Рішення № 67873113, 27.06.2017, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/2288/17

(2/199/1524/17)

РІШЕННЯ

Іменем України

27.06.2017 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Борулько М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він з 02.07.2004 року перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський завод прокатних валків», працюючи на посаді обрубника 3 розряду обрубної дільниці у вальцеливарному цеху філії, про що було видано наказ №151 від 02.07.2004 року та зроблено запис до його трудової книжки.

З 01.06.2011 року підприємством відповідача було змінено організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський завод прокатних валків».

07.02.2017 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі наказу №8-2790 від 07.02.2017 року за «вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, п.8 ст.40 КЗпП».

Вважаючи звільнення із займаної посади незаконним, через недоведеність зазначених в наказі про звільнення від 07.02.2017 року №8-2790 підстав, 27.02.2017 року позивач звернувся до комісії з трудових спорів із заявою про скасування наказу про звільнення від 07.02.2017 року №8 та поновлення його на роботі, однак будь-яких повідомлень з цього приводу від комісії не отримав.

Оскільки керівництво підприємства Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» уникало зустрічі із позивачем для вирішення спірного питання, шляхом не допуску його на територію заводу, комісією з трудових спорів заводу ніяких рішень відносно заяви позивача від 27.02.2017 року прийнято не було, а також враховуючи, що винуватість в діях позивача не встановлена вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд скасувати наказ Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» №8-2790 від 07.02.2017 року про звільнення за «вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, п.8 ст.40 КЗпП», поновити його на раніше займаній посаді, стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.02.2017 року по дату ухвалення рішення суду, а також моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн., оскільки дії відповідача у незаконному звільненні та недоведеному звинуваченні принизили честь, гідність та ділову репутацію позивача та позбавили звичайного укладу життя, призвели до сорому перед знайомими та рідними.

Приймаючи до уваги, що з 01.03.2017 року по 17.03.2017 року позивач перебував на лікарняному на денному стаціонарі у лікарні КП «Дніпропетровська міська багатопрофільна клінічна лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради із діагнозом загострення язви дванадцятиперстної кишки, чекав відповіді на звернення до комісії по трудовим спорам заводу із заявою від 27.02.2017 року, а тому звернувшись до суду із позовом 31.03.2017 року пропустив місячний строк позовної давності, просив суд визнати поважною причину пропуску строку для звернення до суду із позовом та поновити його.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав та просив його задовольнити, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечував, просив суд відмовити у позові в повному обсязі, зазначивши, що 27.01.2017 року о 20 годині 23 хвилини позивача було затримано охороною ПАТ «ДЗПВ» біля будівлі адміністративно-побутового корпусу, розташованого за адресою: м.Дніпро, вул.Комінтерну, 2, під час отримання ним майна, що належить відповідачу, а саме фероматеріалів з вікна будівлі від ОСОБА_4 - іншого працівника ПАТ «ДЗПВ», у звязку із чим на місце пригоди працівниками охорони ПАТ «ДЗПВ» була викликана поліція, а 31.01.2017 року начальником охорони ПАТ «ДЗПВ» ОСОБА_5, 28.01.2017 року контролером на контрольно-пропускному пункті І класу ОСОБА_6, 28.01.2017 року контролером на контрольно-пропускному пункті II класу ОСОБА_7 були складені службові записки.

Оскільки зазначені дії позивача містять ознаки злочину, передбаченого ст. 185 Кримінального Кодексу України, а саме крадіжки, 02.02.2017 року та 15.02.2017 року відповідач звернувся до Амур-Нижньодніпровського відділення Дніпровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області із заявами про скоєння крадіжки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надав додаткові матеріали, що підтверджується листом №114/18 від 02.02.2017 року та листом №174/18 від 15.02.2017 роки.

Представник відповідача ОСОБА_8 зазначив, що у зв'язку із вчиненням позивачем за місцем роботи розкрадання майна власника, ОСОБА_1 було звільнено з ПАТ «ДЗПВ» на підставі п. 8 ст. 40 КЗпП Украхни відповідно до наказу №8-2790 від 07.02.2017 року, з яким позивач був ознайомлений 07.02.2017 року.

Також, оскільки спори щодо поновлення на роботі розглядаються безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, позивач із позовом звернувся лише 31.03.2017 року, тому через пропуск строку позовної давності просив у позовних вимогах відмовити.

Посилання позивача про поважність пропуску місячного строку для звернення до суду через стан здоровя не вважає поважними, оскільки позивач звернувся після спливу терміну перебування у лікарні, зокрема лише 31.03.2017 року, в той час як на лікарняному перебував до 17.01.2017 року на денному стаціонарі, а тому мав можливість звернутись до суду вчасно.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 02.07.2004 року перебував у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський завод прокатних валків», працюючи на посаді обрубника 3 розряду обрубної дільниці у вальцеливарного цеху філії, про що було видано наказ №151 від 02.07.2004 року та зроблено запис в його трудову книжку.

З 01.06.2011 року підприємством відповідача було змінено організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський завод прокатних валків».

07.02.2017 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі наказу №8-2790 від 07.02.2017 року за «вчинення за місцем роботи розкрадання майна власника, п.8 ст.40 КЗпП».

Згідно зі ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 43 Конституції України, кожен має право напрацю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно вимог ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

За п. 8 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Відповідно до ст. 221 КЗпП України, трудові спори розглядаються: комісіями по трудових спорах; районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

За ст. 225 КЗпП України, працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.

Порядок і строки розгляду трудового спору в комісії по трудових спорах визначений ст. 226 КЗпП України, за якою комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року, за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах (КТС). (абзац перший пункту 3 у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.98 р. N 15)

У будь-якому разі безпосередньо в районних (міських) народних судах розглядаються заяви звільнених працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, іншої громадської організації, а за заявами керівників підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), їх заступників, головних бухгалтерів підприємств, установ, організацій. їх заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, крім цього і спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Відповідно до п. 1 Перехідних положень Конституції України інші трудові спори вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах. Слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 р. N9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть 6ути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

П. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», передбачено, що відповідно до п.8 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган вправі розірвати трудовий договір з підстав вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу, незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнення, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання..

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудовукнижку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно з вимогами ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимогЗакону України"Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

За ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

За ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у період з 01.03.2017 року по 17.03.2017 року перебував на лікуванні у денному стаціонарі у лікарні КП «Дніпропетровська міська багатопрофільна клінічна лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради із діагнозом загострення язви дванадцятиперстної кишки, що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого від 17.03.2017 року, виданою КП «Дніпропетровська міська багатопрофільна клінічна лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради та є підставою для визнання причин пропуску позивачем місячного строку звернення до суду поважними.

Дослідивши спірні правовідносини в ході судового розгляду та застосовуючи діючі норми права, суд приходить до висновку, що оскільки відсутній вирок, що набрав законної сили відносно позивача ОСОБА_1, відсутні дані щодо скоєння злочину саме ОСОБА_1 за ст. 185 КК України, тому застосування підстав для звільнення за п. 8 ст. 40 КЗпП України, є передчасними, оскільки для зясування обставин достатньо відсторонення працівника від роботи чи накладення іншого адміністративного стягнення.

За встановлених обставин, суд вважає наказ про звільнення ОСОБА_1 від 07.02.2017 року №8-2790 таким, що підлягає скасуванню, а позивача суд вважає поновити на роботі на посаді, з якої він був звільнений та стягненути з відповідача середню заробітну плати за весь час вимушеного прогулу, зокрема з 07.02.2017 року по день винесення рішення суду у сумі 21600,00 грн. (96 робочих днів х 225,01 грн. (середньоденна зарплата).

Враховуючи вказані обставини справи, суд вважає у відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача на користь позивача 1 000,00 грн., що є спів мірним відшкодуванням моральних страждань, понесених позивачем у зв'язку з незаконним звільненням.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України, судові витрати у сумі 1920,00 гривень (640,00 грн. х 3) підлягають стягненню на користь держави з Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків».

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 21, 23, 39-1, 40, 47, 116, 235 КЗпП України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.

Скасувати наказ №8 від 07.02.2017 року Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.8 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді обрубувача 3 розряду Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків», ЄДРПОУ 00187375, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, 21 600 (двадцять одну тисячу шістсот) гривень 96 копійок заробітної плати за час вимушеного прогулу, з урахуванням податків та платежів, які підлягають стягненню відповідно до чинного законодавства України.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків», ЄДРПОУ 00187375, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, 1000,00 (одну тисячу) гривень моральної шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків», ЄДРПОУ 00187375, 1 920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) гривень 00 копійок судового збору на користь держави.

Відповідно до ст.367 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, а також стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць у розмірі 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається з дня отримання копії рішення.

Суддя