.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 27-місячного грошового забезпечення в порушення вимог Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 27-місячного грошового забезпечення у відповідності до ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, що діяла на день встановлення йому інвалідності, визначеного ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Бобринецький районний суд Кіровоградської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови у повному обсязі. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Бондаренко