Постанова № 67856391, 12.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року Справа № 916/2612/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Сибіги О.М., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиІзмаїльської міської ради Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 22.02.2017у справі № 916/2612/16 Господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Одесатурист"доІзмаїльської міської ради Одеської областіпроскасування рішення

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачане з'явився- відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Одесатурист" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Ізмаїльської міської ради Одеської області, в якій просило суд скасувати як незаконне рішення Ізмаїльської міської ради від 08.07.2016 за №1010-VІ про припинення Акціонерному товариству по туризму та екскурсіях „Одесатурист" права постійного користування земельною ділянкою за адресою: Одеська область місто Ізмаїл вул.Кутузова, 1-а.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2016 (суддя Гуляк Г.І.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 (головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Лисенко В.А., Ярош І.А.), зазначене судове рішення скасовано. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесатурист" до Ізмаїльскої міської ради Одеської області про скасування рішення задоволені. Скасовано рішення Ізмаїльської міської ради від 08.07.2016 №1010-VІІ про припинення Акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Одесатурист" права постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Кутузова, 1-а у місті Ізмаїл Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм ст.ст. 12, 120 Земельного кодексу України, п. "е" частини 1 ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Ізмаїльська міська рада Одеської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу скаржник посилається на інформаційну Довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також вважає, що право власності позивача на готельний комплекс незареєстроване, отже відсутні підстави вважати порушеними права позивача у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Одесатурист" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасники даного судового провадження не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій на підставі доданих до матеріалів справи доказів встановлено, що відповідно до рішення Ізмаїльської ради народних депутатів від 25.02.1998 № 174-ХХІІ Акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Одесатурист" було видано Державний акт на право постійного користування землею від 15.06.1998 року серії І-ОД28 №005108 площею 2,9081 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд.

Протоколом Установчих зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесатурист" (далі ТОВ "Одесатурист") від 01.02.2012 № 1 визначено, що на зборах вирішено створити ТОВ "Одесатурист" шляхом реорганізації через перетворення Акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Одесатурист", яке є правонаступником усіх прав та обов'язків та затвердити Передавальний акт.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що Акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Одесатурист" припинено, а юридичною особою-правонаступником 02.02.2012 року зареєстровано ТОВ "Одесатурист".

Рішенням Ізмаїльської міської ради від 08.07.2016 №1010-VІІ припинено Акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Одесатурист" право постійного користування земельною ділянкою за адресою: вулиця Кутузова, 1-а у місті Ізмаїл Одеської області, зараховано вказану земельну ділянку до складу земель запасу, Державний акт на право постійного користування землею серія І-ОД-28 №005108 визнано таким, що втратив чинність.

Позивач вважає, що рішення Ізмаїльської міської ради від 08.07.2016 №1010-VІІ про припинення Акціонерному товариству по туризму та екскурсіях „Одесатурист" права постійного користування земельною ділянкою, прийняте в порушення його законних прав та інтересів є незаконним, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Ізмаїльською міською радою спірне рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства.

Висновок апеляційного господарського суду колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованим з наступних підстав.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 155 ЗК України зазначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

При цьому, згідно норм ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України.

Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, яке здійснюється виключно на пленарних засіданнях ради.

Відповідно до пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Так, Акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Одесатурист" було видано Державний акт на право постійного користування землею від 15.06.1998 серії І-ОД28 №005108 площею 2,9081 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд. Проте, рішенням зазначеної ради від 08.07.2016 №1010-VІІ право постійного користування земельною ділянкою за адресою: вулиця Кутузова, 1-а у місті Ізмаїл Одеської області, було припинено на підставі п. "е" ст 141 ЗК України, та зараховано вказану земельну ділянку до складу земель запасу.

Відповідно до пункту "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою, є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. При цьому, відповідно до частини 1 та частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщенні на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то, в разі набуття права власності на ці об'єкти, до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщенні, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщенні, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У випадку, якщо на земельній ділянці розташовано кілька об'єктів нерухомості, до набувача одного серед декількох об'єктів, може перейти право користування лише на частину первісної земельної ділянки (нову земельну ділянку), на якій розташовані об'єкти нерухомості нового власника.

Проте, доказів на підтвердження звернення до Ізмаїльської міської ради власників будівель щодо виділення земельних ділянок для їх обслуговування, матеріали справи не містять та судами не встановлено. Відповідно, п."е" ст. 141 ЗК України не може бути застосований до спірних правовідносин.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що в пункті 6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України було зазначено, що юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, тобто це право належним чином посвідчується (мають Державний акт), але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 неконституційним визнано цей пункт, але тільки в частині встановлення державою строку для переоформлення прав на землю без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому, даним рішенням не було визнано неконституційним взагалі обов'язок громадян, підприємств, установ та організацій переоформити право користування або власності землею у загальному порядку.

Тобто, такі права повинні бути переоформлені, оскільки відповідно до частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою з земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, які належать до державної або комунальної власності. Всі інші підприємства можуть набути земельну ділянку у користуванні на умовах оренди. Але це не свідчить, що також автоматично можна вважати припиненими права осіб на користування земельними ділянками, які були їм надані без порушень чинного законодавства і які мають переважні права на належне оформлення правовідносин з власником землі, причому без встановлення конкретних строків.

До того ж, у пункті 6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України правонаступники юридичних осіб не були вказані. Чинне законодавство України не містить норм, які б передбачали можливість правонаступництва саме у земельних правовідносинах, зазначена норма не регулює заміну землекористувача, а розповсюджується на право юридичної особи на переоформлення права постійного користування при його наявності, або на оформлення права користування у встановленому чинним законодавством порядку без визначення конкретних строків такого оформлення.

Одночасно з цим, чинним законодавством України передбачена можливість припинення права постійного користування землею тільки у випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із змінами та доповненнями) право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено перелік підстав припинення прав користування земельною ділянкою, якими є:

а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д)систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е)набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є)використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Пунктом "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, крім іншого, припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Верховний Суд України у постанові від 21.02.2011 року по справі за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора до Фороської селищної ради Автономної Республіки Крим, треті особи - Національний університет біоресурсів і природокористування України, Кримський державний агротехнологічний університет, про скасування рішень Ради дійшов висновку, що наведені приписи слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається в примусовому порядку лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

В даному випадку Товариство з обмеженою відповідальність "Одесатурист" є правонаступником Акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Одесатурист", тому положення пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин саме міською радою.

На підставі аналізу сукупності доданих до матеріалів справи доказів апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо скасування як незаконного рішення Ізмаїльської міської ради від 08.07.2016 за №1010-VІ, оскільки спірне рішення прийнято з порушенням вищевказаних норм права.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі не спростовують правильних висновків апеляційного господарського суду та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 916/2612/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і О.М. Сибіга

В.О. Швець