Постанова № 67857591, 17.07.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2017 р. Справа № 921/467/16-г/7

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПСП «Аметист»

на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2017 про відмову в задоволенні скарги на дії Підволочиського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області

у справі № 921/467/16-г/7

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агріматко-Вест», м.Рівне

до Приватного підприємства «ПСП «Аметист», с.Полупанівка Підволочиського району Тернопільської області

про стягнення 309 605,47 грн.

Представники сторін:

- від позивача - Мітченко Т.В.,

- від відповідача - Шевчук В.О.,

- від органу ДВС - не з'явився.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України сторонам роз'яснено. Заяв про відвід складу суду не поступало.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2017 у справі №921/467/16-г/7 (суддя Андрусик Н.О.) відхилено скаргу Приватного підприємства (надалі - ПП) «ПСП «Аметист» на дії Підволочиського районного відділу Державної виконавчої служби Головного Територіального управління юстиції в Тернопільській області (надалі - Підволочиський РВ ДВС ГТУЮ в Тернопільській області) з примусового виконання ухвали Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 у справі №921/467/16-г/7.

Приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд виходив з того, що ухвала Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 про затвердження між сторонами у даній справі мирової угоди №2 від 18.10.2016 є виконавчим документом, на підставі якого гарантується можливість примусового виконання зобов'язань у спосіб, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції зазначив, що 137409,65 грн. курсової різниці, яку включено в загальну суму грошового зобов'язання за виконавчим документом, визначено не довільно в односторонньому порядку стягувачем, як про це стверджує у скарзі боржник, а обома сторонами в умовах мирової угоди, а тому після її затвердження судом, така підлягає безумовному виконанню. Таким чином, дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №53452714 від 21.02.2017 відповідають вимогам ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», а підстави для повернення стягувачу без виконання виконавчого документу - відсутні.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, ПП «ПСП «Аметист» оскаржило її в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначив, що ухвала Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 про затвердження між сторонами у даній справі мирової угоди №2 від 18.10.2016 не відповідає вимогам до виконавчого документа, оскільки:

1) поняття «курсової різниці», яке фігурує в тексті ухвали, до моменту затвердження мирової угоди жодним чином не відображене в матеріалах справи (в т.ч. в процесуальних документах чи документах, які слугували підставою для звернення з позовом), тому така не могла бути узгоджена;

2) в тексті мирової угоди не відображено узгоджений розмір «курсової різниці» в сумі 137409,65 грн.;

З) відповідно до п. 3.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуальною кодексу України судами першої інстанції», умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов. З врахуванням п. 1 мирової угоди та того, що застосування «курсової різниці» по-суті обмежене відкладальними обставинами, виникнення яких можливе тільки в майбутньому, скаржник вважає, що застосування даної норми мирової угоди неможливе.

ТзОВ «Агріматко-Вест» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечило доводи та вимоги апеляційної скарги, просило відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Позивач наголосив на тому, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану ухвалу в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, за достовірно встановленими обставинами справи та належно оціненими доказами.

Стосовно доводів скаржника позивач зазначив, що ухвала Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 про затвердження між сторонами у даній справі мирової угоди №2 від 18.10.2016 має всі ознаки виконавчого документа. У зв'язку з тим, що відповідач порушив строки погашення обумовленої суми боргу, позивач, відповідно до п.3 мирової угоди, отримав право на стягнення курсової різниці, розмір якої обумовлений у п.2 мирової угоди. Таким чином, на думку позивача, орган ДВС правомірно відкрив виконавче провадження щодо стягнення з відповідача 137409,65 грн. курсової різниці.

Підволочиський РВ ДВС ГТУЮ в Тернопільській області не забезпечив в судове засідання явку свого представника, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення йому поштової кореспонденції.

Зважаючи на закінчення процесуального строку для розгляду апеляційної скарги, встановленого ст. 102 ГПК України та на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без представника органу ДВС.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 у даній справі (а.с. 85-88) було затверджено в порядку ст. 78 ГПК України мирову угоду №2 від 18.10.2016, укладену між ТзОВ «Агріматко-Вест» та ПП «ПСП «Аметист» на наступних умовах (п.1 резолютивної частини ухвали):

1. Відповідач/боржник зобов'язується здійснити оплату: суми основного боргу по Договору поставки №СПК-197000002 від 15.01.2013 в розмірі 129358,32 грн., 3% річних за користування чужими коштами в розмірі 5608,31 грн., пені в розмірі 37229,19 грн., компенсації сплаченого судового збору в розмірі 4544,08 грн., що разом становить 176739,90 грн. шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок позивача/кредитора (п/р 26007001358585 у ПАТ «ОТП Банк» м. Київ, МФО 300528).

2. Позивач відмовляється від решти позовних вимог, а саме від збільшення суми основного боргу за результатами валютного коригування на суму 137409,65 грн. і провадження відносно стягнення даної суми закривається.

3. Перерахування зазначених у п.1 цієї мирової угоди коштів проводиться у такі строки: 50000,00 грн. не пізніше 30.11.2016; 50000,00 грн. не пізніше 30.12.2016; 76739,90 грн. не пізніше 30.01.2017.

В разі порушення відповідачем/боржником порядку і термінів сплати коштів, встановленого цим пунктом, відповідач/боржник зобов'язується сплатити позивачу/кредитору курсову різницю, станом на день затвердження даної мирової угоди, обрахованої відповідно до умов договору поставки №СПК-197000002 від 15.01.2013.

4. В разі порушення кінцевого терміну сплати грошових коштів, позивач/кредитор має право звернутися до відповідного відділу державної виконавчої служби щодо примусового виконання ухвали суду про затвердження даної мирової угоди.

5. Підписуючи мирову угоду позивач/кредитор і відповідач/боржник заявляють, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права та охоронювані законом інтереси будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави.

6. Позивач/кредитор заявляє, що з моменту належного й повного виконання цієї мирової угоди відповідачем/боржником, позивач/кредитор не матиме до відповідача/боржника жодних майнових претензій в межах договору поставки №СПК-197000002 від 15.01.2013 року.

7. Дана мирова угода між позивачем/кредитором та відповідачем/боржником є чинною з моменту її затвердження Господарським судом Тернопільської області.

У зв'язку з затвердженням мирової угоди, провадження у справі було припинено на підставі п.7 ч.1 ст.80 ГПК України.

На виконання затвердженої судом мирової угоди відповідач сплатив позивачу 176739,90 грн., що відповідає сумі заборгованості, обумовленої сторонами в мировій угоді №2 від 18.10.2016, що підтверджується платіжними дорученнями №363 від 30.11.2016 на суму 50000,00 грн., №453 від 09.02.2017 на суму 5000,00 грн., №452 від 09.02.2017 на суму 121739,90 грн. (а.с. 117-119).

Вищенаведене свідчить про прострочення боржником сплати чергових платежів в загальній сумі 126739,90 грн. та проведення їх оплати лише 09.02.2017, в той час, як умови мирової угоди передбачали внесення другого та третього платежів не пізніше 30.12.2016 та 30.01.2017.

Листом №8 від 02.02.2017 (а.с. 148) позивач (стягувач) звернувся до органу ДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі ухвали Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 у даній справі та стягнення з боржника на користь стягувача 126739,90 грн. боргу та 137409,65 грн. суми валютного коригування відповідно до п.3 мирової угоди

На підставі вказаної заяви, головним державним виконавцем Підволочиського РВ ДВС ГТУЮ в Тернопільській області 21.02.2017 було відкрито виконавче провадження №53452714 з примусового виконання ухвали Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 у справі №921/467/16-г/7 про стягнення з ПП «ПСП «Аметист» 126739,90 грн. заборгованості та 137409,65 грн. валютного коригування на користь ТзОВ «Агріматко-Вест» (а.с. 120).

Не погоджуючись з постановою органу ДВС про відкриття виконавчого провадження №53452714 від 21.02.2017 , ПП «ПСП «Аметист» звернулося до Господарського суду Тернопільської області зі скаргою від 06.03.2017 (а.с. 111-113), у якій просило скасувати вказану постанову державного виконавця та зобов'язати орган ДВС повернути стягувачеві виконавчий документ - ухвалу суду від 18.10.2016.

Як було зазначено вище, оскаржуваною ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2017 було відхилено скаргу ПП «ПСП «Аметист» на дії органу ДВС.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, з огляду на наступне:

Відповідно до ст.124 Конституції України та ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвали в господарських справах у випадках, передбачених законом, є виконавчим документом (п.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Як зазначалося вище, ухвалою суду від 18.10.2016 було затверджено мирову угоду №2 від 18.10.2016 між сторонами у даній справі.

Згідно ст.ст. 3, 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено вимоги до виконавчого документа, відповідно до якої у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред'явлення рішення до виконання.

Відповідно до п.3.19 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. У разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», то вона є виконавчим документом у розумінні названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у названому Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ.

Пункт 3 мирової угоди, на який покликається позивач та суд першої інстанції, буквально передбачає наступне: «В разі порушення відповідачем/боржником порядку і термінів сплати коштів, встановленого цим пунктом, відповідач/боржник зобов'язується сплатити позивачу/кредитору курсову різницю, станом на день затвердження даної мирової угоди, обрахованої відповідно до умов договору поставки №СПК-197000002 від 15.01.2013».

З вказаного пункту мирової угоди не вбачається розміру суми, про яку в ньому йдеться. Вказана сума не була предметом дослідження в суді першої інстанції та в окремому порядку не узгоджувалася між сторонами у даній справі.

Сума курсової різниці, що згадується у п.3 мирової угоди, жодним чином не випливає із п. 2 цієї ж мирової угоди, оскільки у вказаному пункті лише передбачено, що позивач відмовляється від позовних вимог в частині збільшення суми основного боргу за результатами валютного коригування на суму 137409,65 грн. і провадження відносно стягнення даної суми закривається. Умови п.2 мирової угоди не свідчать про те, що сторони у даній справі досягли згоди щодо розміру суми курсової різниці. Крім того, з тексту мирової угоди не вбачається, за який період була нарахована курсова різниця, згадана у п.2 мирової угоди.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що у цій частині ухвала Господарського суду Тернопільської області від 18.10.2016 у даній справі не відповідає вимогам до виконавчого документа, що встановлені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: положеннями ухвали не визначено конкретного заходу примусового виконання рішення, оскільки у ній не встановлено розміру суми курсової різниці, яка підлягає стягненню з боржника за порушення ним порядку і термінів сплати коштів.

Судова колегія наголошує на тому, що ні ГПК України, ні Закони України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та «Про виконавче провадження» не надають державному виконавцю повноважень самостійно здійснювати розрахунок сум, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача.

Як було зазначено вище, станом на момент відкриття виконавчого провадження (21.02.2017), боржником повністю було погашено суму боргу (09.02.2017).

Таким чином, на думку колегії суддів, у державного виконавця не було підстав виносити постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з боржника 126739,90 грн. заборгованості та 137409,65 грн. валютного коригування, у зв'язку з чим скарга ПП «ПСП «Аметист» у частині вимоги про скасування оспорюваної постанови державного виконавця підлягає задоволенню.

Стосовно вимог ПП «ПСП «Аметист» про зобов'язання органу ДВС повернути стягувачеві виконавчий документ колегія суддів зазначає, що у цій частині скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що суд не вправі зобов'язувати державного виконавця чи іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які можуть здійснюватися тільки ними відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Вказане узгоджується із положеннями п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».

З наведених підстав, у задоволенні скарги ПП «ПСП «Аметист» в частині вимог про зобов'язання органу ДВС вчинити певні дії суд відмовляє за безпідставністю звернення.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин ухвала Господарського суду Тернопільської області у даній справі підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, слід покласти на орган ДВС - Підволочиський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області.

Відповідно до підпункту 7) пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду встановлюється у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який, відповідно до положень Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», становить 1600 грн.

З платіжного доручення №59 від 13.06.2017 вбачається, що при поданні апеляційної скарги ПП «ПСП «Аметист» сплатило судовий збір в розмірі 5108,49 грн., переплативши таким чином 3508,49 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі його внесення в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Відповідно до ч.2 вказаної статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Зважаючи на наведене, з органу ДВС на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1600,00 грн. Надмірно сплачена сума судового збору в розмірі 3508,49 грн. буде повернена відповідачу у разі звернення його до Львівського апеляційного господарського суду з відповідним клопотанням.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105, 106, 121-2 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПСП «Аметист» задоволити частково.

Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 04.05.2017 у справі №921/467/16-г/7 скасувати.

Скаргу Приватного підприємства «ПСП «Аметист» на дії Підволочиського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області задоволити частково.

Постанову головного державного виконавця Підволочиського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області Харитонова В.П. про відкриття виконавчого провадження №53452714 від 21.02.2017 - скасувати.

В частині вимог скаржника про зобов'язання Підволочиського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області повернути стягувачеві виконавчий документ - відмовити.

Стягнути з Підволочиського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області (47800, Тернопільська обл., Підволочиський р-н, смт. Підволочиськ, вул. І.Франка, 2, ідентифікаційний код 34831434) на користь Приватного підприємства «ПСП «Аметист» (47875, Тернопільська обл., Підволочиський р-н, с.Полупанівка, вул.Бригадна, 2, ідентифікаційний код 32146891) 1600,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (стягувач - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко