Постанова № 67857669, 18.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2017 р. Справа№ 910/4291/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Петрик М.О.

за участю представників:

від позивача: Хан О.М. - представник за довіреністю від 18.05.2017 року;

від відповідача: Ступак Д.В. - представник за довіреністю від 21.06.2016 року,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2017 року

у справі № 910/4291/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Київського міського центру зайнятості

до Генеральної прокуратури України

про стягнення 28 006, 35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Київський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України про стягнення суми виплаченого поновленому працівнику матеріального забезпечення у розмірі 28 006, 35 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що ним було виплачено ОСОБА_5., останнім місцем роботи якого було Генеральна прокуратура України та який перебував на обліку як безробітний в період з 30.12.2014р. по 17.06.2015р., допомогу по безробіттю у розмірі 28 006, 35 грн. В подальшому ОСОБА_5. було поновлено на роботі за рішенням суду, у зв'язку з чим позивач, на підставі ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача як з роботодавця вказаної особи 28 006,35 грн. виплаченого матеріального забезпечення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2017 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що на час виникнення спірних правовідносин, звільнення у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України не було втратою роботи з незалежних від застрахованої осіб обставин, а отже, і умовою для призначення та виплати допомоги по безробіттю. Таким чином, безпідставним є застосування ч. 4 ст. 35 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України по справі № 910/4291/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 року апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М. А. (головуюча), судді: Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю. та призначено до розгляду на 18.07.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні 18.07.2017 року заперечував протии задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.07.2017 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, згідно із наказом Генеральної прокуратури України № 2718ц від 01.12.2014р. ОСОБА_5. було звільнено з посади начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України, у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України (з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»).

Відповідно до витягу із наказів Святошинського районного центру зайнятості в місті Київ Київського міського центру зайнятості про прийняті рішення по особі ОСОБА_5., наказом № НТ141223 від 23.12.2014 року останньому було надано статус безробітного з 23.12.2014 року, за наказом № НТ141230 від 30.12.2014 року ОСОБА_5. було призначено допомогу по безробіттю та розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю з 30.12.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом перебування вказаної вище особи на обліку у позивача в період з 30.12.2014 року по 17.06.2015 року, позивачем було нараховано та виплачено ОСОБА_5. допомогу по безробіттю на загальну суму 28 006,35 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи копіями відомостей виплат за видами забезпечення № 20 від 31.01.2015 року на суму 691,51 грн., № 31 від 10.02.2015 року на суму 6 234,81 грн., № 55 від 10.03.2015 року на суму 3 954, 35 грн., № 83 від 10.04.2015 року на суму 4 485, 28 грн., № 99 від 30.04.2015 року на суму 4 060, 00 грн., № 122 від 29.05.2015 року на суму 4 529, 51 грн. та № 143 від 30.06.2015 року на суму 4 050, 89 грн.

Вказаний розмір виплаченої ОСОБА_5. допомоги по безробіттю, що підлягає відшкодуванню роботодавцем також підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою-розрахунком позивача № 05-28/2469 від 03.07.2015 року.

Вподальшому, Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2015 року у справі №826/20482/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України № 2718ц від 01.12.2014 року щодо звільнення ОСОБА_5. з займаної ним посади, поновлено його на посаді, присуджено до стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2014 року по 15.06.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2016 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2015 року у справі №826/20482/14.

Згідно із наказом Генеральної прокуратури України № 1038ц від 18.06.2015 року ОСОБА_5. поновлено на посаді начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 02 грудня 2014 року.

Відповідно до наказу Святошинського районного центру зайнятості в місті Київ Київського міського центру зайнятості № НТ150622 від 22.06.2015 року припинено реєстрацію ОСОБА_5. як безробітного та припинено виплату йому допомоги по безробіттю.

Посилаючись на ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та вказуючи, що за період перебування на обліку у Київському міському центрі зайнятості ОСОБА_5. отримав допомогу по безробіттю за період з 30.12.2014 року по 17.06.2015 року, позивач звернувся до суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми виплаченого поновленому працівнику матеріального забезпечення в розмірі 28 006, 35 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд) має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 4 ст. 35 вказаного Закону, відповідно до яких із роботодавця утримується, зокрема, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що виникнення права на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття пов'язується із настанням у застрахованої особи страхового випадку (п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»).

У свою чергу страховим випадком згідно із п. 8 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші, передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати робот из незалежних від нх обставин.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) втратою роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин - припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України, а для військовослужбовців - звільнення зі служби з поважних причин без права на пенсію (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров'я, у зв'язку із закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, через сімейні обставини або з інших поважних причин відповідно до законодавства про військовий обов'язок і військову службу).

Враховуючи зазначене, апелянт вважає, що звільнення у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України не було втратою роботи з незалежних від застрахованої осіб обставин, а отже, і умовою для призначення та виплати допомоги по безробіттю. Таким чином, безпідставним є застосування ч. 4 ст. 35 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Так, колегія суддів зазначає, що правомірність нарахування позивачем допомоги по безробіттю не є предметом розгляду даного спору.

Згідно із ч. 4 ст. 35 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Колегією суддів встановлено, що відповідач не звертався до суду із вимогами про визнання незаконним наказу про призначення ОСОБА_5 допомоги по безробіттю, у зв'язку із необґрунтованим її нарахуванням.

Даний наказ у встановленому законом порядку не визнаний судом недійсним.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на підставі ч. 4 ст. 35 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» відповідач зобов'язаний виплатити позивачу суму матеріальної допомоги у розмірі 28 006, 35 грн., у зв'язку із поновленням ОСОБА_5 на роботі за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Генеральної прокуратури України задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2017 року у справі № 910/4291/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2017 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2017 року у справі № 910/4291/17 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/4291/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко