Постанова № 67857569, 20.07.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2017 року Справа № 904/2245/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Дон О.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 у справі № 904/2245/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс", м. Київ

до Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради, м. Нікополь Дніпропетровської області

про стягнення 585 886, 75 грн. заборгованості по орендній платі, 61 894, 52 грн. інфляційних втрат, 7 745, 72 грн. 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради про стягнення з останнього на свою користь заборгованості у загальній сумі 655 526, 99 грн., а саме: 585 886, 75 грн. заборгованості по орендній платі, 61 894, 52 грн. інфляційних втрат, 7 745, 72 грн. 3% річних.

В подальшому, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, поданої до господарського суду 19.04.2017, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 765 854, 63 грн., а саме: 585 886, 75 грн. заборгованості по орендній платі, 164 410, 88 грн. інфляційних втрат, 15 557, 00 грн. 3% річних.

Вказаною заявою позивач збільшив періоди, за які стягуються складові загальної суми боргу, в порівнянні з позовною заявою, та, окрім цього, заявив нові вимоги про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних втрат у сумі 29 307, 23 грн. та 3% річних на суму 5 967, 00 грн., нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням суду у справі № 904/12527/16.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 у справі № 904/2245/17 (суддя Бондарєв Е.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тулс" 160 000, 00 грн. основної заборгованості, 7 167, 12 грн. 3% річних, 76 096, 83 грн. інфляційних втрат та 2 665, 85 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди № 234 від 05.11.2008 в частині своєчасної оплати орендної плати, наявності боргу відповідача з орендної плати за період лютий-травень 2014 у сумі 80 000,00 грн., за період грудень 2016 - березень 2017 у сумі 80 000,00 грн. 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення вказаного грошового зобов'язання після їх перерахунку стягнуто судом на підставі частини другої ст. 625 ЦК України. В частині вимог щодо стягнення заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.02.2014 (до січня 2014 включно) у сумі 431 886,75 грн. та нарахованих у зв'язку з простроченням оплати вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат судом відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності. Також, суд не прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог в частині заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму заборгованості, яка стягнута за рішенням суду у справі №904/12527/16, як таку, що в цій частині заява подана позивачем з порушенням прав, які надані позивачу ст. 22 ГПК України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Комунальне підприємство "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, відповідач просить скасувати це рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на ті обставини, що нездійснення ним орендних платежів за договором оренди № 234 від 05.11.2008 було зумовлено обставинами, які не залежали від відповідача. Так, починаючи з червня 2014 на адресу відповідача перестали надходити від позивача рахунки на оплату та акти прийому-передачі наданих послуг. Відповідач зазначає, що однією з істотних умов договору оренди є встановлення орендної плати з урахуванням індексації. Розмір орендної плати за договором був встановлений виключно на перший місяць оренди, усі наступні орендні платежі здійснювались відповідачем на підставі підписаних сторонами актів наданих послуг та рахунків. За доводами відповідача, для здійснення орендних платежів обов'язковою умовою є складення акту наданих послуг, як первинного документу, який є підставою для розрахунків. Відповідач стверджує, що саме не надсилання позивачем актів наданих послуг та рахунків з червня 2014, тобто прострочення кредитора, унеможливило виконання належним чином своїх обов'язків з боку відповідача щодо оплати орендної плати за договором. Дані обставини, на думку відповідача, підтверджуються також тим, що позивач протягом тривалого часу до моменту звернення з позовом до суду не заявляв відповідачу будь-яких матеріальних претензій та відповідних вимог. Отже, при розгляді справи були відсутні підстави вважати відповідача боржником, що прострочив виконання зобов'язань, а відтак, відсутні підстави для застосування санкцій та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою ст. 625 ЦК України. Також, відповідач посилається на ті обставини, що позивачем жодного разу не було виконано взяті на себе за договором зобов'язання щодо фінансування капітальних ремонтів. Враховуючи ті обставини, що неодноразово мали місце аварійні ситуації на об'єкті оренди, які вимагали вжиття негайних заходів, та з метою недопущення настання екологічно-небезпечної ситуації в м. Нікополь, відповідач був вимушений здійснювати невідкладні ремонтні роботи за свій рахунок. За результатами проведених ремонтних робіт відповідач за період 2012-2016 роки витратив загалом 266 360, 25 грн., що підтверджується наданою до матеріалів справи інформаційною довідкою. Відповідач зазначає, що неодноразово звертався до позивача з проханням зарахувати витрати, які понесені відповідачем при проведенні ремонтних робіт на об'єкті оренди та устаткуванні, але жодного разу не отримав відповіді. Кореспонденція, яка містила відповідні пропозиції з обґрунтуваннями розмірів витрат або поверталась на адресу відповідача у зв'язку з неможливістю її вручення адресату, або взагалі не поверталась та залишалась без відповіді. Разом з тим, місцевий господарський суд, незважаючи на відповідні доводи відповідача при розгляді справи, не надав їм належної оцінки у прийнятому рішенні, допустив неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, чим порушив норми процесуального права щодо повного та всебічного розгляду даної справи.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Позивач та відповідач у судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, явку своїх повноважних представників не забезпечили; про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом у даній справі позивач та відповідач повідомлені належним чином та завчасно за їх місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення позивачу та відповідачу поштових відправлень, якими останнім направлені копії ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її розгляду у судовому засіданні 20.07.2017 (а.с. 11,12, т. 2). Жодних пояснень щодо причин незабезпечення участі у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги своїх повноважних представників ні позивач, ні відповідач до суду не надали. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від позивача та відповідача до суду не надходило.

За наведених вище обставин неявка у судове засідання апеляційного господарського суду повноважних представників позивача та відповідача, не надання позивачем відзиву на апеляційну скаргу, не перешкоджає апеляційному перегляду оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 апеляційну скаргу у цій справі прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів – Білецької Л.М., Чередка А.Є., розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 20.07.2017.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 апеляційну скаргу у цій справі прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів – Пархоменко Н.В., Чередка А.Є. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.07.2017).

У судовому засіданні 20.07.2017 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тулс" (орендодавець) та Комунальне підприємство "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (орендар) уклали договір оренди № 234 (далі – Договір) (а.с. 16-17, 138-140, т. 1), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування каналізаційну насосну станцію з колекторами, яка розташована за адресою: вул. Електрометалургів, 244 (в подальшому об'єкт, який орендується), загальною площею 310,30 кв.м, вартістю 127 181, 23 грн.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.3, 3.4, 3.5 Договору приймання-передача об'єкта, який орендується, здійснюється двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін. Об'єкт, який орендується, повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом трьох днів з початку роботи двосторонньої комісії. При передачі об'єкта, який орендується, складається акт приймання-передачі, який підписується членами двосторонньої комісії. Об'єкт, який орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі.

Строк оренди складає три місяці з моменту прийняття об'єкта, який орендується, згідно акта приймання-передачі (п. 4.1 Договору). Згідно з п. 4.2 Договору строк оренди автоматично продовжується на строк, передбачений п. 4.1 Договору, у випадку, якщо ні одна із сторін протягом одного місяця до припинення строку дії Договору не забажає його розірвати.

Доказів припинення Договору сторонами не надано.

На виконання умов Договору 05.11.2008 оредодавець передав об'єкт оренди в оренду орендарю, що підтверджується актом приймання-передачі фекальної насосної станції по вулиці Електрометалургів, 244, інвентарний № 2000015 (а.с. 18-19, т. 1). З боку відповідача цей акт у зазначену дату затверджено його керівником.

За положеннями розділу 8 Договору об'єкт, який орендується, повертається відповідачем позивачу також за актом приймання-передачі та вважається повернутим з моменту підписання цього акту.

У матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу об’єкта, що орендується.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 Договору розмір договірної орендної плати в перший місяць дії цього Договору, за об'єкт, який орендується, встановлюється у розмірі 20 000, 00 грн. в місяць з урахуванням ПДВ. Договірна орендна плата вноситься орендарем щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.

Розмір договірної орендної плати може бути переглянутий сторонами Договору (п. 5.3. Договору).

Доказів погодження сторонами Договору зміни розміру орендної плати матеріали справи не містять.

Звернувшись з позовом до господарського суду Дніпропетровської області, за яким порушено провадження у цій справі, позивач, враховуючи його заяву про збільшення розміру позовних вимог, заявив до стягнення з відповідача на свою користь заборгованість з орендної плати за спірним Договором оренди у розмірі 585 886, 75 грн., яка складається з: заборгованості з орендної плати станом на 01.02.2014 (включаючи заборгованість за лютий 2014) у сумі 451 886,75 грн., заборгованості за період оренди березень-травень 2014 у сумі 60 000,00 грн., заборгованості за період оренди грудень 2016 - березень 2017 у сумі 80 000,00 грн.

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків станом на 01.02.2014, погодженого позивачем та відповідачем (а.с. 119, т. 1), заборгованість відповідача перед позивачем за минулі періоди 2012, 2013, 2014 роки (включаючи заборгованість за лютий 2014), складає 451 886,75 грн.

На оплату заборгованості за період оренди до лютого 2014 позивачем віднесено здійснену відповідачем оплату у сумі 6 000, 00 грн. (а.с. 115-118, т. 1), відповідно, заборгованість за вказаний період складає 445 886, 75 грн.

Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК України).

Відповідно до частини шостої ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

Згідно з частинами першою та п'ятою ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК України).

Враховуючи умови Договору щодо строку оплати орендної плати за кожен місяць оренди (п. 5.2.), строк оплати орендної плати, а саме: заборгованості, що виникла до 01.02.2014 (включаючи заборгованість за лютий 2014) у сумі 451 886, 75 грн., заборгованості за період оренди березень-травень 2014 у сумі 60 000,00 грн., заборгованості за період оренди грудень 2016 - березень 2017 у сумі 80 000,00 грн. є таким, що настав.

Як зазначено вище, на оплату заборгованості за вказаний період до лютого 2014 позивачем віднесено оплату у сумі 6 000, 00 грн. (а.с. 115-118, т. 1), відповідно, заборгованість за вказаний період складає 445 886, 75 грн.

Доказів оплати у повному обсязі орендної плати за спірні періоди оренди відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу з орендної плати за спірні періоди оренди у вищевказаних сумах шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 160 000, 00 грн., а саме за періоди оренди лютий-травень 2014 у сумі 80 000, 00 грн., заборгованості за періоди оренди грудень 2016 - березень 2017 у сумі 80 000, 00 грн.

Відносно решти правомірно заявленої до стягнення суми боргу, яка утворилася до січня 2014, у сумі 425 886, 75 грн. (445 886, 75 грн. - 20 000, 00 грн. за лютий 2014 року), апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав до місцевого господарського суду заяву про застосування позовної давності відносно заявленої у справі заборгованості у сумі 445 886, 75 грн. та у сумі 20 000, 00 грн. за лютий 2014 (а.с. 160-164, т. 1).

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою 07.03.2017 (а.с. 3, т. 1); з огляду на періоди, за які позивачем заявлено до стягнення заборгованість за спірним Договором, позовна давність спливла щодо заборгованості, яка утворилась до 07.03.2014 (тобто за періоди оренди до січня 2014 включно), у сумі 425 886, 75 грн. (431 886, 75 грн. – 6 000, 00 грн.).

Позивач не наводить поважних причин пропущення позовної давності для звернення за захистом свого порушеного права.

Частинами першою та третьою статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, трирічний строк позовної давності сплинув і з дати підписання сторонами акту звіряння взаємних розрахунків станом на 01.02.2014 (а.с. 119, т. 1), на який відповідач посилається в підтвердження обставин переривання перебігу позовної давності.

Не є належними доказами переривання перебігу позовної давності обставини сплати відповідачем 6 000, 00 грн. згідно платіжних доручень № 123 від 14.01.2015, № 140 від 15.01.2015, № 199 від 19.01.2015, № 242 від 21.01.2015 (а.с. 115-118, т. 1), оскільки у призначеннях платежу при здійсненні оплати не вказано про оплату заборгованості саме за періоди до 01.02.2014; позивач, скориставшись своїм правом, самостійно відніс вказані оплати до періоду заборгованості, що виник до 01.02.2014.

Обставини віднесення вищевказаних платежів позивачем на погашення заборгованості в частині стягнення основного боргу, яка виникла хронологічно раніше, тобто за періоди, що виникли до 01.02.2014, а не на погашення поточної заборгованості, встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.05.2016 у справі № 904/12527/16 (а.с. 15-18, т. 2), у якій вирішувався спір про стягнення заборгованості за спірним договором за період з червня 2014 по листопад 2016. Також, у справі № 904/12527/16 встановлено недоведеність відповідачем здійснення погашення цими платежами саме поточної заборгованості.

За викладеного, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості, що утворилась до 07.03.2014 (тобто за періоди оренди до січня 2014 року включно, за яким строк оплати настав 20.02.2014) у сумі 425 886, 75 грн. у зв'язку зі спливом позовної давності.

В решті вимог щодо стягнення заборгованості за вказаний період у сумі 6 000, 00 грн. слід відмовити у зв'язку з її оплатою відповідачем.

Загальна сума основного боргу, яка не підлягає задоволенню, складає 431 886,75 грн.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу) (п. 5.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України на суму основного боргу 431 886,75 грн. у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відносно решти 3% річних та інфляційних втрат, розрахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати орендної плати за лютий-травень 2014 у сумі 80 000,00 грн., грудень 2016 - березень 2017 у сумі 80 000, 00 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За приписами частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши наявність прострочення виконання грошового зобов'язання за вищевказані періоди та здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та втрат від інфляції з урахуванням правильно визначених періодів початку виникнення заборгованості та періодів закінчення нарахування штрафних санкцій, визначених позивачем, місцевий господарський суд, з яким погоджується апеляційний господарський суд, правомірно задовольнив вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за прострочення оплати орендної плати за лютий-травень 2014 за період прострочення з 21.03.2014 по 31.03.2017 у сумі 6 969, 86 грн. та за прострочення оплати орендної плати за грудень 2016 - лютий 2017 за період прострочення з 21.01.2017 по 31.03.2017 у сумі 197, 26 грн., а всього: 7 167, 12 грн.

З урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" частковому задоволенню підлягають вимоги про стягнення втрат від інфляції, а саме: за прострочення оплати орендної плати за лютий-травень 2014 із застосуванням індексів інфляції за квітень 2014-березень 2017 у сумі 75 173, 23 грн.; за прострочення оплати орендної плати за грудень 2016 - січень 2017 із застосуванням індексів інфляції за лютий-березень 2017 у сумі 923, 60 грн., а всього 76 096, 83 грн.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 160 000, 00 грн. основного боргу та нарахованих на вказану суму заборгованості 3% річних у сумі 7 167, 12 грн. та інфляційних втрат у сумі 76 096, 83 грн.

Місцевий господарський суд, з чим погоджується апеляційний господарський суд, правомірно не прийняв до розгляду вказану заяву в частині заявлення до стягнення якісно нових вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 29 307, 23 грн. та 3% річних у сумі 5 967, 00 грн., нарахованих на суму заборгованості, стягнутої за рішенням суду у справі № 904/12527/16, оскільки таке збільшення суперечить правам, наданим позивачу ст. 22 ГПК України, та є одночасною зміною підстав та предмета позову у даній справі.

З огляду на встановлені вище обставини справи та наведені вище положення законодавства, апеляційна скарга відповідача на оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі задоволенню не підлягає, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача, наведені в обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності доказів виставлення позивачем відповідачу рахунків на оплату орендної плати за спірні періоди оренди та щодо не настання у зв'язку з цими обставинами строку її оплати.

Відповідно до частини першої ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Рахунок на оплату є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому наявність чи відсутність рахунків не звільняє відповідача від обов'язку оплатити орендну плату.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач за спірні періоди оренди не заявляв будь-яких зауважень, що стосуються неотримання ним рахунків на оплату орендної плати з червня 2014 та не звертався з відповідними вимогами до позивача про надання цих документів.

Окрім того, умови спірного Договору оренди щодо строку оплати орендної плати не пов'язують цей строк з моментом отримання рахунку від позивача. Законодавство, зокрема ст. 762 Цивільного кодексу України, та Договір пов'язують обов'язок оплати орендної плати з настанням певної дати - щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, а не з фактом надіслання рахунку боржнику.

Рахунок за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер.

Відносно необхідності направлення позивачем відповідачу актів наданих послуг та підписання сторонами щомісячно цих актів, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Положеннями законодавства та умовами укладеного між сторонами Договору не визначено обов’язок позивача відправляти на адресу відповідача рахунки на оплату та щомісячні акти прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг чи виконання робіт.

Первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції за договором найму є саме акти передачі (повернення) об'єкту оренди, а не акти здавання - приймання наданих послуг.

Колегія суддів зазначає, що передання наймачеві об'єкту оренди оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору і з цього моменту виникає обов’язок сплати орендних платежів, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Саме з цього моменту договір найму припиняється, та, відповідно, припиняється обов’язок орендаря сплачувати орендну плату.

Матеріали справи містять акт приймання-передачі від 05.11.2008, однак не містять доказів повернення об'єкту оренди позивачу.

Враховуючи, що договір оренди є оплатним договором, за користування об'єктом оренди відповідач зобов'язаний вносити орендну плату, а жодним пунктом укладеного між сторонами Договору не визначено обов’язок позивача відправляти на адресу відповідача рахунки на оплату та щомісячні акти прийому-передачі наданих послуг, тим більше обов’язок відповідача щодо сплати орендних платежів умовами Договору не прив’язано в залежність від отримання рахунків на оплату та щомісячних актів прийому-передачі наданих послуг, доводи відповідача про прострочення кредитора є безпідставними.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з доводами відповідача щодо не встановлення Договором розміру щомісячної орендної плати.

Договір оренди є відплатним, відповідач не заперечує обставини користування об'єктом оренди у спірні періоди.

Згідно з частинами першою та п’ятою ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначено у пункті 5.1 Договору у сумі 20 000, 00 грн. Пункт 5.2. Договору передбачає, що орендна плата вноситься орендарем не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним.

Відповідно до частини третьої ст. 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Умовами Договору не передбачено індексації орендної плати, проте, зазначено про можливість зміни її розміру за погодженням сторін.

Сторони Договору дійшли згоди встановити орендну плату на перший місяць дії Договору у сумі 20 000, 00 гривень, з можливістю її перегляду, чого в подальшому сторонами зроблено не було.

Матеріали справи не містять доказів встановлення сторонами іншої, ніж зазначена у п. 5.1 Договору, орендної плати.

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків станом на 01.02.2014 саме у вказаній сумі щомісячно нараховувалась орендна плата, з чим відповідач погоджувався.

Посилання відповідача на ті обставини, що позивач протягом тривалого часу до моменту звернення до суду з позовом не заявляв до відповідача будь-яких матеріальних претензій та вимог, у зв'язку з чим у позивача відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються.

Звернення з відповідними вимогами та претензіями до відповідача щодо оплати орендної плати є правом позивача, тоді як оплата орендної плати є обов'язком відповідача.

Єдиним наслідком тривалого не звернення позивача з позовом до суду щодо стягнення заборгованості є можливість застосування наслідків спливу позовної давності, що і було зроблено у даній справі.

Главою 50 Цивільного кодексу України визначено підстави припинення зобов'язання; обставини, на які посилається відповідач, за положеннями цієї глави та умовами Договору не є підставами для припинення зобов'язання.

Щодо посилання відповідача на неодноразові аварійні ситуації на об'єкті оренди, у зв’язку з чим відповідачем протягом 2012 - 2016 років проведено ремонтні роботи на загальну суму 266 360, 25 грн., та посилання на необхідність зменшення розміру основного зобов’язання на цю суму, апеляційній господарський суд зазначає наступне.

За положеннями частин першої – третьої ст. 776 Цивільного кодексу України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Також, згідно статті 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Згідно з пунктами 2.1., 2.4 розділу 7 Договору орендар зобов'язаний взяти на себе усі витрати, пов'язані з поточною експлуатацією об'єкту за його прямим призначенням; утримувати об'єкт, який орендується, у повній відповідності, забезпечуючи дотримання вимог правил техніки безпеки, санітарних норм та правил, протипожежної та інших заходів безпеки.

Відповідно до п. 2.3. розділу 6 Договору орендодавець зобов’язаний фінансувати виконання капітальних ремонтів об’єкту та устаткування відповідно до кошторисної документації. Якщо роботи виконані орендарем, то орендодавець відшкодовує витрачені орендарем кошти відповідно до акту виконаних робіт. Кошторисну документацію орендар попередньо узгоджує з орендодавцем. У аварійних випадках роботи виконуються негайно з наступним сповіщенням орендодавця.

Разом з тим, відповідачем не надано належних доказів проведення ним ремонтних робіт, у тому числі, капітального ремонту об’єкту та устаткування відповідно до кошторисної документації.

Відсутні у матеріалах справи і докази звернення до позивача щодо аварійних ситуацій на об'єкті та проведення ремонту на ньому, як і докази звернення до позивача для відшкодування вказаних витрат.

Супровідний лист від 23.02.2012 за № 6-0127/798 (а.с. 165-167, т. 1) не може бути належним та допустимим доказом витрат відповідача на ремонт об’єкту та устаткування, оскільки не містить ні вартості виконаних робіт, ні самих додатків до листа (актів виконаних робіт, рахунків). Окрім того, понесені відповідачем витрати, про які йдеться у вищезазначеному листі, мали місце у 2012 році, в той час як у даній справі стягнута заборгованість за лютий-травень 2014 та грудень 2016 - лютий 2017, а за попередні періоди в стягненні заборгованості відмовлено.

Розмір інших витрат відповідача на проведення ремонтних робіт протягом 2014 – 2016 років також не підтверджено належними та допустимими доказами. Інформаційна довідка відповідача щодо робіт, які виконувались у 2012 році, є одностороннім документом та не є належним доказом наявності аварійних ситуацій та фактичних витрат на проведення ремонту (а.с. 168, т. 1).

В матеріалах справи відсутні жодні належні докази, які б підтверджували понесення відповідачем протягом періоду оренди витрат на капітальний ремонт об'єкту - акти виконаних робіт, рахунки, кошторисна документація. Окрім того, відповідачем не надано доказів попереднього узгодження кошторисної документації з орендодавцем, сповіщення орендодавця про аварійні випадки, як цього вимагають умови Договору.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 у справі № 904/2245/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2017 у справі № 904/2245/17 залишити без змін.

Повна постанова складена 24.07.2017

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко