Ухвала суду № 67868846, 12.07.2017, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/1579/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року Колегія суддів Сватівського районного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Половинка В.О.

суддів Попової О.М., Скрипника С.М.

при секретарі Фурсовій Н.В.

за участю прокурора Забари М.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника Стародубцевої Л.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Сватове матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України,

Встановила:

Обвинувальний акт з додатками відносно ОСОБА_1, який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України надійшов до Сватівського районного суду Луганської області з прокуратури Луганської області.

Під час підготовчого судового засідання прокурор зазначив, що кримінальне провадження підсудне Сватівському районному суду Луганської області, підстав для закриття кримінального провадження не вбачається, обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства. Просить призначити справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні. Крім цього, прокурор заявив клопотання щодо продовження строків тримання під вартою відносно ОСОБА_1, оскільки термін його тримання спливає 21липня 2017 року.

Захисник обвинуваченого висловив свою думку щодо клопотання прокурора - на розсуд суду. Обвинувачений погодився з думкою захисника.

Суд, вивчивши обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 110 КПК України встановлено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.

Стаття 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт має містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім'я та по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження.

Колегія судів вважає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України та унеможливлює його призначення до судового розгляду, виходячи з наступного: ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, а саме в участі в діяльності терористичної організації.

Зі змісту обвинувального акту вбачається, що на початку осені 2014 року ОСОБА_1 уже був обізнаний про незаконність дій збройних формувань, які здійснювали збройний опір силам АТО. Так, в період з 1.12.2014 по 2.04.2015 ОСОБА_1 проходив службу в складі військової частини так званої «народної міліції ЛНР» за місцем розташування м. Луганськ вул.. Краснодонська 2б, йому було присвоєно військове звання молодший сержант, забезпечено вогнепальною автоматичною зброєю «АК-74» №4706511 1987 року випуску та в подальшому видано службове посвідчення за номером НР05323.

Таким чином, із обвинувального акту вбачається, що прокурор, зазначаючи правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, заздалегідь, без вироку суду стверджує, що обвинувачений вчинив інкриміновані йому злочини, що є безпідставним і недопустимим. При складанні обвинувального акту, з урахуванням принципу, визначеного ст. 17 КПК України, можливо вказувати тільки на те, що особа обвинувачується у вчиненні певного кримінального правопорушення.

Вказівка ж в обвинувальному акті на те, що обвинувачений скоїв злочини, передбачені ч. 1 ст. 258-3 КК України, - є порушенням принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, як засади кримінального провадження, передбаченої ст. 17 КПК України, яка випливає зі ст. 6, 129 КонституціїУкраїни, п. 2 ст. 311 Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року, п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права Генеральної Асамблеї ООН від 18.12.1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, за змістом яких кожна особа вважається невинуватою у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Окрім того, колегія суддів, аналізуючи зміст положень пункту 5 частини другої статті 291 КПК, а також норми, що формують інститут обвинувачення у кримінальному процесі, приходить до висновку, що згідно з зазначеною нормою закону обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов'язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); формулювання обвинувачення. При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Така ж позиція викладена в Постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 листопада 2016 року під головуванням судді-доповідача Кузьменко О.Т. Всупереч цій позиції в даному обвинувальному акті не сформульовано належним чином обвинувачення.

Окрім того, аналіз змісту обвинувального акту вказує на те, що обвинувальний акт складений без дотримання положень п.5 ч.2 ст. 291, ст.91 КПК України, фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення викладені неоднозначно, неконкретно та неповно, в обвинувальному акті не розкриті фактичні обставини кримінального правопорушення. Така не визначеність та не конкретність в обвинувальному акті свідчить про неповне викладення обставин кримінального правопорушення, встановлених прокурором під час досудового слідства.

Такі недоліки обвинувального акту не можуть бути усунуті в ході судового розгляду, оскільки відповідно до частини 1 статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а діяльність утворень так званої «ЛНР» не є предметом дослідження дійсного кримінального провадження і у випадку кваліфікації дій обвинуваченого, це має мати під собою певне підґрунтя та підстави, які не конкретизовані в обвинувальному акті.

Згідно положення п. а ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Тобто, викладення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та формулювання обвинувачення повинне бути в однозначно зрозумілій формі.

Частина 3 ст. 6 Конвенції містить лише перелік окремих випадків застосування загального принципу справедливого судового розгляду, проголошеного у ч. 1 ст. 6, Конвенції. Права, перелічені у ч. 3 ст. 6 Конвенції не є вичерпними і становлять аспекти поняття справедливого судового розгляду у кримінальних справах. Тому ч. 3 ст. 6 Конвенції повинна тлумачитися з урахуванням загальної частини ст. 6. Гарантії, що містяться у ч. 3 ст. 6 Конвенції, покликані забезпечити дотримання принципу змагальності у кримінальному процесі і тим самим - дотримання принципу справедливого судового розгляду. Ці гарантії самі по собі не є метою; вони повинні тлумачитися у світлі функції, яку вони виконують у загальному контексті судового розгляду. Необхідний зв'язок об'єднує право для особи у найкоротші строки отримати точну інформацію зрозумілою для неї мовою про природу та підстави обвинувачення і обумовлює право на захист.

Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначив ЄСПЛ в своєму рішенні «Маестрі проти Італії» (заява № 39748/98) від 17.02.2004р. закон має бути доступним для конкретної особи і сформульованим з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року, зазначив, що у тексті підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії», п. 79). Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.52; рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», п.58; рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», п.34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п.47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України, обвинувачення має бути логічним та конкретним, виходячи з об'єктивно встановлених обставин кримінального правопорушення, і у ході співставлення яких з ознаками кваліфікації слідчому належить керуватися кримінальним законом, який характеризує об'єктивну сторону конкретного кримінального правопорушення. Колегія суддів встановила, що таким вимогам обвинувальний акт не відповідає, а відсутність конкретного обвинувачення свідчить про те, що слідчим та прокурором проігноровані вказані вимоги закону, бо наведені обставини, що характеризують об'єктивну сторону злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3 КК України, зазначені в ньому формально, неповно, без вказівок обставин злочину, які підлягають дослідженню при розгляді даної категорії справ.

Відповідно до ч.3 ст.314 КПК України суд повертає обвинувальний акт прокуророві, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Крім того, під час підготовчого провадження прокурор заявив клопотання про подовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України та у відповідності до вимог ст. 176 КПК України, інший запобіжний захід до обвинуваченого застосовано бути не може ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, на даний час не змінилися та не зменшилися.

Вислухавши думку учасників процесу, суд встановив наступне: згідно вимог ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Як передбачено ч.2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність відповідних ризиків, передбачених частиною 1 даної статті. Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу повинен врахувати всі обставини, які можуть вплинути на вид обраного запобіжного заходу.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України. Данна норма КПК є імперативною.

Враховуючи, що ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, а також у вчиненні злочину середньої тяжкості, на даний час продовжують існувати обґрунтовані ризики того, що ОСОБА_1, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду та продовжити кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 291, 314 КПК України, -

Ухвалила:

Обвинувальний акт відносно ОСОБА_1, який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України повернути прокурору Луганської області.

Задовольнити клопотання прокурора та продовжити ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 діб, тобто по 09 вересня 2017 року включно.

Ухвала може бути оскаржена учасниками провадження в частині повернення обвинувального акту шляхом подання апеляційної скарги протягом 7 днів з дня її оголошення через Сватівський районний суд Луганської області до Апеляційного суду Луганської області.

Повний текст ухвали буде оголошено 13 липня 2017 року о 10-00 год.

Головуючий В.О.Половинка

Судді О.М.Попова

С.М.Скрипник