Рішення № 67857122, 10.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2017

Справа №910/6723/17

За позовом Харківського індустріально-педагогічного технікуму

до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України"

про стягнення 24 192,96 грн.

Суддя Мельник В.І.

Представники:

Від позивача не з?явився

Від відповідача не з?явився

Суть спору:

Харківський індустріально-педагогічний технікум звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" про стягнення 24 192,96 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 порушено провадження у справі № 910/6723/17 та призначено до розгляду на 05.06.2017.

02.06.2017 відділом діловодства суду від представника позивача отримано документи на вимогу ухвали суду та клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

06.06.2017 відділом діловодства суду від представника відповідача отримано відзив на позовну заяву.

В судове засідання 06.06.2017 представники сторін не з'явилися.

Суд вирішив відкласти судовий розгляд справи у зв’язку з відсутністю представників сторін.

Ухвалою суду від 06.06.2017 відкладено розгляд справи на 10.07.2017.

В судове засідання 10.07.2017 представники сторін не з'явилися.

В судовому засіданні 10.07.2017 винесено рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

12 квітня 2007 року між Харківським індустріально-педагогічним технікумом, як виконавцем і Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» (на момент укладення договору - Закрите акціонерне товариство «Телесистеми України», як замовником був укладений договір про надання послуг з обслуговування обладнання № О-01/N KHA0034 (надалі - Договір), згідно якого замовник передає, а виконавець приймає для розміщення на його території телекомунікаційне обладнання замовника згідно до переліку та місць утримання, які зазначені в додатку до цього Договору що є його невід’ємною частиною.

Згідно до додатка № 1 до Договору про надання послуг з обслуговування обладнання № О-01/N KHA0034 від 12.04.2007 року замовник передав виконавцю обладнання для стільникового мобільного зв’язку, яке утримується виконавцем за адресою: м. Харків, пер. П’ятигорський, 2а.

Відповідно п. 3.1. Договору вартість послуг, що надаються виконавцем замовнику за цим договором, вказується сторонами в додатку № 1 до Договору.

Згідно до додатка № 1 до договору у вартість послуг за місяць, в т.ч. ПДВ складає 2100 гривень.

Відповідно до п.3.5. Договору послуги оплачуються замовником на підставі Акту здачі- приймання наданих послуг протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-прийняття наданих послуг та отримання відповідного рахунку.

Строк дії договору встановлено до 31.03.2008 року, з правом пролонгації на той же строк в разі відсутності заявки про припинення договору однієї зі сторін за місяць до закінчення строку дії Договору.

31.10.2016 р. позивач та відповідач підписали акт про припинення надання послуг за Договором в зв’язку із чим телекомунікаційне обладнання було повернуто виконавцем замовнику.

04.11.2016 р. між позивачем та відповідачем було підписано Акт звіряння розрахунків за період з 01.12.2014 року по 03.11.2016 р., згідно до якого сторони підтвердили наявність заборгованості станом на 03.11.2016 року за Договором у розмірі 20579,73гривні.

Позивач зазначив, що відповідачем було здійснено часткову оплату за Договором у розмірі 12,00 гривень.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що виконав взяті на себе зобов’язання в повному обсязі, проте

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх частково з огляду на таке.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов’язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням зазначеного, строк виконання зобов’язання щодо оплати наданих позивачем послуг станом на час вирішення спору є таким, що настав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 20567,73 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути із відповідача в зв’язку із неналежним виконанням умов Договору пеню в розмірі 2367,00 грн., інфляційні нарахування в розмірі 1004,65 грн., 3% річних в розмірі 253,58 грн.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 4.1.Догоовру у випадку несвоєчасної оплати за послуги, що сталася з вини замовника, він сплачує пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, від суми заборгованості за кожен день просрочення, але не більше ніж 10% від розміру місячної вартості за послуги.

Відповідач, відповідно до відзиву просив суд застосувати позовну давність.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені в сумі 2367,00 грн. та враховуючи клопотання відповідача, виходячи з встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням визначеного позивачем у розрахунку періоду нарахування, суд дійшов висновку, що сума пені підлягає задоволенню частково в сумі 1680,00 грн.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача збитків від інфляції та 3% річних з простроченої суми, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1004,65 грн. – інфляційних втрат та 253,58 грн. – 3% річних, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеними вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, б. 7, ідентифікаційний код 22599262) на користь Харківського індустріально-педагогічного технікуму (61001, Харків, пр. Московський, 24, ідентифікаційний код 02501137) основну заборгованість у розмірі 20567 (двадцять тисяч п’ятсот шістдесят сім) грн., пеню в розмірі 1680 (одна тисяча шістсот вісімдесят) грн., інфляційні нарахування в розмірі 1004 (одна тисяча чотири) грн. 65 коп., 3% річних в розмірі 253 (двісті п’ятдесят три) грн. 58 коп., судовий збір в розмірі 1552 (одна тисяча п’ятсот п’ятдесят дві) грн.

3. В іншій частині відмовити.

4. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.07.2017

Суддя Мельник В.І.